Кримський міст – БАМ чи Біломорканал?

У березні, коли „Кримнаш” вже був, а жорстких санкцій ще не було, від охочих збудувати міст через Керченську протоку не було проходу. Будувати хотіли Ротенберг з сином, Тимченко, чиновники Росавтодору, а дрібніші компанії активно пропонували себе у субпідрядники.

Потім, коли санкції стали реальністю, і російський Мінфін, на відміну від решти країни, вже перестав з них сміятися, почалися пошуки стратегічних інвесторів. „Стройтрансгаз” Тимченка і „Мостотрест” Ротенбергів якось тихо і непомітно розчинились, претендуючи на роль, в кращому випадку, субпідрядників. Обов’язок збудувати міст зібрались покласти на дочірню компанію при державному „Спецбуді”. За ще однією версією міст мали оплатити і збудувати китайці – на що останні скромно промовчали і вдали, що нічого не почули.

Паралельно розлогий „автодорівський” бюджет у 350 – а краще – 370 мільярдів „найдорожчого інфраструктурного проекту в новітній історії” усох до 246 мільярдів.

Охочих і зовсім поменшало. Зазвучали пропозиції замінити „дорогий і небезпечний міст” „дешевим і зручним тонелем”. Над будівництвом якого треба теж добряче подумати. Циніки з економічною освітою стали підраховувати, за скільки часу окупиться вся затія. Цифри виходили все більше тризначні, десь від 140 – до 270 років.

Бізнесмени прикинули, чим можуть стати жорстко закріплені 246 мільярдів до 2018 року – при теперішній курсовій динаміці.

І „найдорожчий інфраструктурний проект сучасного світу”  раптом опинився за волосок від безславного кінця. Не зважаючи на підтримку Самого. А підводний телефонний кабель – єдине, що на даний момент є готовим з усієї інфраструктури, яка мала з’єднати окупований Крим з „новою батьківщиною”, отримав шанс назавжди залишитись у гордій самотності. Такого розвитку подій російський уряд допустити не може.

За умов фінансової кризи залишилася одна альтернатива - безкоштовна робоча сила. В кращих традиціях радянської реальності – ударні комсомольські (пардон, студентські) бригади. За якими, як то часто бувало в радянській історії, для забезпечення вражаючих трудових успіхів, можуть піти й багатотисячні сірі армії безіменних, лиш нумерованих „зе ка”.

"Поки не зрозуміло, скільки необхідно буде залучити студентів і чи буде це оплачувана робота або, можливо, організуємо просто як студентську практику... Все буде залежати від віку та курсу студентів. Когось можна буде залучити до більш серйозної роботи, а зовсім юні студенти зможуть допомогти нам некваліфікованої роботою на будівництві", - розповів керівник Росавтодору „Известиям”.

В такий спосіб публічно визнавши, що фантастично дорогий, а крім того – іміджевий для Росії проект будуть реалізовувати студенти. Скоріше за все – на безоплатній основі. Скоріше за все – в примусовому порядку. Гроші скінчились, час вдаватися до патріотизму.

В такий спосіб Росавтодор не тільки визнав, що „Кримнаш” таки підвів Росію до банкрутства. Ні, окрім того федеральний чиновник ще й популярно пояснив, що те, для чого люди ідуть до університетів – знання, фах, загальнолюдський розвиток – потрібні зараз Росії менше, ніж міст через Керченську протоку. Як не потрібні були Радянському Союзу знання і досвід інженерів, лікарів та вчителів, яких часом на місяць заганяли перебирати гнилу картоплю на овочесховищах.

При тому, що всі чудово розуміють, що ніякого мосту студенти не збудують. Буйні ватаги юних студіозусів – без спеціальних знань, і, головне без будь-якої мотивації щось будувати, принесуть на будівництві шкоди більше, ніж користі.

Тому, щоби збудувати свій „Біломорканал” – пардон, „Керчміст”, - Путіну не варто бавитися у Брежнєва часів щедрих нафтодоларів. Йому потрібен досвід зовсім іншого історичного попередника. І зовсім інша робоча сила. Ота сама – сіра, покірна і нумерована. У тих все вийде – і недорого.