Там, де увага людей: церква має бути присутня якнайбільше в мережі інтернету, - отець Ростислав Пендюк

"Божі заповіді незмінні, спосіб їх донесення до людей повинен відповідати вимогам часу. Священник має бути активним користувачем соцмереж і використовувати їхні можливості". І щоб не бути голослівним, отець Ростислав створив християнську медіаплатформу із сайтом, із YouTube-каналом, із мобільними застосунками, які стали популярними серед українців, а в самого отця тисячі підписників.

Розпочнемо про навчання: Key Executive MBA - міністерська програма із бізнес-адміністрування  для власників бізнесу та топ-менеджерів. Ця програма навчає стратегувати на 10 років вперед, приймати асиметричні рішення - це для тих, хто хоче масштабувати бізнес. Скажіть, будь ласка, навіщо це священнику? 

Треба спершу з'ясувати, що таке бізнес, бо ми в поточній мові найчастіше говоримо про бізнес, як про якусь справу, яка обов'язково приносить прибуток. Але на бізнес можна  подивитися трошки ширше. Бізнес - це справа, яку ти робиш. І якщо чесно, це  навчання мені дуже допомогло, наприклад, глобальніше бачити те, чим я займаюся: відчувати певні процеси, розуміти, як функціонує світ, навчає бачити потреби людей. Там дуже цікавий курс маркетингу, який багато в чому фокусувався на тому, що ми маємо розуміти людей.

Ви - священник, працюєте з людьми, проповідуєте, навчаєте, навертаєте,  а тут вам треба розуміти проблеми, маркетинг, як це пов'язується? 

Наприклад, коли я виходжу до людей проповідувати, то з одного боку є та правда, яку я маю донести людям. І ця правда - незмінна, як я часто і скрізь повторюю. Вона є записана на сторінках Святого Писання. Водночас  з іншого боку є люди, які живуть в певних обставинах мають радість або смуток, які чогось бояться, на щось сподіваються.  І я в бізнес-школі вчився, що це треба також розуміти. А коли ти краще розумієш людей, до яких  йдеш з проповіддю, зокрема, до яких ти йдеш  з якоюсь пропозицією, то це дуже допомагає. Я думаю, що все те, чому я вчився в бізнес-школі,  не зробило з мене бізнесмена в буквальному розумінні цього слова, але я почерпнув багато знань і вмінь, які мені дуже допомагають в тому, що я роблю, як священник.

Отець Ростислав Пендюк, фото: Facebook

Що саме?

У нас колись був дуже гарний викладач, який ставив цікаве питання. Я також люблю часто ставити це питання в різних середовищах. Він питався: "Що краще: робити правильні речі чи речі робити правильно?".  І насправді єдина можлива відповідь на це запитання, на цю певну дилему, звучить наступним чином: "Правильно робити правильні речі". Мені здається, що часто ми в церкві зосереджуємося на тому, що робимо правильні речі. Принаймні ми в цьому переконані, ми в це віримо, ми несемо до людей те найкраще, що може взагалі бути. Ми допомагаємо чи намагаємося допомогти людям зустріти Бога. Водночас це можна робити ще й правильно. 

Ви згадували, представляючи мене, про медіаплатформу, яку ми колись створили, коли я очолював Патріаршу комісію в справах молоді, це приблизно про це. Тобто прийшов час, коли ми зрозуміли, що багато молодих людей є присутніми саме в інтернеті. І якщо ми, як церква, з нашим несенням правди, там не є присутні відповідним чином, то ми опинимося поза увагою людей. Відповідно, ми маємо не тільки говорити правильні речі, ми ще маємо їх сказати правильно, цікаво, яскраво. 

Про будь-яку справу, яку ми робимо, на неї можна подивитися, наприклад, як проєкт. Я не просто роблю справу, а маю якусь певну мету,  цілі. І цього всього мене також вчили в бізнес-школі. Я намагаюся зараз це застосовувати.

Отець Ростислав Пендюк (праворуч), фото: Facebook

Як багато молоді зараз приходить до церкви через соцмережі?

Не впевнений, що ми можемо сказати про якісь цифри. Водночас кожен з нас, проживаючи свій день, має безперервний потік якоїсь інформації. Завдання церкви - бути присутньою там, де присутня увага людини. Якщо молоді люди присутні в Інстаграмі чи Тіктоці, то добре, що там церква також є присутня. Тобто ми маємо принаймні можливість бути для них видимими. Чи можемо говорити, що людина, котра прочитала декілька дописів в Інстаграмі,  радикально може навернутися і стати віруючою,  я б не переоцінював. Можливо, є такі випадки, я можу припустити, але не думаю, що це якесь надзвичайне явище, що цього є багато. Але тут інша історія - залишатися поруч та бути близько. 

Я нещодавно мав зустріч з нашими греко-католицькими священниками, які  служать в Німеччині, і їм за це казав: "Дякую вам, отці, за те, що ви робите, тому що ви є там, де є люди". Так сталось, що війна змусила багатьох українців опинитися поза межами України. І коли вони приїхали на чужину, то кого вони зустріли? Зустріли своїх, зустріли свою церкву. Те саме може відбутися в онлайн просторі. Це теж до певної міри чужина: ми опиняємося в цьому просторі і там поруч зустрічаємо когось, кого знаємо, розуміємо або хто щиро бажає нам добра. Я думаю, що в цьому сенс.

А були у вас якісь такі приклади з вашого досвіду або спільноти, коли дійсно молоді люди, можливо, не молоді, бачили в соцмережах, в інтернеті якісь дописи, якусь інформацію про події, пов'язані  з церквою, і їх це надихало долучитися? Можливо, починали в такий спосіб ходити до церкви?

Цього є багато, 100%. Я це можу  говорити, наприклад, з мого теперішнього служіння: останніх п'ять років я,  як священник, як адміністратор, є у Винниках на парафії Різдва Івана Хрестителя.

Це невелике містечко під Львовом.

Наша мрія про парафію - створити такий простір, де люди перебувають 7 днів на тиждень від ранку до вечора. У нас досить багато всього відбувається. Сподіваюся, що з часом буде більше. І як зробити так, щоб люди дізналися про всі події, які ми створюємо. Даруйте, але без онлайну вже просто нереально:  якщо ми не є присутні в соціальних мережах, причому в різних соціальних мережах, якщо ми не стукаємо до людей, то вони нас просто не помітять. Тому так і воно дає результат.

Як оце "стукання" виглядає?

Дуже по-різному. Я зрозумів, що цю місію варто доручати тим, хто це любить і вміє. Є молоді люди, які поруч з нами, з якими ми разом працюємо. Вони це люблять, вміють, мають телефони, знімають інколи якісь жартівливі відео, інколи -  серйозні, інколи мене кличуть: "Отче, ходіть, треба, щоб ви щось сказали". То добре, якщо кличуть, я йду і говорю. Часом вони самі все роблять і це має дуже гарний відгук. 

То в нас може бути церква в смартфоні? У нас дуже багато всього відбувається в смартфонах, особливо державних програм, то церква туди теж перекочує?

Я вважаю, що церква має бути присутня в мережі якнайбільше  - стільки, скільки можна. Там мають відбуватися анонсування подій, обговорення якихось важливих тем, проповіді. Все це має там бути присутнє. Лиш тут я б дав уточнення, що ми не повинні дозволити собі, навіть на рівні якоїсь теорії, припустити, що церква може перетворитися на онлайн-структуру.

Знову ж таки нещодавно мав зустріч з батьками дітей і ми говорили про святі таїнства. Це найважливіше, що в церкві є.  І всі святі таїнства передбачають фізичну присутність. А якщо немає фізичної присутності, немає святих таїнств. Якщо немає святих таїнств, то немає церкви. Онлайн - це завжди допомога, це підтримка, це дуже важливий інструмент, але лише інструмент.

Чи буде сповідь онлайн?

Сподіваюсь, що не буде. Поки не має жодних ймовірностей, що так відбудеться.

А як ви ставитеся до різноманітних груп в соцмережах -  у Фейсбуці їх дуже багато  християнських, вірянських груп -  і дуже часто в таких групах починається жваве обговорення, яке переростає в досить гострі суперечки, перепалки, навіть скандали.

У мене був період, коли я щиро вірив, що моє завдання - відстоювати там правду, сперечатися, когось в чомусь переконувати. Але зрозумів, що це так не працює, бо дуже часто учасниками таких дискусій стають боти, завдання яких просто розігрівати. 

