Корупція у «закритому режимі»

Кілька слів з нагоди Дня журналіста

Зміст

Про марність зусиль громадянського суспільства у подоланні тотального зла корупції, рівно ж як і про «потьомкінську» прю влади з її ж позашлюбним сином (бо, власне, альянс чиновництва з криміналом дав у висліді оцю гримучу суміш), можна говорити довго. А можна обмежитися короткими повідомленнями, які з’являються все частіше, про засідання розмаїтих комітетів, комісій, рад тощо, на яких проблему корупції воліють обговорювати у… «закритому режимі».

Чи є державною таємницею принцип «ворон воронові ока не виклює», яким послуговуються усі гілки влади? Ні. Чи стоїть гриф «таємно» на розмаїтих, відверто корупційних, лобістських законах, ухвалених парламентом, схвалпених президентом, суддівських вироках? Вочевидь, двічі ні… То що ж приховують члени отих комітетів, комісій та рад від ніжних вух і делікатних очей своїх виборців? Чи, може, вони обмінюються досвідом корупційних оборудок і не бажають, аби у них стали втаємниченими мільйони?

Питання питань – свобода слова в Україні після Майдану. Де б не виступав Петро Порошенко, з яких би трибун не зволили б звертатися до «електорату» численні владоможці, ця категорія у них на особливому рахунку. Бо, вважають вони, саме свобода слова є найпромовистішим здобутком Революції Гідності. Але чи це насправді так? Чи не відбулася підміна понять – свободи слова у справжньому, громадянському трактуванні, на убогий симулякр жестикуляцій перед телекамерами в оточенні «масовки» онімілих журналістів?

Не можна закликати газетярів і телевізійників до відповідальності та зваженості, режисуючи примітивні телесеріали Шустера або ж організовуючи слухняних «працівників пера» у підтанцьовку хору з Банкової. Подвійні стандарти завжди обертаються казусами, і моралізаторство політичного «заповіту» сприймається, як гіркий жарт у дешевому водевілі.

Ні, вже ліпше укласти угоду влади і ЗМІ, на кшталт анекдотичної, мовляв, у нас домовленість з банком: він не торгує насінням, зате я не даю кредитів. Тобто влада не волає про свободу слова, – зрештою, то не її царина, а медії, натомість, ігнорують схожі маніпуляції, віддавши їх на поталу офіційним вісникам і чітко помаркованим значком «придворні» електронним ЗМІ.

Товкти воду у ступі, звертаючись до сумнівних коментаторів, політологів чи ворожок, коли йдеться про чіткі владні рішення, – далебі, не ознака демократії чи гласності. Навпаки, це риса тоталітарних режимів, за яких єдино можливою реакцією на державні порухи були обговорення на прокурених кухнях, а ще – народжені там же анекдоти.

Тепер кухні перемістилися на майдани і в маршрутні таксі. Але суть від цієї передислокації, на жаль, не змінилася. Влада щільно зачинила двері перед святая святих, – механізмами власної реалізації, – і в цьому «закритому режимі» головним залишається те, з чим «боремося», – корупція.

2026, середа

22 липня