Перші його слова були: "Слава Україні!". Репортаж Еспресо з повернення українських воїнів додому

Раптом у натовпі чути гучні, схвильовані крики. Рідним надходять смс-повідомлення про повернення їхніх близьких додому. Таку радісну звістку отримала і пані Ірина разом з доньками Камілою та Кароліною. Її чоловіка Олексія, бійця 93 окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, обміняли після двох з половиною років перебування в полоні.

“Ми дуже довго боролися за нього і завжди сподівалися, що він скоро повернеться. Відправляли йому листа і від звільнених з полону захисників знали, що Олексій його отримав. Ми знаємо, що він тримає його як Біблію. Він надихався цим листом”, - розповідає Ірина.

Ірина разом з дітьми, фото: Діана Польова

Поряд ще одні радісні крики. Пані Віта з рідними також отримала щасливий дзвінок. Її чоловік Ігор Дідик захищав країну на Луганському напрямку. Два роки і чотири місяці перебував у російській неволі. А до цього ще пів року був у статусі зниклого безвісти.

“Дочці приснився сон. Ми відчували, що він сьогодні повернеться. Чоловік щойно подзвонив і перша його фраза була - “Слава Україні!”, а ми йому всім натовпом - “Героям слава!”, - радісно розповідає Віта.

Віта разом з сім’єю, фото: Діана Польова

Нарешті на подвір’я лікарні заїжджають перші карети швидкої допомоги. Привезли важкопоранених воїнів. Їх зустрічають з вигуками: “Вітаємо вдома!”

Український захисник в кареті швидкої розглядає світлину; фото: Діана Польова

Серед жінок, які з надією вдивляються у кожне обличчя, - пані Леся. Її чоловік Віктор Кузюк вже одинадцятий місяць у статусі зниклого безвісти. У квітні слідчий повідомив: необхідно здати ДНК, адже знайдете тіло, що може належати йому. Відтоді знову ніякої інформації, ніякого підтвердження. Проте сьогодні пані Леся отримала промінь надії - один зі звільнених полонених впізнав її чоловіка на фото. І сказав, що він живий та що бачив його у російському полоні.

“П’ять днів був на нулі. Виходив на зв’язок 17-го числа, а 28 серпня повідомили, що вже безвісти зниклий. Дай Боже, щоб він був живий”, - каже не стримуючи сліз пані Леся. 

пані Леся тримає фото і прапор з зображенням чоловіка, фото: Діана Польова

Поруч пані Юлія з Черкащини тримає в руках портрет чоловіка. Вона не спілкувалася з ним із жовтня минулого року. Востаннє він подзвонив 21 жовтня і сказав, що йде на позиції - ненадовго. З того моменту зв’язок обірвався. А за два дні Юлії повідомили: чоловік зник безвісти.

“Жодної інформації немає. Але ми радіємо за тих, хто сьогодні повернувся. Маємо надію, що і наші хлопці теж повернуться”, - каже жінка, ледь стримуючи сльози.

фото: Діана Польова

Її чоловік служив на Донецькому напрямку, поблизу Старомайорського у Волноваському районі. Родина досі не отримала жодного підтвердження - ні живий, ні загиблий. Лише тиша.

“Про Старомайорське взагалі нічого не знаємо. Там немає жодної інформації. Але ми чекаємо. Не втрачаємо віри”, - додає Юлія.

Раптом - знову пожвавлення в натовпі. Заїжджають автобуси з уже колишніми військовополоненими. Скло ще запітніле, двері відчиняються - і виходять змарнілі, виснажені, але живі українські воїни. 

фото: Діана Польова

У натовпі лунають вигуки радості. Слова звучать, як молитва: “Вітаємо вдома! Наші герої!”

Діти, які подорослішали без батьків кидаються в обійми, матері не відпускають синів ні на мить, дружини міцно тримають за руки. Це хвилини, які запам’ятовуються на все життя.

Кожен із цих чоловіків пройшов через полон, тортури, невідомість. Але тепер вони знову вдома. І попри фізичні рани - у їхніх очах видно силу. Силу духу, яку не зламали.