Бандера і Сталін

Учора у Мюнхені вандали зламали хрест і почали розкопувати
могилу провідника ОУН Степана Бандери
З повідомлень ЗМІ

В історії є постаті, які реально ніколи не перетиналися, однак невидимими узами пов’язані між собою. Цей феномен є чинником морального, психологічного, ідеологічного рівня, аніж просто фіксацією факту нерозривності таких осіб.

Все почалося із спроби героїзації Степана Бандери Віктором Ющенком. Відтак команда його наступника Януковича оскаржила одіозний указ, на європейському рівні спалахнула дискусія про сутність цінностей Провідника ОУН і сучасної унійної реальності Старого світу. Вся ця катавасія розвивалася паралельно із іншим процесом: спробами реабілітації постаті Сталіна у Росії, а згодом – як відлуння – бажанням «деяких територіальних громад» в Україні увіковічнити його у бронзі пам’ятників.

Процес триває. Після Майдану для Росії 90 відсотків сусідів стали "бЕндерівцями" (велика частка - навіть "жидобЕндерівцями"). Послідовники ж сталінізму - що у Кремлі, що на периферії - все рельєфніше набувають характеристик системи, здавалося б, несумісної із світоглядом свого ідола, але лише на перший погляд.

Росія "брунатнішає", тим самим лише підкреслюючи далекоглядність європейських політиків, які свого часу вдало і рівноважно розмістили совєтський тоталітаризм Іосіфа Джугашвілі і нацизм Адольфа Шікльгрубера на шальках історичних терезів.

Не вщухають пристрасті з цього приводу і в самій Україні. Максим Кирчанів на "Критиці" подає парадигму цих суперечок: "Для опонентів національної української історіографії українська ідентичність є сільським антуражем, а військова історія – від козаків і до проблем участи українців у Другій світовій війні – це одна велика історія неприборканого дикого бандитизму та воєнних злочинів. Російські націоналісти не пропускають нагоди поставити українцям на карб їхню неповноцінність, і навіть у дослідженнях, присвячених війні (темі, далекій від дискусій про національну ідентичність), протиукраїнський націоналізм робить своє. У такій ситуації історія війни й історія колаборації стають полем битви за пам’ять, ідентичність і саму історію".

...Отже, Бандера і Сталін… Звичайно ж, антиподи, з точки зору українців, що більш-менш знаються на власній історії, і з точки зору росіян, які також щойно починають вивчати свою справжню минувшину. Але антиподи не тільки за фізичного свого життя, але й по смерті. Алєксандр Мотиль, професор політології університету Рутґерз у Ньюарку, написав свого часу статтю «Україна, Європа і Бандера», у якій поміж рядками можна прочитати генезу цього протистояння.

Шанований науковець стверджує, що цей конфлікт особистостей можна висловити цілком математично: «За період між 1944-м і 1955 рр. націоналісти втратили понад 150 тисяч людей, тоді як через них радянські війська та міліція втратили 30 тисяч (привіт Табачніку, який свого часу твердив: „У боротьбі з ОУНівськими партизанськими загонами (німці) втратили значно меншу кількість, що обчислюється кількома сотнями загиблих і, може, тисячами” – Авт.).

Сотні тисяч людей, які симпатизували націоналістам, були депортовані або ув’язнені в ГУЛАГу». Але є більш прихований пласт антагонізму Бандери і Сталіна, і Алєксандр Мотиль, свідомо чи ні, проводить дивну паралель: «Коли… президент Жак Ширак нагороджував Великим хрестом ордену Почесного легіону російського президента (Владіміра Путіна – Авт.), він фактично реабілітував одну з найкривавіших таємних поліційних організацій і зневажив мільйони тих, хто загинув у радянських концтаборах».

Таким чином дискусію довкола цінностей ЄС та ідей Провідника ОУН, видається, вичерпано. Однак постає питання іншого плану: Бандера і Сталін, а відтак їхні послідовники – українські патріоти й офіційна Росія, утілена в особі екс-кадебіста Путіна, – це два ключі до розуміння сучасного світу. З його подвійними стандартами, сфальшованими стандартами і меркантильним інтересом. Ці світи перетинаються на помежів’ї – в Україні.

Саме тут розгортається чи не найзапекліша ідеологічна війна новітніх часів, поєдинок, від результатів якого залежатиме не тільки шлях самої України, але, видається, цілого континенту. І тієї ж Росії, до слова, також. Владімір Сорокін написав у своєму чудовому есеї: "Тепер кожен росіянин і далі носитиме із собою Україну. Україну, яка направду буде вільною і незалежною... Україна проникла в нас, ми всі її у себі носимо: безхатченки і олігархи, селяни і політологи, кухарки та азартні гравці... Катастрофа Boeing-777 — це приступ болю, який провіщає жахливі і неуникні наслідки.

...Росія ходить вагітною Украиною. Фатально наближаються пологи. Все ще попереду — зростаючий біль, обрізання пуповини, перший крик новонародженого. Маля дістане гарне ім'я: Розлука З Імперією. Чи буде щасливим його дитинство? Цього не знає ніхто. Багато щиро бажатимуть йому рости здоровим».

У Мюнхені підірвали могилу Бандери. Яким буде відлуння вибуху у Москві?