Різноманітні поінформовані люди, а також ті, хто вдає себе поінформованим, в один голос пророкують, що ця історія ще не завершена і ще матиме продовження через кілька місяців. Тобто, марш Пригожина потрібно сприймати не як поодиноку подію, казус, інцидент, а як частину ширшого процесу. Як фрагмент загальної картини, а не як окрему картину. І персонажі на ній теж не настільки окремі та самодостатні, як про них розказують.
З тим що виступ угрупування Вагнера був не спонтанним, а завчасно і добре підготовленим, по-військовому спланованим і реалізованим, погодяться усі. Пригожин готував інформаційне тло свого конфлікту з міністерством оборони й персонально з Шойгу і Герасимовим дуже давно, поступово нарощуючи емоційне напруження й градус пристрастей. Драматургія цього конфлікту передбачала врешті-решт пряме зіткнення, тому ця історія й виглядає природною, хоч для багатьох і несподіваною.
Різночитання починаються не з того, як усе почалося, а з того, як усе несподівано обірвалося. Бо у момент кульмінації військового заколоту головний заколотник раптом зійшов зі сцени. Щодо цього запропоновано кілька пояснень, від раціонального (заколотник зрозумів, що зібраних сил недостатньо, щоб узяти Москву), через конспірологічне (спільники заколоту у Москві зрадили самого заколотника), до ірраціонального (заколотники раптом прозріли, що велике кровопролиття зруйнує саму Росію).
Читайте також: Пригожин vs Путін: Ворон воронові ока не виклює
Усі ці пояснення виходять з того що Пригожин і його вагнерівці - це самостійна і самокерована сила, яку ситуативно змусили до бунту. Звісно, кожен з нас має право в це повірити… Або не повірити й пошукати відповіді у ширшому контексті загальновідомих подій і прихованих процесів. І запропонувати іншу гіпотезу, яка володіла б пояснювальною силою.
Найбільше у подіях 24 червня нас зацікавила поява прізвища Олексія Дюміна, як одного з тих, хто вів переговори з заколотниками. Та хто ж він такий? Нинішній губернатор Тульської області відомий широкому загалу як колишній особистий охоронець Путіна, співробітник Федеральної служби охорони (ФСО). Але якщо приглянутися краще, то можна дізнатися, що він очолював Сили спеціальних операцій (ССО) у 2014-2015 роках і навіть став Героєм Росії за захоплення Криму. Так-так, "зелені чоловічки" – це ССО, а Крим – це спецоперація.
Нинішні керівники Росії - як правило, вихідці зі спецслужб, де, як відомо, колишніх не буває. Їхній спосіб мислення – конспірологія, а спосіб діяльності – спецоперації. Ну, або "активні заходи" як їх складові. Тому й не дивно, що вже півторарічна війна з Україною у них досі називається спецоперацією, хоча і військовою.
А що як заколот "Вагнера" – це активні заходи у рамках якоїсь спецоперації?
У сьогоднішньому медіапросторі як тільки не називали Пригожина: і власником, і засновником, і фінансистом ПВК Вагнера, ватажком і, навіть, командиром… Але, по суті, його роль була іншою – топменеджер, організатор бізнес-процесів. Найнята людина, яку допущено до інтимної таємниці, – інформації про справжніх власників і утримувача (хоронителя) їхніх багатств.
Читайте також: "Заколот" Пригожина не вплинув на події на фронті, але змінив розклад сил всередині РФ
Річ у тому, що так звана приватна військова компанія Вагнера - зовсім не приватна. І Вагнер - це не Пригожин, це позивний справжнього першого командира – Дмитра Уткіна, він є на фото з Путіним на прийомі у Кремлі.
Як окрема структура цей підрозділ створювався ще у 2013 році з офіцерів спецназу військової розвідки й проходив злагодження на полігоні Молькіно у Ростовській області. За деякими даними, це полігон ССО Головного управління (колишнє ГРУ) Генерального штабу ЗС РФ. Отже, це нелегальний спецназ для таємних операцій, проксі-війн та операцій під чужим прапором, передусім за межами РФ. Щоб російська держава не несла за його діяльність формальної відповідальності.
Чому ж тоді виник конфлікт з начальником генерального штабу і міністром оборони? Бо ГУ ГШ (військова розвідка) – це окрема держава в державі. А ССО – це окрема держава у державі ГШ. Російська матрьошка як структурна модель, де видима міжвідомча конкуренція заміняється невидимою внутрішньовідомчою.
Як відомо, ССО як окремий вид військ передбачає, крім суто силового компонента, спецназу, ще й інформаційний – для проведення ІПСО (інформаційно-психологічних операцій). І тут ми пригадуємо про "фабрику тролів" з Ольгино, містечка під Санкт-Петербургом. Вона з’явилася у той самий час, що і ПВК "Вагнера, – у 2014 році як "Агенція інтернет-досліджень", контроль над яким публічно визнав пізніше Євген Пригожин. Саме цей підрозділ звинувачували у втручанні у президентські вибори в США у 2016 році та й не тільки. А потім на цій базі було створено РІА ФАН ("Федеральну агенція новин" та цілий медіахолдинг "Патріот" (після заколоту припинив існування).
