Ядерна спадщина Донбасу: як радянський експеримент на шахті "Юнком" став екологічною бомбою уповільненої дії

Ця операція мала технічну мету – зменшити ризик раптових викидів вугілля й метану в небезпечних гірничих пластах, але з часом перетворилася на джерело довготривалих екологічних побоювань, які зараз загрожують екологічній безпеці не лише України. Детальніше про це розповість Еспресо.

Мирні ядерні вибухи: радянсько-американська практика

фото: French army

Об'єкт "Кліваж" не був єдиним таким ядерним вибухом у "мирних цілях" на території України. Радянський Союз активно використовував ядерну зброю для промислових і геологічних експериментів у рамках програми "Ядерні вибухи для народного господарства", яка тривала з 1965 по 1988 рік.

За цей період СРСР провів 124 таких вибухи (плюс 32 тестові), з них 5 на території України. Метою було створення каналів, дамб, стимуляція нафтових родовищ, закриття газових фонтанів і зниження напруги в гірничих масивах для підвищення безпеки видобутку. Усього в СРСР підірвали 186 ядерних пристроїв, що призвело до значного радіоактивного забруднення, яке досі не ліквідоване повністю.

На території України першим таким вибухом став "Факел" 9 липня 1972 року на Харківщині (біля села Хрестище). Потужністю 3 кілотонни (кт) у тротиловому еквіваленті, він мав закрити аварійний газовий фонтан, але замість цього створив нові проблеми з забрудненням. "Кліваж" став другим українським випадком. Ці експерименти приховувалися від громадськості, а населення не інформували про ризики, що призвело до смертей серед гірників і довгострокового екологічного пошкодження

Інші країни також досліджували "мирні ядерні вибухи" (PNE), але в менших масштабах. США запустили програму Plowshare у 1957–1975 роках, провівши 27 вибухів для створення гаваней, каналів і пошуку ресурсів, але зіткнулися з проблемами забруднення і припинили через протести. Наприклад, вибух Sedan у 1962 році створив кратер, але розкидав радіоактивний ґрунт. 

Натомість Франція, Велика Британія та Китай не проводили такі вибухи, тобто їхні ядерні тести були військовими. Загалом, лише США та СРСР мали значні програми PNE, які визнані неефективними та небезпечними, що призвело до міжнародних договорів, як Договір про мирні ядерні вибухи 1976 року (PNET) і Комплексну заборону ядерних випробувань 1996 року (CTBT).

Шахта "Юнком": чому і як підірвали

Шахта "Юнком", фото: соцмережі

Шахта "Юний комунар" ("Юнком") у місті Бунге (колишній Юнокомунарівськ, нині Єнакієве) була частиною вугільного басейну Донбасу. Збудована в 1950-х, вона видобувала вугілля з глибоких пластів, де часто траплялися раптові викиди вугілля, породи та газу. За 1959–1979 роки зафіксовано 235 таких інцидентів, 28 з яких призвели до загибелі гірників.

Щоб знизити напругу в гірничому масиві та підвищити безпеку, радянські науковці з ВНДІПІ Промтехнології запропонували ядерний вибух. Підготовка тривала 4 місяці в секреті: пробурили похилу свердловину довжиною 2400 м і розмістили урановий заряд малої потужності 0,2–0,3 кт (для порівняння, бомба скинута на Хіросіму в 1945 році була у 50–75 разів потужніша).

16 вересня 1979 року заряд підірвали на глибині 903 м між пластами "Дев'ятка" та "Цегельний".Вибух утворив порожнину радіусом 5–6 м, заповнену водою та скловидним розплавом порід (близько 100 тонн), оточену зоною дроблення радіусом 20–25 м. 

Однак радіоактивна "капсула" – суміш ізотопів, переважно цезію-137 і стронцію-90 з періодом напіврозпаду 30 років – залишилася в шахті. 

Мешканців евакуювали лише на день. Поштовх відчули в Єнакієвому, Горлівці та Дебальцевому; в будинках з'явилися тріщини.

Гірники повернулися наступного дня, і шахта працювала ще 23 роки, доки в 2002 році її не закрили через виснаження запасів. Кажуть, що майже ніхто з тих, хто працював у 1979-му, не дожив донині, але прямий зв'язок з радіацією не доведено. Вибух створив "підземний Чорнобиль", як його називають екологи, бо капсула стала джерелом довгоживучих радіонуклідів.

У підсумку цей експеримент провалився. Адже частота викидів на шахті знизилася лише з 1,8 до 1,7 на рік. 

Подальша доля шахти: окупація, затоплення і загроза катастрофи

відкачування води у шахті, фото: соцмережі

Після закриття шахту законсервували і постійно відкачували воду, щоб запобігти "міграції" радіонуклідів у підземні води. 

Однак у 2014 році територія потрапила під окупацію проросійських бойовиків ("ДНР"). У 2018 році окупаційна влада припинила водовідлив, посилаючись на "економію" та висновки російських "науковців", що нібито загрози немає. До березня 2020 року шахта повністю затопилася, як підтвердила Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ та незалежні експерти.

Однак це затоплення – це екологічна бомба: радіоактивна вода розчиняє ізотопи, які проникають у водоносні горизонти. За даними 2020 року, низькорадіоактивна вода зафіксована за 5 км від шахти, а сумарна концентрація радонуклідів у водоносних шарах – 20–34 × 10³ Бк/кг (бекерелів на кг), що перевищує норму. Це означає що низькорадіоактивна вода вже надходить в горизонти питної води. У підсумку вона буде забруднювати річку Кальміус, яка впадає в Азовське море, і може досягти Сіверського Дінця та Дону, загрожуючи питній воді мільйонів людей. 

Українські екологи давно попереджають, що це "другий Чорнобиль", з ризиком забруднення ґрунтів, підтопленням міст і техногенними землетрусами. США традиційно виразили стурбованість, але доступу незалежних експертів окупаційна влада так і не надала.

У 2021 році повідомлялося, що згідно з вимірюваннями Держекоінспекції на межі розмежування, вміст радіаційних речовин у ґрунті був в межах норми. Однак з початком повномасштабної війни, будь-які дослідження цього питання припинилися. А незалежний доступ до території є ключовим для запобігання катастрофі, яка витає над регіоном. 

Тож об’єкт "Кліваж" – не просто історична сторінка радянських експериментів із "мирною" ядерною енергією, насправді це реальний приклад того, як технічні рішення минулого можуть стати екологічною й гуманітарною загрозою в сучасних умовах війни й окупації.

Читайте також: New York Times попереджає про можливу радіаційну небезпеку у Харкові через російські ракети, а у науковій установі просять зберігати спокій