Секретний експеримент Кремля: навіщо 54 роки тому на Харківщині підірвали ядерну бомбу

Операція з кодовою назвою "Факел" мала одним підземним ударом назавжди закрити аварійну свердловину на газоконденсатному родовищі. Замість цього за 20 секунд з кратера вирвався потужний фонтан газу з породою на кілометр угору, а за хвилину з’явилося характерне грибоподібне хмара... Експеримент провалився, але залишив по собі радіоактивний слід, зруйновані будинки та питання, які досі не мають повних відповідей.

Більше про цю історію розповість Еспресо.

Аварія на Західно-Хрестищенському родовищі: рік пекла

Газове родовище в Україні, фото: Урядовий портал

Наприкінці 1960-х на території сучасного Берестинського району Харківської області (тоді Красноградський) геологи виявили одне з найбільших газоконденсатних родовищ Європи – Західно-Хрестищенське. Запаси оцінювали в 300–700 мільярдів кубометрів природного газу. Але тиск у пласті сягав понад 400 атмосфер – аномально високий навіть для тих часів.

У липні 1971 року під час буріння нової свердловини стався раптовий неконтрольований викид газоконденсату. Потужний фонтан скинув з бурової вишки двох інженерів з висоти понад 30 метрів – вони загинули. За добу зупинити витік не вдалося. Щоб запобігти ще більш катастрофічному вибуху, свердловину підпалили. Так народився "факел" – стовп полум’я заввишки в десятки метрів, який горів майже рік.

Бурова установка поступово провалювалася в утворений кратер. Навколо – ризик отруєння місцевого населення, пожежі, забруднення ґрунтів і вод. Конвенційні методи гасіння (важкі бурові розчини, спроби перекрити превентори, навіть обстріл з танків) не спрацьовували. До середини 1972 року ситуація стала критичною.

Ідея промислового ядерного вибуху: прецедент з Узбекистану

Радянські вчені запропонували радикальне рішення – використати підземний ядерний вибух, щоб зсунути пласти породи й "заткнути" свердловину. Підставою став успішний, з точки зору поставленого завдання, досвід 1966 року на газовому родовищі Урта-Булак в Узбекистані. Там газовий факел горів понад три роки (1064 дні). У вересні 1966 року на глибині 1500 метрів, приблизно за 35 метрів від свердловини, підірвали заряд потужністю 30 кілотонн. Через 23 секунди вогонь згас – порода зсунулася й герметично закрила витік. Пізніше аналогічний успіх повторили на сусідньому родовищі Памук (47 кт).

Тобто це був не одиничний випадок. 

У СРСР з 1965 по 1988 рік провели 124 "мирні" ядерні вибухи в рамках програми "Ядерні вибухи для народного господарства" (аналог американської програми Plowshare – близько 30 вибухів у 1960-1970-х рр.). Їх використовували для створення водосховищ, каналів, стимуляції видобутку корисних копалин, сейсмічного зондування та гасіння пожеж. Деякі операції мали частковий успіх, але багато супроводжувалися витоком радіоактивних ізотопів, сейсмічними пошкодженнями та довгостроковим забрудненням, тому у підсумку від них відмовилися. 

Чому такі вибухи майже не проводять сьогодні? По-перше, навіть "підземні" заряди часто не були повністю герметичними – як сталося з "Факелом". По-друге, з 1996 року діє Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (CTBT), хоча й не всі країни його ратифікували. По-третє, з’явилися набагато безпечніші та точніші технології контролю свердловин (рельєфні свердловини, capping stacks, сучасні бурові розчини). По-четверте, суспільство та екологічне законодавство більше не толерують такий відвертий ризик радіоактивного забруднення.

Секретна операція "Факел": чотири місяці в режимі найсуворішої таємності

Рішення про ядерний вибух ухвалили особисто Леонід Брежнєв та Олексій Косигін. Виконання доручили Міністерству середнього машинобудування СРСР (ядерна галузь). Жодні місцеві військові частини з УРСР не залучалися – охорону забезпечували підрозділи КДБ та МВС з Москви.

Усі учасники (вчені, інженери, військові) дали підписку про нерозголошення на 15 років. Підготовка тривала чотири місяці в повній таємниці. З аварійної свердловини пробурили похилу свердловину завдовжки близько 2400 метрів і на глибині 2483 метри розмістили ядерний пристрій за 20 метрів від цільової колони.

