Трамп прагнутиме угоди, яка не дозволить Україні залишатися вразливою до тиску Росії, - дипломат Брайза

Росія вдалася до безпрецедентного акту, завдавши удар міжконтинентальною балістичною ракетою, яка є потенційним носієм ядерної зброї. Розуміємо, що йдеться про символічні геополітичні завдання, Путін дає чіткі, неприємні сигнали Заходу. Але сподіваємося, що наші друзі в Євроатлантичній спільноті будуть готові до подальших кроків ескалації, якщо Кремль на них піде.

Це справді серйозний сигнал від президента Путіна. З моєї точки зору, це черговий крок у його стратегії залякування, спрямований на створення страху перед ядерною зброєю чи загостренням ситуації з атомними електростанціями. Його мета – тиснути на Сполучені Штати та союзників НАТО в Європі, а також спробувати розколоти єдність між неядерними європейськими союзниками та США. Ця ціль стала ще очевиднішою після змін, внесених до російської ядерної доктрини. Зокрема, в одному з пунктів, здається в десятому, зазначено, що якщо неядерна країна-член НАТО буде втягнута в конфлікт із застосуванням ядерної зброї іншою державою, Росія розглядатиме таку країну як потенційну ціль для відповіді нарівні з ядерною державою. Така риторика явно спрямована на залякування європейських країн, хоча її ефективність сумнівна.

Схожі погрози вже лунали раніше. Наприклад, під час Другої карабаської війни 2020 року Росія або Вірменія за її підтримки запустили дві ракети "Іскандер" по території Азербайджану. Ці ракети, які здатні нести ядерні боєголовки, мали на меті подати певний сигнал Баку, щоб, ймовірно, змусити президента Алієва зупинити наступальні дії проти Вірменії.

Запуск балістичної ракети по Дніпру також є чітким сигналом, але навряд чи він вплине на дії України чи рішення Сполучених Штатів і Великої Британії, які надали дозвіл на використання далекобійних ракет для атак у глибину російської території. Очевидно, що це лише частина переговорної тактики Путіна. 

Він розуміє, що президент Трамп обіцяв докласти зусиль для припинення війни. Як повідомляється, Трамп уже зв'язався з Путіним, закликаючи знайти прийнятний для президента Зеленського варіант припинення вогню. Водночас запуск ракети свідчить про те, що Путін наразі не готовий до конструктивних компромісів.

Кремль хоче створити певну траєкторію ескалації найближчим часом, до інавгурації президента Трампа. І тоді новий президент США має змогу виходити як президент миру та порозуміння. Однак основна проблема – апетити Кремля. Просив би вас простежити потенційні сценарії, бо є сигнали від людей, що наближені до адміністрації Трампа, і навіть його син каже, що адміністрація Байдена кидає світ у вир Третьої світової війни, надавши дозвіл бити по військових об'єктах на території РФ. Можливо, Трамп був би зацікавлений, аби всю відповідальність скинути на адміністрацію попереднього президента, а потім запропонувати свій план щодо миру та недопущення Третьої світової війни у світі.

Я не думаю, що висловлювання сина Дональда Трампа має якесь значення в цьому контексті, адже він, схоже, не розуміє принципів дипломатії, особливо тієї, що стосується ситуацій із такими високими геополітичними ставками. Тому я не став би надто перейматися цією заявою. Насправді, це лише спроба політизувати надзвичайно серйозну геостратегічну ситуацію. 

Досвід показує, що, коли Дональд Трамп обіймає посаду, його передвиборчі обіцянки у сфері зовнішньої політики часто змінюються під впливом реалій. Наприклад, під час свого першого президентського терміну, він спочатку прагнув уникнути конфронтації з Росією та її президентом Путіним. Однак саме Трамп став першим президентом США, який схвалив передачу Україні протитанкових ракет Javelin. Цей крок був критично важливим для стримування першої хвилі російської агресії проти Києва в лютому 2022 року.

Критикувати адміністрацію Джо Байдена в цьому контексті недоречно. Якби його адміністрація раніше надала Україні танки, системи HIMARS, ATACMS,  дала ракети з підвищеною дальністю та винищувачі F-16, наприклад, ще два роки тому, війна, можливо, вже завершилася б. Росія була б змушена укласти мир.

Незалежно від заяв сина Дональда Трампа, реальність полягає в тому, що і Україна, і Росія наразі намагаються завдати одна одній максимальної шкоди. Це відбувається з розрахунком на те, що президент Трамп, якщо знову обійме посаду, спробує підштовхнути обидві сторони до укладення угоди про припинення вогню.

