Генерал армії США Кларк: Кінцевою метою РФ, імовірно, залишається захоплення Одеси

Хотів би вас розпитати не просто про дипломатичний ультиматум, а можливо, військово-політичний, який президент США поставив росіянам. Трамп укотре підтвердив, що Путін отримав 10 днів. У відповідь ми почули, що Росія буде готова до протистояння з США, щоправда, про це сказав колишній президент РФ Медведєв, який входить до російського радбезу. Якщо росіяни не пристануть на цей ультиматум, чи може все виглядати ще серйозніше, ніж є дотепер?

Я вважаю, що було б чудово, якби Путін виконав ультиматум президента Трампа щодо санкцій. Утім я не очікую, що це станеться, і сподіваюся, що мої українські друзі не покладаються на те, що Путін припинить бойові дії за 10 днів.

Він чітко дав зрозуміти, що продовжить війну, доки не досягне всіх своїх цілей, зокрема усунення так званих першопричин конфлікту, тобто НАТО. З огляду на всю наявну в мене інформацію, російське військово-промислове виробництво працює цілодобово, без вихідних.

Вони не задіюють найкращу техніку в бойових діях проти України. Водночас Росія нарощує сили в Білорусі – напроти країн Балтії та Фінляндії. Це виглядає як підготовка до затяжної війни.

Сподіваюся, що після завершення 10-денного ультиматуму ми, Сполучені Штати, посилимо Збройні сили України додатковою військовою допомогою і без зволікань перейдемо до реалізації раніше озвучених санкцій.

Нещодавно ми побачили, що невеличка, але добре озброєна держава Ізраїль фактично знищила систему ППО Ірану, робила в іранському небі все, що хотіла. Розуміємо, що це питання не розмірів, а військового потенціалу, правильного та продуманого командування, а також ударів по відповідних військових об’єктах. Ми в Україні намагалися вивчати досвід ірано-ізраїльської війни, але у нас немає такої кількості ресурсів, зокрема, як ізраїльська авіація. Думаю, що в Кремлі також серйозно задумалися, наскільки вони є вразливими. Просив би вас порівняти теперішні моделі ведення війни, коли технологічна держава завдає поразки великій, ресурсно більшій державі.

У відповідь на це варто зазначити кілька ключових моментів. По-перше, Ізраїль уже багато років фактично перебуває в стані воєнної оборони, готуючись до протистояння іранській ядерній програмі, загрозі балістичних ракет, а також до боротьби з іранськими терористичними проксі-силами, такими як "Хезболла" і ХАМАС.

Іран отримав певну допомогу з боку Росії і, ймовірно, також з боку Північної Кореї. Проте його військовий потенціал не можна порівнювати з потенціалом Росії – це очевидно.

По-друге, США надали Ізраїлю фактично необмежену підтримку в його обороні від Ірану. За даними ЗМІ, ми витратили близько 25% наших власних запасів протиракет на захист Ізраїлю в цей період. Це ракети, які не можуть бути легко замінені з огляду на нинішні темпи виробництва у Сполучених Штатах.

Україна такої підтримки від США не отримала. На мою думку, серйозні прорахунки були допущені адміністрацією Байдена ще на початку війни. Якби ми вчасно надали Україні артилерію, HIMARS, F-16, ATACMS, боєприпаси та стрілецьку зброю, хвилю російських атак, імовірно, вдалося б зупинити.

Успіхи, досягнуті у вересні 2022 року, могли б повторитися або перерости у ширший контрнаступ, але Сполучені Штати не спромоглися дати рішучу відповідь на загрози російської агресії, і як наслідок – війна досі триває.

Європа, схоже, займає більш рішучу позицію щодо Росії, однак її можливості допомоги Україні залишаються обмеженими. Ідея, щоб європейські країни закуповували американське озброєння, є логічною, і я сподіваюся, що вони зроблять це якомога швидше та забезпечать його оперативне постачання на фронт. Проте на полі бою все ще існує серйозна нерівновага.

З погляду військової стратегії кількість потенційних цілей у Росії значно більша, ніж в Ірані. Територія, яку Україна має захищати, теж набагато ширша, ніж територія Ізраїлю. І навіть попри наявність передових оборонних систем Ізраїль не зміг повністю зупинити іранські ракети, близько 25% із них усе ж досягали цілей.

Отже, якою б ефективною не була б оборона, самою лише обороною цю війну не виграти. Вона може стримати поразку, але не забезпечить перемогу.

Я не можу перевірити, чи справді Трамп питав у Зеленського про удари по Москві та Санкт-Петербургу. Про це писали американські журналісти. Ми розуміємо, що Москва та Санкт-Петербург не просто російські міста, а потужні логістичні центри і що російська логістика значною мірою зацентралізована. Якщо Трамп і ставив таке питання, то він не просто так питав, і в Кремлі тим дуже перейнялися. А нещодавно сталося блокування системи російського Аерофлоту, і вони не змогли літати. Наскільки я розумію, відповідальність лежить на хакерах. На вашу думку, наскільки росіяни готові в теперішній момент часу отримати подібні удари? Чи вони були б радше розгублені?

