Пастка "великої угоди". Чим "план Артеменка" небезпечний для України

Оприлюднення газетою The New York Times подробиць плану "умиротворення Росії" за український рахунок стало справжнісінькою сенсацією в Сполучених Штатах. Про подробиці і фігурантів плану, рівень їхніх зв'язків з Москвою і вплив на президента США Дональда Трампа зараз говорять в ефірі провідних американських телеканалів, інформацію The New York Times передруковують інші провідні ЗМІ.

А найцікавіше може початися через кілька годин, коли над Вашингтоном зійде сонце і прокинеться президент Сполучених Штатів.

Але оприлюднення плану і наслідки черговий "витоку" для США - питання внутрішньополітичне. Ясно, що для американців історія з планом - тільки продовження скандалу з відставкою радника президента США з національної безпеки і колишнього коментатора телеканалу Russia Today Майкла Флінна (при тому, що сам Флінн план не бачив).

Читайте також: Таємний план для України і Росії, реверанс союзників Трампа

Автори плану виявляються зручними "хлопчиками для биття" завдяки сумнівним біографіям і повній неадекватності - вони не тільки не стали спростовувати наявність сумнівного документа, але і з готовністю підтвердили його існування американським журналістам.

А Артеменко - ймовірно, в жасі, що його внесок не помітять і його вплив не оцінять - терміново дав інтерв'ю одіозному ресурсу Cтрана.ua, який багатьма коментаторами в Україні сприймається як "троянський кінь" безпардонної російської пропаганди та інформаційних провокацій агресора.

Якщо у тебе такі дивні вороги, так і  друзі не дуже потрібні. Все тому, що лобісти антиукраїнського плану - люди не дуже значні і хочуть за рахунок продажу національних інтересів нашої країни затвердити свою значущість.

Але це не означає, що в розробці плану не можуть брати участь інші, куди більш впливові і серйозні фігури. При цьому ми повинні розуміти, що сам план - це всього лише інструментарій. І не тому, що в ньому немає місця для поступок з української сторони. Для російської сторони місця для поступок в ньому теж немає.

Ще можна уявити собі теоретично, що в Москві вирішать бігти з Донбасу - тому що те, що пропонується в плані, з коридором на 72 години це справжнісінька втеча. Але абсолютно не можливо собі уявити, що Росія при нинішньому політичному режимі погодиться навіть на переговори про оренду Криму. Тому що Крим - не тільки для Путіна, але і для переважної більшості його співвітчизників - це такий самий суб'єкт Росії, як Брянська область або Карелія. Ніхто в Росії до краху існуючого політичного режиму не буде говорити про зміну статусу Криму.

Але це не означає, що ніхто в Росії не погодиться з тим, щоб ініціативи про зміну такого статусу - саме у вигляді оренди, тобто визнання фактичного стану речей - виходили від України і Заходу.

План Артеменка - така ж пастка для України, як Мінські угоди для Росії. Мінські угоди - при всій їхній нереалістичності - стали чудовим санкційним механізмом, який дозволяє повільно, але вірно знищувати економіку ворога.

А план Артеменка дозволив би створити пастку для України. Тому що створив би новий формат переговорів для якоїсь "великої угоди" між Росією і США, в рамках якої Україна повинна була б дати згоду на фактичну відмову від власного суверенітету, а Захід - скасувати санкції. При цьому ніяких домовленостей досягти не вдалося б, Путін із задоволенням обдурив би Трампа.

Але для нас це було б уже неважливо, бо ми розуміли б, що програли ворогові - і не на лінії фронту, а через корумпованість власної влади, яка здалася під страхом викриттів. Адже те, що звинувачення Артеменка на адресу Порошенка - частина плану української капітуляції - аж ніяк не випадковість.

На виході ми могли б отримати дестабілізацію української державної машини і перехід під вплив Кремля всієї країни. І тоді дійсно було б неважливо, хто там у кого що орендує.

Саме тому я ризикну стверджувати, що план Артеменка - значно масштабніша затія, ніж може здатися на перший погляд. За нікому не відомими посередниками стоять цілком серйозні і впливові люди з посадами і можливостями.

Ці люди можуть працювати і в адміністрації президента Росії, і в адміністрації президента України. І підтримувати між собою контакти, справжня суть яких може бути не зрозуміла самим головам держав. При тому, що мотиви контактів можуть бути різні.

З російської сторони може бути бажання заманити Україну в пастку і піднести її шефу засмаженою і упакованою в американську фольгу, з української - знайти нові нестандартні можливості вирішення конфлікту і відновлення територіальної цілісності країни - нехай навіть шляхом серйозних поступок ворогові.

Але шлях до пекла завжди встелений добрими намірами.