На які кроки готова була б піти чинна адміністрація Байдена? Бо ж до інавгурації Трампа є час, тому можуть бути ухвалені серйозні рішення щодо використання того чи іншого озброєння або збільшена номенклатура видів зброї, яку постачають Україні. Адміністрація Байдена зацікавлена у зміцненні України, коли політичну естафету перебере на себе адміністрація новообраного президента. Тобто Байден був би зацікавлений, щоб завершити свою каденцію на високій ноті допомоги Україні, щоб Трамп не зміг різко, в разі чогось, опустити все до низу та "прикрутити кран". 

Адміністрація Байдена, без сумніву, прагне використати максимальний обсяг коштів, затверджених Конгресом США, на підтримку України до моменту вступу Дональда Трампа на посаду. Лише за останній тиждень Україні було передано ще 1,6 мільярда доларів у вигляді військової допомоги. Пріоритетом на сьогодні є забезпечення того, щоб якомога більша частина виділених коштів була витрачена ефективно та своєчасно, аби зміцнити українські позиції.

Щодо додаткової військово-технічної підтримки, основним запитом України залишається розширення діапазону дії американських ракетних систем, зокрема ATACMS та інших систем, які запускаються з HIMARS. Однак адміністрація Байдена, ймовірно, утримуватиметься від подальших рішень у цьому напрямку. 

Наразі увага зосереджена на протидії потенційній спільній атаці Росії та Північної Кореї, яку, за повідомленнями, готують проти українських військ у Курській області.

Дозволений адміністрацією діапазон застосування ATACMS вважається достатнім для поточних потреб України у цьому контексті. Я був би здивований, якби адміністрація Байдена вирішила педалювати подальшу ескалацію, дозволяючи Україні завдавати дедалі глибших ударів по російській території.

Адміністрація Байдена послідовно дотримується обережної стратегії, обмежуючи надання нових видів озброєнь, про які просить Україна, та регулюючи сферу їх застосування, щоб мінімізувати ризик подальшого загострення конфлікту. Наразі не очікується, що дальність ураження американських ракет буде збільшена. Проте визначити точну позицію у Білому домі, Ситуаційній кімнаті, Пентагоні чи інших центрах ухвалення рішень у Вашингтоні складно, оскільки ситуація може змінюватися відповідно до нових реалій.

Обмеження України у важливій військовій продукції свідчить про певні сигнали. Є офіційний порядок денний, який лежить на дипломатичному столі, а також порядок денний, що намагаються просувати неофіційні емісари. Для нас все буде звучати позитивно, хоча ті чи інші персонажі можуть висловлюватися щодо зниження рівня допомоги Україні, щоб потім внаслідок страждань, які зазнає український народ, позиція України стала більш поступливою. Маю таке побоювання, що таке на нас може чекати, повторюсь, це один зі сценаріїв, реалізації якого не хотілося б.

Звісно. Я часто розмірковую про своїх колишніх колег і друзів, які зараз у Білому домі змушені ухвалювати такі складні й доленосні рішення, і уявляю, наскільки важкою і тривожною є їхня ситуація. 

Особисто я вважаю, що адміністрація Байдена діяла надто повільно у питанні надання Україні необхідної зброї для досягнення перемоги.

Складається враження, що вони ніколи повною мірою не були віддані ідеї забезпечити перемогу України у цій війні. Ба більше, відсутність чіткого визначення, що саме означає "перемога", виглядає як фундаментальна помилка. 

Однак зручно критикувати, коли ти перебуваєш у комфортних умовах і не несеш тягаря державних обов’язків. Обіймаючи відповідальну посаду, навіть найменша ймовірність застосування Росією ядерної зброї перетворюється на реальний ризик, що значно ускладнює ухвалення рішень про надання Україні повної підтримки. 

За оцінками американської розвідки та урядових структур, ще півтора року тому ймовірність того, що Путін серйозно розглядає можливість використання тактичної ядерної зброї на полі бою, оцінювалася на рівні п’ятдесяти відсотків.

Погоджуюся з вами, пане Борковський, щодо ризиків недостатньої підтримки України. Якщо Україна не зможе досягти вирішальної військової перемоги, вона з часом може стати більш вразливою до маніпуляцій і тиску з боку Росії, що є суттєвою загрозою. Якщо це станеться, виникає питання: де зупиниться Путін? Чи продовжить він захоплювати більшу частину України? Чи перейде до загроз на адресу країн НАТО, таких як Естонія, Латвія, Литва чи Польща? 

