Оголошення війни? Ні! Воєнний стан!

1. Гіпотетично можна припустити, що міжнародне співтовариство і справді не надасть військової допомоги державі, яка оголосить війну. Адже, хоча сучасне міжнародне право не розглядає такого явища як оголошення війни, держава, яка війну оголосить, ризикує розглядатися як агресор. Саме тому важливо провести чітку різницю між оголошенням війни і запровадженням воєнного стану, які є принципово різними категоріями.
2. Якщо ж Україна і далі продовжуватиме не запроваджувати воєнний стан, в подальшому у міжнародних судових установах ми додаємо аргументів Росії: якщо ми самі не вважали за доцільне ввести воєнний стан і проводили АТО проти терористів, про яку відповідальність Росії як держави-агресора може йти мова? Воєнний стан – це не оголошення війни і не декларування наміру воювати з будь-якою державою, воєнний стан – відповідь на існуючу загрозу суверенітету і територіальній цілісності та на агресію, яка триває проти України. Якщо ж ми не вводимо воєнний стан – ми де факто визнаємо, що «збройної агресії чи загрози  нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності», згаданих в статі 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», не існує.
3. Сучасне міжнародне право не захищає державу-агресора, тому введення воєнного стану Україною, яка стала жертвою агресора, не буде перешкоджати наданню військової допомоги.

Звісно, коли дві держави воюють за спірну територію, світове співтовариство надає перевагу стриманій позиції і утриманню від підтримки якоїсь зі сторін. В той же час, коли держава, засадами зовнішньої політики якої є миролюбність та дружні відносини з усіма державами і яка добровільно відмовилась від ядерної зброї, стає жертвою агресора, міжнародне співтовариство навряд залишиться осторонь, інакше ризикуватиме зруйнувати всі основоположні засади світового порядку.

4. Якщо іти за логікою тих, хто говорить про начебто недоречність і несвоєчасність введення воєнного стану, то у ситуації, коли на державу здійснений напад, їй слід ігнорувати ситуацію, і тоді її підтримають. Якщо ж запровадити воєнний стан і чітко заявити про кваліфікацію тих дій, які мали місце проти держави, міжнародне співтовариство не матиме змоги допомогти. Це алогічно та абсурдно. Адже все сучасне міжнародне право направлене на підтримання миру та безпеки, і будь-яка агресія, яка має місце у світі сьогодні, стосується не лише об’єкта агресії , але і всього світу в цілому.
5. Ніхто не буде активно допомагати Україні, якщо Україна сама відкрито не заявить про необхідність допомоги і причини такої необхідності. Очевидно, що на допомогу ми можемо розраховувати скоріше якщо оголосимо про введення воєнного стану і про визнання РФ агресором, ніж якщо і далі будемо підтримувати нав’язану Путіним тезу про внутрішній конфлікт. Всім очевидно, що міжнародне співтовариство скоріше надасть військову допомогу державі, проти якої здійснена агресія, ніж тій, у якій відбувається якесь незрозуміле АТО чи внутрішнє протистояння, які світовими мас-медіа зображуються як громадянська війна.
6. Якщо припустити, що міжнародне співтовариство не надає військової підтримки державам, які задіяні в військові конфлікти, як тоді можна пояснити допомогу США Ізраїлю? Очевидно, що наявність чи відсутність такої допомоги залежить від успішності української дипломатії, а будь-які інші тези є лише спробою перекласти відповідальність і продовжувати використовувати не введення воєнного стану у власних цілях.
7. Всі, хто говорить про начебто неможливу військову допомогу Україні у разі введення воєнного стану, не посилається на будь-яку правову норму. Немає посилань навіть на заяви світових політиків.
8. Закон України так обґрунтовує мету введення воєнного стану: Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної  влади,  військовим  командуванням, органами місцевого самоврядування підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі  збройної  агресії  чи загрози  нападу,  небезпеки  державній  незалежності  України,  її територіальній цілісності.

Тобто, якщо введення воєнного стану начебто лише погіршить положення армії  та її забезпечення, незрозуміло, чому не ініціюються зміни до закону про правовий режим воєнного стану.

І загалом, навряд чи воєнний стан як правова категорія створений для того, щоб програти у війні.

9. Загальноприйнятим в сучасному міжнародному праві є підхід про те, що колективна безпека вимагає від держав реагувати на будь-які порушення миру та безпеки в будь-якому районі земної кулі; співробітничати одна з одною у забезпеченні та зміцненні міжнародного миру і безпеки; надавати допомогу, в т.ч. і збройними силами та озброєнням, жертві агресії і утримуватися від надання допомоги державі-агресору, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН в цілях запобігання або ліквідації загрози миру, порушення миру та акту агресії тощо.

Тобто, якщо Україна чітко розставить пріоритети – хто є державою-агресором, а хто жертвою такої агресії, у цивілізованого світу не залишиться іншого вибору: допомагати жертві і утриматись від допомоги агресору.