Чи є важливіша у світі меншина, аніж добрі люди?

Якби він опинився зараз в нашому часі, то певно дуже б здивувався. Націоналізм не лише не зник, як вважали ліві 100 років тому. А навпаки все більше задає тон і на міжнародній арені. І у внутрішніх аджендах політичних сил.

Що там Винниченко! Хто б міг уявити собі, що російськомовний комік Зеленський на 8 рік свого президентства буде носитися з ідеєю Національного пантеону і сваритися з сусідами через Українську Повстанську Армію! 

Націоналізм сусіда може бути проблемою. Ми бачимо це на прикладі Польщі Навроцького. Уявіть собі, що крайні праві приходять до влади у Польщі. У Франції, Німеччині, Великій Британії. Чи будуть такі уряди допомагати Україні? Чи зосередяться на вирішенні своїх егоїстичних інтересів? 

Читайте також: Фото, соплі і ракети. Про що б я запитала німецького євродепутата

Люди лівих поглядів часто називають націоналізм головною загрозою. Проте Карл Поппер, один з фундаторів сучасної ліберальної думки (і нещадний критик націоналізму), водночас визнавав, що саме націоналізм може бути джерелом найпрекрасніших проявів масової свідомості. Таких як  жертовна і некорислива любов до своєї країни та нації. Отже, націоналізм може бути й добром, і злом. В добрих людей це патріотизм і служіння, в злих — расизм, ксенофобія, шовінізм.

І цього злого прояву націоналізму стає все більше.

А ще у світі росте нерівність. 1% найбагатших людей планети збільшують відрив від середнього класу. Ілон Маск один володіє активами розміром з 5 економік України.

Чи це означає, що правий був Карл Маркс, який бачив історію як безперервну класову  боротьбу — між бідними та багатими? 

Та чи це досі актуальна теорія?

Як влучно сказав наш неофіційний, але від того не менш справжній, живий класик Лесь Подерев'янський: бідний жлоб швидше проголосує за багатого жлоба, аніж за бідного інтелігента. Бо між двома жлобами завжди більше спільного.

І ми бачили з вами дуже багато прикладів такого голосування. Не будемо показувати пальцями.

Отже, можливо, справа не в поділі на бідних і багатих, і навіть не в націоналізмі? 

На прикладі нашої кризи в україно-польських стосунках я бачу, що між добрими людьми в Польщі та в Україні більше спільного, ніж між ними і їхніми хейтерами-співплемінниками.

Може, в цьому річ — в кількості добрих, притомних, інтелігентних людей в кожному суспільстві?

У наших ліберальних практиках ми звикли перейматися понад усе правами меншин. Але чи є важливіша у світі меншина, аніж добрі люди?

А я маю дуже стійке відчуття, що люди доброї волі опинилися в меншості. Це погана новина для світу.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів