Хочу слухати блокадний Чернігів, який був відрізаний від Києва, але вистояв. Хочу чути Суми, де прості мужики з ТРО відстояли місто. Хочу вислухати Харків і Херсон, які стільки пережили. Хочу чути Житомир і Миколаїв, Запоріжжя і Дніпро, Одесу і Львів.
Хочу почути село Піски-Удайські, на Полтавщині, де з 6-7 придатних до служби мужиків, троє вже воюють.
А ватників і колаборантів я чути не хочу, й ось чому.
На окупованих територіях були 4 групи людей. Перша група – біженці. Вони виїхали на початку вторгнення і живуть на підконтрольній території. Воюють, волонтерять, донатять. Вони не вимагають себе чути. Вони говорять. Як рівні.
Друга група – патріоти України, які виїхати з окупованих територій не змогли. В когось хворі батьки, хтось не хоче покидати хату, хтось надто старий, щоб починати життя заново на новому місці. Вони теж не вимагають себе почути.
А от відверті колаборанти та болото, яким всьо равно на каком язике, аби дві пенсії получать, хочуть, щоб їх почули. І знаходяться люди, які підхоплюють ці ідеї, й носяться з ними, як з писаною торбою. Бо нам же треба якось вибудовувати відносини після звільнення.
Читайте також: Синдром вдаваної безпорадності
Відверті колаборанти та болото, яким всьо равно на каком язике, аби дві пенсії получать, хочуть, щоб їх почули. І знаходяться люди, які підхоплюють ці ідеї, й носяться з ними, як з писаною торбою. Бо нам же треба якось вибудовувати відносини після звільнення
Тільки я не розумію логіку таких людей: чому вибудовувати відносини з Донбасом ми маємо коштом власних інтересів? Чому слухати маємо ми, а не вони?
Переконаний трошки більше, ніж повністю, що час, коли ми мали почути Донбас, минув. Наш, український, Донбас чує Україну і підтримує. Чим проросійський Донбас кращий і чому ми маємо слухати його, а не він нас, я не розумію.
На руках проросійського Донбасу кров Донбасу українського. Не забуваймо, що переважна більшість вбитих, закатованих і просто кинутих на підвал жителів окупованих територій потрапили в лапи катів тому, що власні сусіди їх туди здали.
На руках проросійського Донбасу кров Донбасу українського. Не забуваймо, що переважна більшість вбитих, закатованих і просто кинутих на підвал жителів окупованих територій потрапили в лапи катів тому, що власні сусіди їх туди здали
Кров жертв окупантів волатиме, якщо ми будемо настільки дрібні, дурні та наївні, щоб пробачити їхні муки й про щось домовлятися з їхніми катами!
Після звільнення окупованих територій всіх колаборантів має засудити суд. Кожна кривда українців має бути відплачена сповна.
Читайте також: Не зачаровуйтеся мильними бульками. Не творіть кумирів
А все болото, якому какая разніца, Росія чи Україна, хай саме шукає, як з нами порозумітися, щоб отримувати гуманітарну допомогу. Хай вони нас чують. І хай чують добре, щоб двічі не повторювати.
Нам критично важливо не повторювати помилок часів Кучми й не влаштовувати феодальну державу з мафіозними регіонами, які рівніші за інших
Хай вони зрозуміють, що немає ніякого народу Донбасу. Є один, єдиний, народ України, де всіх чують однаково: і Донбас, і Чернігів, і Суми. І що більше ніколи не буде для Донбасу якихось преференцій коштом інших.
А хто буде не чути й заважати українському Донбасу відбудовувати свою землю від окупантів, хай або тікає з окупантами, або зрозуміє, що часи, коли Україна мала дослухатися до ватників і колаборантів, давно минули.
Нам критично важливо не повторювати помилок часів Кучми й не влаштовувати феодальну державу з мафіозними регіонами, які рівніші за інших. Україна – унітарна держава, де ніхто не матиме особливих прав коштом інших.
Про автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.