Навіть у вірянських церковних спільнотах 100% є боти. Тому я  часто ігнорую такі дискусії, бо не зустрів за всі роки мого користування соціальними мережами, щоб хтось в якійсь суперечці написав: "Ви мене переконали, я змінив свою думку". Соціальні мережі - це місце, де кожен вважає за потрібне висловити свою думку. Моє завдання, як я це бачу, - ділитися тим, в що я вірю, ширити добро. 

Отець Ростислав Пендюк, фото: Facebook

Зараз є доволі багато священників-блогерів, які ведуть блоги. Я часто ними захоплююся, вони молодці. Водночас, знаючи їх, я розумію, наскільки це непросто, наскільки це потребує постійної сконцентрованості, уваги й багато-багато зусиль.

Щодо вашого навчання, коли ви прийшли на цей курс, як відреагували ваші однокурсники, коли серед оцих всіх бізнесменів, підприємців  ви з’явилися в рясі чи з колорадкою?

Колорадкою переважно.

Прийшла людина з колорадкою - в нашій культурі кожен відчитує, що це означає.

Коли був  перший модуль навчальної програми, у нас була якась кавоперерва і один власник досить відомої компанії, зокрема в Західній Україні, запитав мене: "Отче, а ви тут що робите?"

Що ви сказали?

Мені здається, що я відповів, що я ще сам не до кінця знаю, що тут роблю. До певної міри вони дивувалися, приглядалися, але потім ми стали друзями. Я дуже захоплююся цими людьми - підприємцями. Чому? Тому що це таке унікальне середовище людей, які не шукають причини чи пояснень, чому вони щось не зробили, а шукають спосіб, як це зробити. Це середовище людей, які ставлять якісь цілі і намагаються їх досягнути, шукають способу їх досягнути. І особисто мене це страшенно надихає. Я багато від них цього вчився і намагаюся зараз так функціонувати в тому моєму служінні, в тому, що я роблю. 

З іншого боку, мені здається, що моя присутність, як священника, в цьому середовищі для них теж була до певної міри цінною в тому сенсі, що ми поверталися до різних тем не лише про бізнес.  Часто розмови, які ми вели,  торкалися, наприклад, етичної проблематики або сенсу життя. 

Розповім цікаву річ. Ми були останньою групою, яка ще встигла пройти навчання до ковіду і до війни. Під час подорожі до Канади, коли я пішов служити літургію у неділю, то всі мої одногрупники прийшли на цю літургію. Причому, серед них були і католики, і греко-католики, і православні, був і один мусульманин, також були невіруючі люди, але з поваги прийшли - це теж ознака доброго середовища. Для мене це було дуже важливим елементом.

Це якась така поодинока виняткова історія, коли священник вчиться в бізнес-школі, чи  нормальне явище? 

У Львівській бізнес-школі Українського католицького університету (УКУ) першим священнослужителем, який пішов на програму MBA,  був владика Венедикт Алексійчук, який зараз є єпископом в Чикаго. Наступним був я і, якщо не помиляюся, потім у кожній групі MBA є священник. Я так розумію, що для бізнес-школи УКУ це також важлива історія - внесення цінностей. 

А що казали ваші парафіяни? Не перешіптувались: "Йой, а що це отець вчитися буде бізнесу? І взагалі звідки в нього гроші на це навчання?".

З коштами мені допомогли, тому це не з якоїсь церковної справи. Я не знаю, чи можна взагалі вплинути на те, що люди говорять на кухні. Люди мають право говорити те, що вони хочуть говорити, те, як вони бачать світ. Моє завдання найбільше і найперше - чинити згідно з сумлінням. У цьому своєму навчанні я бачу великий зміст і сенс. Я не шкодую, вважаю, що це був один з дуже важливих елементів мого життєвого, в тому числі священницького, досвіду. Я намагаюся своїм життям і своїми вчинками показувати, що це було на користь і мені дуже допомагає в моєму священницькому служінні. 

В описі цієї програми, на якій ви вчилися, є підготовка до глобальних викликів, розвитку нестандартних стратегій і масштабування бізнесу в умовах світової конкуренції і соціальної відповідальності. На вашій практиці як це виглядає? Як бізнес-освіта допомагає сучасній церкві?

Освіта - це про зміну мислення, про появу якихось нових сенсів. До речі, якщо ви питаєте про конкретні проєкти, то один з них називається МАПа (Молодіжний Апостолят Парафії). Це навчання спершу було для  священників. Коли я вчився в бізнес-школі, розумів, що більшість священників не зможуть туди потрапити, то хотів бодай частиною цього поділитися з отцями, щоб вони трохи посмакували і спробували того, чому я вчився. Як казав один викладач: "О, ви створили міні-MBA для священників", - і це правда. 

