Чому російський "Бурєвєстнік" – це потужний блеф, але гидка та нестрашна зброя

Поважні ядерні країни перевіряють готовність своїх сил та тестують нові елементи регулярно, але тихо. РФ — навпаки, робить це гучно й рефлекторно, зокрема, тоді, коли російському  керівництву терміново потрібна  увага інших країн. 

Нагадаємо. У вересні росіяни почали інтенсивно відправляти БПЛА на північ Європи. Головна мета? НАТО запланувала на другу половину жовтня щорічні навчання своїх ядерних сил, модернізованих на основі нових американських технологій. РФ воліла зірвати ці навчання.  

Навчання, однак, пройшли успішно та в заявлені терміни, про що ми писали. Про них не говорили нічого, окрім необхідного для комунікації із суспільством залучених країн.  Після того як навчання НАТО продемонстрували стійкість до нових загроз та до російського тиску, РФ вирішила вчергове провести неанонсовані навчання ядерної тріади. Провела. Впливу на прийняття рішень у США та Європі щодо важливих для РФ питань вони не справили. Зокрема,  щодо незмінної західної вимоги до Москви припинити бойові дії проти України по лінії фронту.

ядерні навчання НАТО Steadfast Noon 2025, фото: nato.int

Тоді й полетів в інформаційне поле ядерний "Бурєвєстнік" — без жодних доказів його існування як боєздатної зброї. Начальник російського Генерального штабу просто доповів російському лідеру, що ця, по суті, крилата ракета з ядерним двигуном нібито пролетіла 21 жовтня за п’ятнадцять годин 14 тисяч кілометрів — без жодних деталей, коли, звідки й куди. Переконати розвідку західних країн та Китаю, що таке дійсно було, аби ті били на сполох, не вдалося. Тож і довелося розповідати про "грандіозний успіх" російських зброярів російському ж телебаченню. 

Що ж є насправді? 

Від ядерної установки до "спеціального виробу": короткий курс історії "Бурєвєстніка" 

Про "Бурєвєснік" досі відомо лише з російських джерел. Де б не з’являлася інформація про цю ракету — вона походить з РФ. Дані просто ходять по колу. 

Зокрема, росіяни повідомили, що ракета має індекс 9М730. Її, так би мовити, відкрита, видима світові історія, історія почалася 1 березня 2018 року зі слайдів і анімацій у промові Путіна в Манежному залі в Москві — напередодні чергового переобрання президентом. 

Тоді з анімацій і коментарів стало зрозуміло, що йдеться про крилату ракету, яка має замість турбореактивного — реактивний ядерний двигун. За презентацією, це мало давати їй "практично необмежену дальність", дозволяючи нескінченно довго кружляти над поверхнею Землі у пошуках цілі та обходити засоби протиповітряної оборони з несподіваних напрямків.

Проголошена "особливість" "Бурєвєстніка" — ядерна енергетична установка (реактор) у прямопотоковому повітряно-реактивному двигуні. Ця установка нагріває повітря за бортом й створює тягу без звичайного палива. Тобто йдеться про ядерний реактор, у якому теплоносій замість того, щоб обертати турбіну електрогенератора, гріє атмосферне повітря, що надходить у компресор двигуна. Розширюючись від нагрівання, це повітря викидається із сопла, і створює ту саму реактивну тягу.

Ймовірний вигляд 9М730 "Буревестник" і ТПК до неї, скрін з відео міноборони РФ

Ідея стара, як і сам ядерний реактор. Коли у 1950-х стало зрозуміло, що атомна енергетика можлива, з’явилися авангардні проєкти використання ядерних реакторів — зокрема на літаках та ракетах. 

Далі великих кораблів та підводних човнів ядерні реактори так і не просунулися. Однак, виглядає, на початку 2000-х Росія повернулась до цієї ідеї. За деякими західними даними, у 2001 році у РФ розпочалася розробка "нової" ракети, про яку вперше офіційно і повідомили аж навесні 2018 року.

 А вже після анонсу 2018 року про скору появу "Бурєвєстніка" у російських військах відбулися випробування з ядерними наслідками, але невідомого змісту — під Архангельськом, поблизу Ньонокси, у 2019 році. Росіяни так і не сказали, що саме вони випробовували, лише назвали це "спеціальним виробом". Якщо все ж таки йшлося про "Бурєвєснік", то його чекала невдача, що супроводжувалася підтвердженою загибеллю людей і сплесками радіаційного фону.

Загалом, за деякими західними даними, було проведено щонайменше 13 випробувань, і лише два з них завершилися "частковим успіхом".

За ці роки були довгі паузи, урядові змонтовані відео, фрагменти нібито зібраної ракети у контейнері з новою носовою частиною, схожою на німецький "Таурус". А ще кілька новинних хвиль про "продовження випробувань" та поодинокі повідомлення про "успішні етапи" без підтвердженої льотної частини. Найбільш вагомий витік деталей проєкту — невідомо, чи контрольований — відбувся через опозиційні до Кремля інформаційні ресурси на Заході. З цих публікацій випливало, що ядерний реактивний двигун проходить стендові випробування (тобто перевірку роботи у "прикрученому" до полігонної інфраструктури стані) на підприємствах "Росатома". Начебто цей ракетний ядерний двигун у кількох експериментах вдалося довести до більш-менш стабільної роботи на землі — у спеціальних умовах.

Може, й так, адже й до того ракетні ядерні двигуни демонстрували стабільну роботу. Однак ті ж американці прийшли до висновку, що розробка ракети на такому двигуні є тупиковим шляхом і поставили на тому крапку.

Американський "Плутон": чому в США відмовились від ідеї ракети з ядерним двигуном?

