Україна точно робить для миру все, - Зеленський у новорічному привітанні

Президент звернувся до українців в новорічну ніч на 2026 рік. Наводимо все привітання повністю.

Я повернувся до Києва вчора, о 6-й ранку. Наша команда провела в дорозі майже 50 годин. Мирна угода готова на 90 відсотків. Лишається десять. І це значно більше, ніж… ніж просто цифри. Це десять відсотків, у яких насправді все. Це про десять відсотків, які визначатимуть долю миру, долю України та Європи, те, як житимуть люди. Десять відсотків для збереження мільйонів життів. Десять відсотків рішучості, яка потрібна, аби мир запрацював на всі сто. Десять відсотків такої необхідної єдності та мудрості – української, американської, європейської, всього світу. Десять відсотків до миру.

Я хочу, аби всі ми з вами були зараз на одній хвилі, однаково розуміли реальність, були озброєні, і не тільки на полі бою – були озброєні правдою. Про те, хто й чого насправді хоче. Чого хоче Україна. Чого хоче Америка. Чого хоче Росія. Чого хоче Європа та весь світ.  

Почнемо з найголовнішого. Чого хоче Україна? Миру? Так. Чи будь-якою ціною? Ні. Ми хочемо закінчення війни, але не закінчення України. Чи втомились ми? Сильно. Чи значить це, що ми готові здатись? Сильно помиляється той, хто так думає. І він очевидно за всі ці роки так і не зрозумів, хто такі українці. Народ, який тримається 1407 днів повномасштабної війни. Просто усвідомте ці цифри. Це більше, ніж нацистська окупація багатьох наших міст у Другу світову. 1407 днів нескореної України. Яка фактично щоночі в – укритті, щодня – в боротьбі. Нерідко – без світла. Нерідко – без сну. І багато днів на позиціях, багато. Але завжди – без паніки, без хаосу, без розбрату, у єдності, аби бути з миром. Чи хочемо ми, аби війна закінчилась? Безумовно. 

Чому цього досі не сталося? Відповідь – по сусідству з нашою державою. Чи може Росія закінчити війну? Так. Чи хоче вона цього? Ні. Чи може світ примусити її до цього? 

Так, і тільки так це спрацює. Чому світ не робить це повною мірою? Давайте розберемось. По порядку, по-чесному, так, як… так, як воно є. Наш народ знає це найкраще. 

Росія не закінчує свої війни сама. Не було в історії війни, яку б вони завершили за власним бажанням. Лише тиск від інших, лише примус від інших, який самі вони називають "жест доброї волі". 

Так було в усі роки, коли Росія з кимось воювала, тобто в усі роки її існування.

Це можуть підтвердити всі, на кого в різні часи Москва війною йшла. Польща, Туреччина, Фінляндія, Сирія, Грузія, Абхазія, Осетія, Чечня – і цей список можна, можна продовжувати безкінечно, бо майже вся територія Росії зібрана з воєн. Ось із ким ми маємо справу. Ми – це Україна, це Європа, Америка, весь світ. 
"Выйдите из Донбасса, и все закончится". Так у перекладі з російської звучить обман. У перекладі на українську, на англійську, німецьку, французьку та, власне, будь-яку мову світу. Невже тоді їм досі хтось вірить? На жаль. Бо досі надто часто правди уникають, називають це дипломатією, хоча це просто брехня в костюмах. 
І тому на Україну – тиск, так. І тому ми боремось так. І доводимо, здавалося б, давно очевидні істини, що після окупації Криму, захоплення частини Донеччини та Луганщини, повномасштабного вторгнення 24 лютого, після Бучі, Маріуполя, Оленівки та всього, що робить Кремль весь цей час, вірити їм на слово – це просто вирок. Вирок спільній міжнародній безпеці. І кожному лідеру, який просто має захищати свій народ.

Чи були ці наші аргументи почуті? Дуже сподіваємось. Чи погодилися з нами? Не повністю. Поки що. І саме тому ми поки що кажемо про 90, а не всі 100 відсотків готовності мирної угоди.

Наміри повинні стати гарантіями безпеки. А отже – бути ратифіковані. Конгресом Сполучених Штатів, європейськими парламентами, усіма партнерами. Будапештський папірець Україну не влаштує. Мінська ювелірно виписана пастка Україні не потрібна. Підписи під слабкими угодами тільки підживлюють війну. Мій підпис стоятиме під сильною угодою. І саме про це зараз кожна зустріч, кожен дзвінок, кожне рішення.

Щоб забезпечити всім сильний мир. Не на добу, тиждень чи два місяці – мир на роки. 