Отже, і ПВК Вагнера Дмітрія Уткіна, і РІА ФАН Євгенія Пригожина – це усе структури ССО РФ. Тому й переговори з ними начебто вів їхній колишній командир – Олексій Дюмін. Але не тільки він… Ні, участь Лукашенка, про яку він сам розказав, теж була, але її роль була допоміжною, а не визначальною. Хтось із перемовників придумав вивести Пригожина з вагнерівцями за межі російської юрисдикції – от і звернулися до Лукашенка. Паралельно були повідомлення про телефонні розмови Путіна з лідерами Казахстану, Узбекистану і, навіть, Вірменії (як членами ОДКБ). Можливо, що з тим самим проханням.
Дивимося на ССО і бачимо ФСБ. Силами ССО можуть командувати лише представники спецслужб. Генерал ФСО Дюмін у 2014-2015 роках був одночасно заступником начальника ГРУ та командувачем ССО. У 2015-2016 роках був заступником міністра оборони, став генерал-полковником.
У ССО його замінив генерал-лейтенант Олександр Матовников з підрозділу "Альфа" (спецназ ФСБ), який керував ССО з 2015 по 2018 роки. Сьогодні він є заступником головнокомандувача сухопутних військ ЗС РФ.
А біографія нинішнього (з 2018 року) командувача ССО генерал-майора Валерія Флюстикова взагалі покрита завісою темряви. Військові його майже не знають, тож можна припустити, що він теж є вихідцем з ФСБ.
Читайте також: "Українська криза" закінчилася, розпочалася "російська смута"
Справжнім лідером фсбшників (і координатором спецслужб) сьогодні є секретар ради національної безпеки й оборони РФ генерал армії Микола Патрушев, прізвище якого також згадується серед перемовників з Пригожиним.
"Перемовники" – це ті, хто "врятував Росію від громадянської війни", а режим Путіна – від стрімкого краху. Це головні бенефіціари заколоту і його нейтралізації. Це схоже на бізнес-модель деяких "юристів" – створювати проблему і заробляти на її вирішенні.
Схоже на те, що це була справді спецоперація. І дарма, що ФСБ (голова – теж генерал армії Олександр Бортников) виглядає в ній непривабливо – саме вона мала б не допустити заколоту, але облажалася… Цілі спецоперації були важливішими за плями на репутації цього відомства.
А про цілі можна судити за її цільовими аудиторіями та отриманими результатами.
Першим, на кого була спрямована спецоперація, є Путін. І схоже, вона його справді налякала. Буквально за одну добу суттєво послаблено політичний капітал Путіна, іміджевий удар завдано у саму серцевину. Сильний лідер, який починався з фрази "будемо мочити в сортирі" (терористів) закінчився. Лідер вже сприймається старим, слабким і нерішучим. Але ще живим.
Друга ціль – війна, або так звана військова спецоперація. Спецоперація проти спецоперації – така нинішня російська політична реальність. Пригожин напередодні й в ході свого заколоту ("активних заходів") чітко сформулював і технологічно запустив в ефір (інформаційний простір) меседжі про невиправданість, безпричинність цієї війни, яку описано як спецоперацію начебто Шойгу з Герасимовим (міноборони), а не ФСБ з Путіним. Іншими словами, заколот Пригожина був спрямований на делегітимізацію війни в суспільній свідомості росіян. Мети ще не досягнуто, але питання вже поставлено.
Третя ціль зовнішня.
У ході заколоту вагнерівці методично блокували військові об’єкти в напрямку свого просування до Москви, серед яких міг виявитися і "Воронеж-45" – аеродром стратегічної авіації під Борисоглібськом зі сховищем ядерних боєприпасів. Нам невідомо, що там насправді відбувалося на землі, але інформаційний простір на Заході відразу заштормило. Ударну хвилю підсилили навіть твітом експрезидента Дмітрія Мєдвєдєва, який натякав на захоплення ядерної зброї бандитами, а відтак, на загрозу усьому світові, а не лише Кремлю.
Читайте також: Війна як російська політтехнологія
І Захід зреагував негайно. Навіть офіційно повідомили про свої контакти з керівництвом РФ з цього приводу. Не виключено, що на перемовників (чи заколотників?) вплинуло серед іншого і втручання США. Метою цієї ІПСО було налякати Захід і викликати його на прямі переговори. Результат – Захід стривожений, але ще не достатньо наляканий.
Ну, і загальна картина цієї спецоперації, яка ще триватиме від одних "активних заходів" до інших вимальовується так: група впливових генералів російських спецслужб усвідомлює безперспективність продовження гарячої фази війни з Україною і гібридної чи "холодної" війни із Заходом. Виходу з глухого кута заважає незграбна фігура Путіна. Мало того, що його звинувачено у воєнних злочинах і з ним не хочуть вести переговори, він сам не хоче визнавати свою помилку й продовжуватиме війну, скільки зможе. Інакше для нього неможливо пояснити й собі, і росіянам, навіщо загинуло стільки людей?
І у ході війни, і у ході цієї спецоперації з’ясувалося, що сучасна Росія – Російська Федерація, неспроможна не лише досягнути оголошених цілей, але й стоїть на порозі власного краху з перспективою перетворитися на failed state (неспроможна держава). На територію РФ вже не тільки перенесено "африканські практики" ПВК Вагнера, але й розпочався процес "донбасизації" самої Росії.
Тому ще одного збройного заколоту РФ може не витримати. Путіна будуть усувати від реальної влади й змушувати добровільно відмовитись від символічної. Але поступово, через інститут "прєємніка" (наступника). А з цим можуть бути проблеми.
Тому це точно не кінець. To be continued.
Про автора. Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.