У 1957–1964 роках США розробляли проєкт "Плутон" — створення надзвукової крилатої ракети з ядерним прямопотоковим повітряно-реактивним двигуном, або ramjet у західній термінології.

Тут потрібні пояснення. 

Простота ідеї — розігрівати атмосферне повітря енергією ядерного палива для створення реактивної тяги — передбачає, що ракета має рухатись дуже швидко, майже на межі гіперзвуку. Це потрібно для того, щоб повітря потрапляло у двигун без допомоги складних турбін, як у сучасних крилатих ракетах. Але політ стає неекономним, ракета майже не може маневрувати й складно наводиться на ціль. Подібну обмеженість демонструє хронічно експериментальний російський "Циркон". Тож ідея "Бурєвєстніка" — поставити на експериментальний "Циркон" ще більш експериментальний прямопотоковий ядерний двигун із надр "Росатома".

США пішли зовсім іншим, перспективнішим шляхом упровадження гіперзвуку у військах — охочі можуть знайти достатньо відкритої інформації про Dark Eagle. З ядерним ракетним двигуном американці досить довго експериментували, просунулися значно далі, ніж путінська Росія. Але зрештою, як було сказано,  відмовилися від цієї ідеї як від непотрібної.

Випробування гіперзвукової ракети великої дальності "Dark Eagle", фото: US Department of Defense

Чому?

Під час стендових випробувань на початку 1960-х двигун Tory II-C на полігоні Jackass Flats у Неваді продемонстрував стабільну роботу на повній потужності — понад пів гігавата, показавши, що фізика двигуна реальна. Але перехід від стенда до зброї виявився тупиковим. Політ на малій висоті з працюючим реактором означав би радіоактивне забруднення вздовж траси, гігантські зони ризику для союзників і нейтральних країн, нерозв’язну логістику утилізації. Водночас на той момент уже успішно розвивалися природно гіперзвукові за швидкістю балістичні ракети збільшеної дальності. Тому у 1964 році проєкт ракети з ядерним двигуном у США закрили й більше до нього не поверталися — за відсутності потреби та через надвисоку вартість.

СРСР же, намагаючись наздогнати й перегнати США, у ті самі роки також розробляв ядерний ракетний двигун. Була створена "літаюча атомна лабораторія" на базі Ту-95 для відпрацювання захисту й компоновок, проєктувалися надзвукові крилаті ракети з неядерним прямопотоковим двигуном. А також власне той самий ядерний двигун, який так і не продемонстрував надійних результатів навіть під час стендових випробувань. Однак росіяни вирішили, що "не так все однозначно", тобто, погано, і продовжили рухатись далі.

"літаюча атомна лабораторія" на базі Ту-95, фото: міноборони РФ

Що відомо про технічні характеристики "Бурєвєстніка"

Reuters пише, що за роки випробувань "Бурєвєстніка" точних даних про технічні характеристики ракети з’явилося небагато, але, ймовірно, вона може мати дальність польоту близько 23 000 км (що суттєво вище понад  17 000 км дальності найновішої російської міжконтинентальної балістичної ракети Сармат). 

Стартує ракета з наземної стартової пускової установки, розміщеної під кутом. Старт забезпечується завдяки звичайному твердопаливному двигуну. Далі ж потенціал ядерного двигуна нібито забезпечує ракеті можливість залишатися у повітрі протягом багатьох годин чи навіть днів. А, отже, і завдати неочікуваного удару через значний проміжок часу після пуску.

Швидкість ракети? Reuters пише про "Бурєвєстнік" як про дозвукову ракету, хоча точних даних про швидкість ракети немає.

Ймовірний вигляд пускової установки для випробувань 9М730 "Бурєвєстнік", скрін з відео міноборони РФ

Чому Росія витягла з рукава блеф про "Бурєвєстнік"

Розмови про "Бурєвєснік" можуть бути важливим індикатором того, що РФ відчуває гострий дефіцит позитивних комунікацій зі США та іншими ядерними державами. 

Тож поточний інформаційний сплеск навколо "Бурєвєстніка" готувався у РФ принаймні кілька місяців. Навколо теми підготовки нового випробування цієї ракети спостерігалося кілька інформаційних хороводів, іноді із залученням провідних західних медіа, Проте ці спалахи уваги згасали, не встигнувши навіть розгорітися. 

Як інструмент тиску на Захід згадки про "Бурєвєстнік" працювали ще гірше, ніж літнє російське просування під Добропіллям біля Покровська. Причина проста — усвідомлення того, що "Бурєвєстніку" ще дуже далеко навіть до скасованого "Плутона". І навіть якби відбулося якесь просування цим відкинутим США шляхом, новий російський птах так і не вилупився б з інформаційного яйця.

Тому можна було побачити досить незвичну спробу — через російські канали, які транслюють кремлівські наративи на Захід, просунути тезу, що "Плутон" був скасований не через помилковість самого підходу, а через "моральні міркування". Мовляв, США злякалися "жахливої, але геніальної" ідеї. А от путінська РФ не злякалася. У такій подачі "Бурєвєснік" мав би виглядати не мертвонародженим птахом, а інфернальним повітряним хижаком, із якого зняли західні табу.

Ймовірний запуск 9М730 "Бурєвєстнік",  скрін з відео міноборони РФ

Але історичні документи пояснюють інше: "Плутон" був закритий через відсутність військової потреби (бо інші носії вже виконували потрібні завдання), екологічну неприйнятність та операційну безглуздість.

Тож нас не має відвертати екзотика. Російський "Бурєвєснік" — це лише інформаційна й екологічна проблема. Тактичних, оперативних чи стратегічних змін у війні він не несе. 

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.