І тільки тоді це – дійсно успіх. України, Америки, Європи, насправді кожного народу, який хоче жити, а не воювати. 

Я казав про це Президенту Трампу. Казав під час першої зустрічі, коли все могло закінчитися штормом для всіх нас, і під час нещодавньої зустрічі, яка дає надію нам усім. На те, що мир близько, він… він як ніколи можливий. І ми здатні забезпечити це разом.

І скажу чесно: було зовсім непросто досягти такої зміни градуса у відносинах України та Сполучених Штатів. Від першого Овального кабінету та всіх "гострих кутів" у ньому до розмови в Мар-а-Лаго, яка засвідчила факт: без України нічого не вийде. Україна відстояла своє право голосу, і всі бачать, що Україна себе поважає, а тому поважають нас, поважають Україну. І найбільш очевидний доказ цього – сім зустрічей, які були в мене цьогоріч із Президентом Америки. І в якій би точці світу ми не бачились: Вашингтон, Нью-Йорк, Гаага, Ватикан – Президент США завжди згадує про наш народ, каже про те, як відважно українці б’ються. І для всього світу така згадка про українців стала обов’язковою. І це щастя – щастя таке чути, це гордість – бути Президентом такого народу. 

І такої держави. Яка вистояла й досягає до будь-якого ворожого військового об’єкта та НПЗ, повертає війну в Росію, навчає військових НАТО, що таке сучасні дрони. Яка дає асиметричного ляпаса Росії та змушує Путіна брехати, що він тричі взяв Куп’янськ і збивав дрони біля своєї резиденції власними руками. Україна, яка має зрілу далекоглядність, має власну далекобійність, а тому має аргументи. Має мудрість, гідність і готова до компромісу, але не до сорому. 

І я дякую кожному лідеру, хто Україну в цьому підтримує. Хто розуміє найголовніше: сьогодні є тільки два варіанти, і тільки два – або світ зупинить війну Росії, або Росія затягне світ у свою війну. І це шок – шок, що після стількох воєн, після чотирьох років такої війни, війни в Україні, у Європі, на жаль, доводиться це пояснювати багатьом. Ми пояснюємо, повторюємо. І навіть уже змінюються лідери, а питання ті самі. 

Чи здатна Америка зупинити агресора дуже швидко й рішуче? Однозначно. 

Чи хотілося б нам цього? Дуже. А коли це можливо? Завжди. А коли це потрібно вам? Та ще вчора нам це потрібно. І у 26-му році це можливо. Санкції є – ми вдячні. Санкції кусають Росію, але спрацює тільки мертва хватка. Російська нафта вже дешевша, але їхні танкери мають зупинитися повністю, аби зупинилася війна. Російські заводи вже гальмують, але повинні стояти, щоб окупант не рухався. І "томагавки" в українських руках довели б насправді тільки одне: мир не має альтернативи. І мир повинен бути. І підтримка. І сильна угода повинна бути. І тоді все спрацює. 

Чи розуміє це Європа? Так. Чи розуміє це вся Європа? Ні. І я не хочу, аби таке розуміння до всіх у Європі прийшло одного дня о четвертій ранку – так, як це було в Україні. Я не хочу, аби таке розуміння всім європейцям принесла техніка з літерою "Z" на їхніх вулицях. І коли Путін каже: "Да не собираемся мы на вас нападать", – це перший дзвіночок, куди саме поїдуть його танки й полетять його дрони.   

І ми маємо повне право сьогодні казати: Україна – це насправді єдиний щит, який зараз відділяє комфортне європейське життя від "руского міра". І в більшості лідерів не виникає питання, навіщо підтримувати Україну, бо якщо, не дай Боже, Україна впаде, будуть наступні питання: навіщо підтримувати Польщу, і хто воюватиме за держави Балтії, і що робити без України в НАТО?

Україна потрібна Європі, а Європа – Україні. Ми відчуваємо це, як ніколи. І коли після зустрічей у Штатах зараз ми зідзвонюємось із партнерами, і європейці не сплять, і всі дуже переживають, і завжди на зв’язку, і ми радимось з Емманюелем, Президентом Франції, як діяти далі. І коли ми дорогою в Київ говоримо з канцлером Німеччини і Фрідріх каже: "ППО буде". І ми говоримо з Кіром Стармером, що треба зустрічатись одразу після Нового року, не треба робити ніяких пауз, щоб була Коаліція охочих, щоб дотиснути всі документи, і не втратити Америку, і дотиснути Росію. І як абсолютно права Джорджа Мелоні, коли вона каже: дивіться документи угоди повинні бути правильними, мир має бути таким, щоб українці його прийняли. Цей мир українці мають одобрити. Бо якщо все буде несправедливо, і мир крихкий, і Москва знову нападе, вона каже, я не хочу, аби тоді розчаровані люди в Україні палили на площах портрети європейських та американських лідерів. 