Територію поділили на три кільцеві зони (радіуси 3, 5 та 8 км). Внутрішнє кільце радіусом 400 метрів обгородили, засипали 20-сантиметровим шаром піску. До речі, на межах зон розмістили піддослідних тварин – курей, кіз та вулики з бджолами. Село Першотравневе (нині Мирне), розташоване всього за кілька сотень метрів, евакуювали. Мешканців Хрестища вивезли далі. Вимкнули водопостачання та електрику. Трасу Москва – Сімферополь частково контролювали.

9 липня 1972: 3,8 кілотонни й миттєвий провал

Ядерний вибух над Хіросімою, фото: Universal Images Group

О 10:00 ядерний пристрій потужністю 3,8 кілотонни (приблизно чверть потужності бомби "Малюк", скинутої на Хіросіму) здетонував на глибині майже 2,5 кілометра.

Через 20 секунд з кратера навколо свердловини на висоту близько кілометра вирвався потужний фонтан газу, змішаного з породою. Ще за хвилину утворилася грибоподібна хмара – візуальна ознака ядерного вибуху. Вибухова хвиля пошкодила будівлі в сусідніх селах: повибивала шибки, потріскала стіни, у Першотравневому і Mирному деякі будинки частково зруйнувалися. Усі піддослідні тварини загинули.

У підсумку експеримент провалився. Бо газовий факел згас лише на 20 секунд, після чого витік відновився з новою силою. Причина – недостатня потужність заряду або помилка в розрахунках розміщення. Порода не зсунулася так, як планували.

Наслідки: радіація, здоров’я та "звичайне" гасіння

Газ остаточно загасили лише в липні 1973 року – майже через два роки після аварії. Для цього викопали величезний кільцевий котлован діаметром близько 400 метрів і глибиною 20 метрів, закачали важкі розчини, обрізали трубу, заварили та залили цементом.

Але головна ціна – радіоактивне забруднення. Короткоживучі ізотопи (включно з цезієм-137) рознесло по ґрунту, воді та рослинності в радіусі кількох кілометрів. Проникаюча радіація в зоні 4–5 км сягала 1–6 Гр – доз, які можуть викликати променеву хворобу. Після вибуху спостерігалися кислотні дощі. Більше того, за звичною логікою радянською влади, мешканці повернулися вже за пів години, споживали місцеву їжу та воду, тому внутрішнє опромінення було неминучим.

Офіційних масштабних досліджень здоров’я майже не проводили через секретність (архіви досі частково закриті в Росії). Місцеві жителі та деякі журналістські розслідування говорять про підвищену кількість онкозахворювань у наступні десятиліття. Сучасні заміри показують, що радіаційний фон на поверхні вже в межах норми або навіть нижчий, ніж у Києві чи Харкові, адже короткоживучі ізотопи розпалися.

Свердловина № 35, яка й стала базою для експерименту, досі не експлуатується. На її місці стоїть труба з табличкою. Але родовище загалом працює й досі.

Чи були приховані мотиви?

Офіційно – лише загасити небезпечний факел, з яким не впоралися рік. Але експерти (зокрема, старший науковий співробітник Інституту ядерних досліджень НАН України Євген Малий) вважають, що це був також експеримент з перевірки технології мирного ядерного вибуху поблизу населених пунктів. Хотіли отримати дані для наукових робіт, перевірити поведінку заряду в реальних умовах та продемонструвати технологічну могутність СРСР у розпал Холодної війни. Тобто українці стали "піддослідними кроликами" радянського режиму.

"Факел" став першим промисловим ядерним вибухом на території України (і одним з перших у Європі). Другим був "Кліваж" на Донбасі  у 1979 році. А вже у в 1986 році ставалася найбільша техногенна катастрофа в історії людства – вибух на Чорнобильській АЕС.

Сьогодні, 54 роки потому, "Факел" – це не просто чергова історія бездушної радянської тоталітарної машини. Це нагадування про те, наскільки ризикованими були всі ці "мирні" ядерні проєкти, і як легко державна таємниця приховувала наслідки для людей та довкілля. Через провал "Факела" та інших подібних експериментів світ остаточно відмовився від ідеї використовувати ядерні вибухи як звичайний інженерний інструмент. 

Читайте також: Ядерна спадщина Донбасу: як радянський експеримент на шахті "Юнком" став екологічною бомбою уповільненої дії