Я переконаний, що Путіна потрібно зупинити. Водночас я розумію обережність адміністрації Байдена, хоча вважаю її надмірною. Їхня стриманість у наданні Україні необхідної підтримки може дуже дорого коштувати в довгостроковій перспективі. 

Щодо президента Трампа, то сподіваюся, що попри його очевидну симпатію до Путіна, він зосередиться на тому, що завжди було його пріоритетом — на укладанні угоди. Трамп розуміє, що надто жорсткі умови для України не будуть прийняті ні президентом Зеленським, ні українським народом, а отже, така угода не пройде. Тому я вважаю, що Трамп, найімовірніше, прагнутиме угоди, яка не дозволить Україні залишатися вразливою до майбутнього тиску з боку Росії.

Як ви відчуваєте, якою буде адміністрація нового американського президента Дональда Трампа? З одного боку, є очікування щодо приходу будь-якої нової американської адміністрації, що вона буде слабшою за попередню. З другого боку, бачимо конкретних дивних людей, також не надто компетентних людей, але всі вони більш-менш віддані Трампу. А ті, що йому невіддані, мріють про новий глобальний лад, йдеться про Ілона Маска. Якою ви відчуваєте нову адміністрацію та що собою може являти Трамп №2?

Ну, хіба ми можемо знати напевно? Особисто мені неприємний вибір міністра оборони, який не має належної кваліфікації для такої посади. Так, він служив у збройних силах США, але ніколи не керував великою організацією. Міністерство оборони США — це одна з найбільших організацій у світі, яка нараховує 2,8 мільйона людей і має бюджет у сотні мільярдів доларів. Очолити таку структуру — це величезний управлінський виклик, і Піту Хегсету однозначно бракує відповідного досвіду. У нього немає навичок стратегічного чи геостратегічного мислення, а також розуміння того, як переплітаються політика, безпека і економіка, а це ключові компетенції для цієї посади.

Схожа ситуація і з Тулсі Габбард, яку пропонують на посаду директора Національної розвідки. Вона взагалі не має досвіду роботи в розвідці. Ба більше, її минулі зв’язки та погляди щодо таких фігур, як Башар Асад, Владімір Путін і Сі Цзіньпін, викликають серйозні занепокоєння. Вона часто повторює тези Кремля, і здається, сприймає їх як істину — це, м’яко кажучи, можна розцінити як поведінку, що грає на руку інтересам Кремля.

Чесно кажучи, я сумніваюся, що ці дві особи зможуть стати ефективними лідерами на своїх посадах. З огляду на відсутність у них належного досвіду, вони навряд чи відіграватимуть важливу роль у процесі ухвалення рішень, і в кінцевому підсумку ключові рішення прийматиме президент Трамп.

Залишається відкритим питання, наскільки кар’єрні професіонали, які фактично забезпечують функціонування будь-якого уряду, включно з урядом США, матимуть можливість повноцінно виконувати свої обов’язки. Чи будуть їхній досвід і знання належно оцінені та використані, чи, навпаки, їхню експертизу проігнорують? Наразі це залишається невідомим.

Нова адміністрація Трампа має інституційну пам'ять значно коротшу, ніж пам'ять диктаторських режимів. Якщо Трамп має план, промалювавши собі якусь комбінацію, яка б дозволила зупинити російського диктатора, але за умови, що Путін був би готовий погоджуватися на план Трампа. Адже в Путіна є свій план, який доволі очевидний, - збільшення кількості особового складу та готовність бити міжконтинентальними балістичними ракетами по Україні. Тобто є план ефемериди, а є суворі, жорсткі реалії світу, в якому ми всі зараз перебуваємо.

Відповідно до одного з найвідоміших кліше в геополітиці, безпекових дослідженнях та військових операціях – будь-який план війни діє лише до першого контакту з ворогом. Тобто, навіть якщо президент Трамп і його радники мають чіткий план, як тиснути на Путіна чи Зеленського, цей план, ймовірно, зміниться, щойно він почне реалізовуватися, й обидві сторони відреагують. 

Президент Трамп, за повідомленнями, підготував значну кількість указів — близько 130, які стосуються економіки, державного управління та зовнішньої політики. Це ті кроки, які він планує зробити у перші дні після повернення на посаду. Однак це лише початок. 