Ці слова, що мир має бути, має бути достойним, підтримують усі, хто робить дійсно дуже багато для України: Нідерланди і Швеція, Норвегія і Польща. І Прем’єр Данії, Метте, яка завжди каже: ми робимо для України недостатньо, ми маємо робити більше для України, бо це для захисту всієї Європи. І Іспанія, яка з нами, і Ватикан, і Фанар із їхньою дипломатією та молитвою. Чехія, Румунія, Греція, Президент Ердоган, усі країни Європейського Союзу. І сьогодні зранку телефонує мені Президент Фінляндії Алекс Стубб, і щодня ми з ним зідзвонюємось. І після наших важливих розмов він завжди в кінці мені каже: "Друже, не забувай тренуватись, бо ти маєш бути сильним, українці мають бути сильними. Ми у вас віримо. Ми всі вас потребуємо". 

І ось таке наше спілкування з лідерами Європи, це тепло й дух цього партнерства означають, що Україна уже – частина європейської родини і всі переговорні кластери між нами насправді давно відкриті. І єдність така дає надію. І така єдність України та Європи доведена. Ми здобули підтримку в 100 мільярдів доларів. Це значно більше, ніж просто допомога на два роки. Це стійкість нашої армії, це спокій для наших людей, це гроші, зарплати, це пенсії. Так, це життя. І це справедливість, що врешті-решт за це платить Росія. 

І така єдність, і така небайдужість до України передусім виходить далеко за межі континенту. Вона помітна й відчутна нам у Японії, в Австралії, в Канаді. Я дуже дякую кожному у світі, хто на світлій стороні історії, на боці України і робить усе, щоб Україна змогла досягти свого, дотиснути, змогла додавити до миру.

Дорогий народе!

За мить – Новий рік. Мільйони з нас його чекають. І Новий рік у нас буде попри все, бо ми такі люди, ми українці, ми щось придумаємо, ми приготуємо. І в нас буде гарно, буде смачно, буде келих шампанського. Може, у когось щось міцніше. І буде тост, дуже важливі слова. Тост. Один на всіх. Для мільйонів українців. 

За воїнів наших, що зараз на "нулі". За кожного, хто віддав життя заради України. За всіх, хто щодня нас рятує й навчає. За всіх, хто завжди, і навіть у цю ніч, на чергуванні. Пожежні, лікарі, енергетики. За наших, які повернулися з полону і які цей Новий рік зустрінуть удома. За всіх, кого ми чекаємо. За всіх, хто нам допомагає. За те, щоб закінчилася ця війна. За те, щоб мир наступив. За те, щоб ворогу нічого не вдалось. І не вдасться, допоки ось так ми боремось, допоки ось так ми тримаємось. Допоки є українцями. 

Росії доведеться закінчити війну, як тільки вони знайдуть для миру на одну причину більше, аніж воювати. Саме тому ми часто кажемо один одному те, що говорять наші хлопці на фронті: все, що нам треба, – це протриматися на один день довше, ніж вони. 

І додаємо сьогодні: бути на один крок попереду, на одну годину швидше, на одне рішення сміливіше. І хай на одну десяту, але краще. І на десять відсотків, на ті десять відсотків, про які я казав на початку, – на десять відсотків сильніше. І тоді ми виборемо мир стовідсотково. Я бажаю цього всім нам.

Дорогі українці! 

2025 рік добігає кінця. Довкола нас – справжня зима. І те, чого ми не бачили дуже довго, – сніг на Новий рік. І всі діти, безумовно, – якщо чесно, і дорослі – чекали цього. 

І це дає сильне відчуття: якщо ми чогось дуже-дуже хочемо, рано чи пізно це стається. Безумовно, найбільше зараз ми хочемо миру. Але, на відміну від новорічного снігу, він не впаде нам із неба просто так, як диво. Але ми віримо в мир, і боремося за нього, і працюємо заради цього. І продовжимо це робити. Бо дуже хочемо у 2026-му, щоб тихо в небі й спокійно на землі, щоб тепло й світло в нас удома. І не 170, а всі 220 – так, як має бути. Щоб усі наші повернулись додому. З фронту, з полону, з окупації. Щоб були ми. Щоб була Україна. 

З Новим роком, дорогий народе! 

Слава Україні!