Отець Ростислав Пендюк, фото: Facebook

У нас вже понад 100 священників закінчили це навчання. Щоправда, останні кілька років ми трошки переформатували, бо раніше там вчилися лише священники, а тепер священник приходить з двома мирянами. Тобто приходять вчитися такими командами. Чому? Тому що нерідко було так, що священник, наприклад, вчився, якось надихнувся і повертався в громаду, а громада дивилася на нього з великими очима і нерозумінням. А коли троє -  священник і двоє мирян з тої самої громади -  це вже якась сила взаємопідтримки, взаємодопомоги. 

Другий проєкт, який напевно був в певному сенсі плодом мого навчання,  - фестиваль "Вітер надії". Ми хотіли зробити дуже сучасний, яскравий, молодіжний християнський фестиваль. Коли я пішов вчитися в бізнес-школу, то народилася думка про те, що потрібно відновити цей фестиваль, який був розпочатий у 2014 році, але тоді на нього приїжджало мало людей.

Ми починали з музики, з усвідомлення того, що існує молодіжна християнська музика, але ці виконавці не мають сцени, не мають,  де себе презентувати. Потім цю ідею трохи розвинули більше і вирішили додати ще інтелектуальну складову. І у 2019 році на одній локації відбулося близько 60 подій, де було понад 150 гостей - різних спікерів, учасників. Наша задача - показати молодим людям, що життя вірою не є віддільне від всіх елементів їхнього життя - освіти,  роботи, стосунків. Тому на зустрічах ми розмовляли про все - і про стосунки, і про економіку - запрошували дуже різних гостей. Молоді люди дуже часто розуміли, чого вони потребують. Багато пішли на ці зустрічі, бо їм було цікаво. 

Як ви гадаєте, сьогодні добра освіта в Україні?

У сучасному світі освіта може бути дуже різною. Освіта має тривати все життя: ти маєш вчитися постійно, тим більше в сучасному світі, який дуже динамічний. Відповідно, те, чому ми вчилися 5 років тому,  вже зараз може бути не актуальним. І якщо я не вчуся, не читаю, не досліджую, то випадаю з того "потяга". З іншого боку, сучасний світ також дає неймовірні можливості для навчання. Тільки, мені здається, що ми лінуємося це робити, воліємо сидіти в Тіктоці і вбивати час.

Ви є прихильником думки, що в церкві має бути все по-сучасному. Що маєте на увазі, коли говорите про сучасну церкву? 

Це не про зміст, а про форму. Ми не можемо змінити змісту, бо зміст є записаний 2000 років тому. Це про форму. От, моя мрія про парафію - велика спільнота людей, які одні одних підтримують, допомагають, разом святкують, разом працюють. Мені здається, що сучасний світ - це світ неймовірної самотності. Ми маємо дуже багато можливостей, щоб взаємодіяти одні з одними. 

Мені здається, що одна з місій церкви - не єдина і, ймовірно, не найважливіша - полягає в тому, щоб повертати людей до взаємодії з іншими людьми, до спільної взаємодії з Богом. Я собі, наприклад, мислю нашу парафію в таких категоріях: наш храм, приміщення довкола храму, подвір'я - це все  простір безперервної взаємодії, зустрічі людини з Богом і людини з людиною. Це трохи звучить ніби дуже революційно і по-сучасному, але якщо ми подивимося на церкву перших століть, то вона саме такою і була.

І тому ви вигадали, що має бути кав'ярня, до якої люди підуть після літургії?

Саме так, і це працює. Частина людей залишається і йде до кав'ярні, спілкується. Ми створюємо для людей можливість зустрічей, і кав'ярня - хороший спосіб для будівництва стосунків - щоразу люди більше перетинаються, спілкуються, домовляються, створюються якісь нові плани - це і є розвиток парафії. 

Мені здається, що дуже важливо до певної міри - цього також я трохи навчився в бізнес-школі - вміти бачити якісь більші перспективи,  тобто не планувати на тиждень, а планувати на 10-15 років. Тоді можна крок за кроком будувати якісь  плани, проєкти, ініціативи, які будуть допомагати створювати  майбутнє бачення.