Щодо його дипломатичного підходу до Києва і Москви, то нинішні плани почнуть змінюватись на очах, коли почнуться реальні переговори. 

Це підтверджується моїм власним досвідом у переговорах, зокрема, між Азербайджаном і Вірменією щодо карабаського конфлікту чи у спробах вирішити проблеми Грузії з Абхазією та Південною Осетією за участю Москви. Спочатку всі мають свої стратегії, але реальність завжди вносить корективи. 

Що вселяє певну надію, так це віра в прагнення Дональда Трампа підтримувати свій імідж успішного укладача угод. Він розуміє, що якщо запропонувати неприйнятну для народу України угоду, то це лише продовжить війну. Сподіваюся, його радники нагадують йому про історію України та її традиції партизанського опору, який може стати для ворога дорогою ціною на довгі роки. Якщо Україна опиниться в безвихідній або надзвичайно складній ситуації, опір навряд чи припиниться.

А як теперішню ситуацію можна було б сформулювати на папері? Бо треба узгоджувати речі, які принаймні не можуть бути узгоджені в публічній сфері. Тобто є російський ультиматум, є позиція демократичної Євроатлантичної спільноти і є позиція України. Як узгоджуються між собою різновекторні підходи до того, що називається переговорами? І як можна зафіксувати гарантії безпеки України?

Ми не можемо знати напевно. Це питання, які постають під час переговорів. Ми пам’ятаємо амбітні, але абсолютно нереалістичні цілі президента Путіна до лютого 2022 року. Наприклад, він вимагав, щоб НАТО вивело свої збройні сили зі Східної Європи, де вони були розгорнуті після першого вторгнення Росії в Україну у 2014 році. Він навіть пропонував, щоб деякі країни повністю залишили Альянс. Такі крайні й неприйнятні вимоги були категорично відкинуті як Україною, так і НАТО.  У результаті Путін втягнув Росію в руйнівну та надзвичайно дорогу війну — стратегічну помилку, яка відкинула його країну на десятиліття назад. Це призвело до загибелі сотень тисяч російських солдатів, не кажучи вже про величезні людські втрати серед українців і масштабні руйнування.

Якщо Путін і надалі висуватиме неприйнятні вимоги, війна лише буде затягуватися. Незалежно від заяв президента Дональда Трампа, я переконаний, що Україна продовжить боротьбу, якщо умови будь-якої угоди виявляться для неї неприйнятними. Ви маєте рацію, що гарантії безпеки для України є ключовими. Без них будь-яке припинення вогню лише надасть Путіну час для відновлення російської армії та підготовки до нової агресії. Необхідною умовою для довготривалої безпеки є розгортання миротворчого контингенту. Однак найкращою гарантією було б членство України в НАТО. Водночас такі лідери, як Олаф Шольц і Джо Байден, поки не підтримують цей крок, що ускладнює прогнозування можливих термінів реалізації. 

Невідомо, чи підтримає Дональд Трамп вступ України до НАТО. Враховуючи його попередні заяви, в яких він називав Альянс "пережитком минулого", його позиція після повернення до влади залишається непередбачуваною.

Деякі східні члени НАТО, зокрема Естонія, висловлюють думку, що в разі, якщо Альянс не зможе діяти спільно, окремі країни-члени можуть взяти на себе ініціативу та розгорнути свої війська в ролі миротворців. Це здається цілком реалістичним варіантом. Натомість ідея участі китайських миротворців видається малоймовірною, оскільки важко уявити, що Україна погодиться на таку пропозицію. У будь-якому разі, остаточне рішення залишатиметься за Україною. 

Я не вірю, що Трамп змусить Україну погодитися на недостатні гарантії безпеки. Найімовірніше, він розуміє, що це лише відкладе проблему, гарантуючи відновлення війни в майбутньому. 

Наразі Трамп більше зосереджений на внутрішніх питаннях, таких як роль Ілона Маска, а також на суперечках щодо ключових посад, зокрема генерального прокурора, якого очікує складний і напружений процес затвердження в Сенаті США.

Поки що остаточний план Трампа залишається невідомим. Очевидно, що цей план має бути прийнятним для українського народу. Хоча він, ймовірно, буде складним і не повністю відповідатиме очікуванням України, він також навряд чи задовольнить усі вимоги Путіна. Попри відсутність чітких деталей, очевидно, що надійні гарантії безпеки є критично важливими для досягнення довготривалого миру.