Війна бізнес-проектів

Історія з перебуванням в Києві одного з творців "ЛНР" Сергія Корсунського — яскравий приклад того, як насправді ставляться бойовики та їхні прихильники до своїх "народних республік". Як до бізнес-проектів. Була можливість взяти участь у хаосі під проросійськими гаслами і добре заробити — чудово. Відкрилися нові можливості або закрилися старі — їдемо обідати до Києва, до тих самих ворогів, з якими ми ще нещодавно так нещадно боролися. Тому що це, звичайно ж, ніякі не вороги. Це просто інший бізнес-проект.

Якщо задуматися, саме так до того, що відбувається ставляться не тільки ватажки бандформувань, а й їхні прихильники. Цікаво, скільки охочих приєднатися до Росії було б в Криму і на Донбасі, якби в сусідній країні пенсія була б в два рази менше, ніж в Україні, і не платили б зарплати бюджетникам? Відповідаю — нуль відсотків. Вся проблема в тому, що для більшої частини цих людей немає ніякої держави і ніякої батьківщини, а є лише господар, який насипле в миску більше корму. І саме тому вони прекрасно вписуються в російський бізнес-проект.

Володимир Путін бреше, коли говорить, що національна ідея Росії — це патріотизм. Національна ідея Росії — розкрадання Росії. Одні крадуть більше, інші менше. Одні вигадують схеми і потрапляють на посади, інші хочуть, аби їх годували за те, що вони з цим погоджуються. Коли не вистачає ресурсів у себе, починають красти у сусідів. Все просто. Так ця держава існує вже не перше сторіччя. І не випадково відповідь "крадуть" на питання "що у вас відбувається" стала класичною російськрю відповіддю.

Саме тому прихильники "російського Криму" і відокремлення Донбасу ніколи не повірять, що у нас з вами насправді є Батьківщина. І росіяни теж не повірять, бо для більшості з них Батьківщина — це ширма для крадіжок. Але при цьому не забуваймо, що держава Україна до Майдану теж була звичайнісіньким пострадянським бізнес-проектом. І тільки зараз стає для більшості наших співгромадян країною. Стає Батьківщиною. І це при тому, що багато хто — і у владі, і в суспільстві — звично використовує високі слова для пристойного заробітку.

Так чому ж ви дивуєтеся, що Корсунський спокійно ходив по Києву? Дурень? Цинік? Учасник "сірих" схем? А скільки таких циніків і учасників "сірих" схем серед тих, хто клянеться в любові до України? Скільком з них ви самі аплодує? Скільком готові довірити своє майбутнє так само, як прихильники "ДНР" та "ЛНР" готові були довірити своє майбутнє Захарченку та Плотницькому?

Ми можемо виграти у війні, тільки якщо Україна остаточно перестане бути "бізнес-проектом" і стане справжньою державою. Державою, від якої не чекають грошей і чудес і яку будують всі разом. Державою, в якій громадяни відрізняють слова від справ. Державою, в якій буде не соромно перед загиблими і вулицями міст якої не ходитимуть злочинці і вороги.