Вважаю, що здатність України завдавати глибоких ударів по логістичних центрах Росії є ключовою для успіху всієї військової кампанії. До таких центрів слід віднести виробництво озброєння, боєприпасів, а також нафтохімічну інфраструктуру, зокрема нафтопереробні заводи, трубопроводи та сховища. Усе це є законними військовими цілями на території Росії і має бути знищено.

Проте проблема полягає в іншому. Незалежно від того, застосовуються для цього кінетичні чи некінетичні засоби, мета не повинна обмежуватися символічними або разовими ударами. Потрібне стійке й системне знищення цих об'єктів усередині Росії.

Лише тривале і цілеспрямоване виведення з ладу критичної інфраструктури може сприяти завершенню війни, за умови, що Україна й надалі зможе утримувати лінію фронту.

Під "тривалим" я маю на увазі приклад Другої світової війни. Коли союзники бомбили нацистську Німеччину, вони систематично і неодноразово завдавали ударів по ключових об'єктах, зокрема по нафтохімічних комплексах. Це була не просто демонстрація можливостей, а цілеспрямована й безперервна деградація військового потенціалу противника.

Метою є виведення таких систем із гри на довгий період. Не впевнений, що Україна наразі має для цього достатні ресурси. Звичайно, повідомлення про удар по збройовому заводу в Санкт-Петербурзькій області позитивно впливає на бойовий дух. І все ж, щоб справді змінити ситуацію на фронті, необхідно завдавати ударів по широкому спектру критично важливих об'єктів і забезпечити їхнє стійке виведення з ладу. Разовий удар не дасть ефекту. Це має бути складова тривалої, послідовної кампанії.

Наскільки Путін почувається загроженим? Зараз переходимо до військово-розвідувальної інформації: діють супутники, різні системи радарів, іде фіксація з подальшим аналізом певних даних. Але Путін намагається демонструвати нам та нашим друзям з ЄС, що він готовий продовжувати війну без кінця. Однак водночас ми усвідомлюємо: коли починається серйозна міжконтинентальна розмова, то Путін не почувається впевненим та в безпеці. Розуміємо, що він недарма їздив на базу атомних човнів, частину російської ядерної тріади, і що в росіян немає якихось додаткових аргументів. Яке ваше бачення щодо російської вразливості? Чому Путін так нервує?

Безумовно, Путін не має наміру демонструвати свою вразливість перед світом. Якщо він колись і вирішить припинити конфлікт, то намагатиметься зробити це, зберігаючи вигляд сили. Він не скаже: "Я слабшаю, мені слід домовлятися". Як відомо, Росія всіма силами намагається приховати інформацію про власні слабкі місця. Однак ці вразливості вже починають проявлятися.

Переконаний, що між Україною та її стратегічними партнерами відбувається активний обмін розвідданими, і, можливо, саме це дає змогу здійснювати точкові удари. Певні слабкі місця Росії стають дедалі помітнішими. Та попри це зупинити Путіна можна лише фізично, або шляхом краху логістичного забезпечення, або через поразку та відкидання його сил на полі бою. Це єдиний надійний шлях до завершення цього конфлікту.

Окремо хочу порушити ще одне важливе питання – занепокоєння західних партнерів щодо можливого ослаблення антикорупційних зусиль в Україні. 

Ваші друзі на Заході глибоко стурбовані тим, що будь-які кроки, які підривають роботу антикорупційних інституцій України, можуть поставити під загрозу подальшу міжнародну підтримку. Наявність чесного уряду й ефективна боротьба з корупцією є ключовими умовами збереження довіри та допомоги з боку західних партнерів. Особливе враження справили тисячі громадян, які вийшли на вулиці, протестуючи проти спроб послабити антикорупційні інституції.

Відмова від таких спроб є вкрай важливою, і, наскільки мені відомо, для цього може знадобитися нове законодавче врегулювання у Верховній Раді. Забезпечення незалежності та доброчесності антикорупційних інституцій має залишатися одним із пріоритетів.

Міжнародні спостерігачі уважно відстежують, чи дотримується український уряд демократичних принципів і стандартів, зокрема у сфері антикорупційної політики. Наприклад, постають запитання щодо нафтопроводу, який транспортує нафту через територію України до Угорщини. Люди цікавляться, хто отримує з цього прибуток і яке значення має цей транзит. Також виникає запит: чи займається цим питанням Антикорупційна комісія?

Хочу вас розпитати про російську диспозицію та готовність росіян вести інтенсивну війну на тому самому рівні. Бачимо, що вони встигають переозброюватися, випускають більшу кількість БПЛА, запроваджують дрони на оптоволокні, тобто масштабують виробництво війни. Водночас росіяни роблять ставку на піхотні частини, тривають надзвичайно важкі бої на сході України. Кілька тижнів тому під час нашої розмови ви згадали про стратегічний задум Кремля, який потребує просування і на півдні. Яке ваше відчуття теперішньої фази війни, наскільки у Кремля може вистачити ресурсів і як можуть розвиватися російські агресивні бойові дії?

Гадаю, що нинішні сценарії свідчать про те, що Росія намагається діяти в трьох ключових напрямах.

Перший – це спроба залякати і зламати моральний дух українського народу через дедалі масованіші й руйнівні удари безпілотників по населених пунктах, а також паралельні атаки на військово-промислову інфраструктуру України. На цьому зараз чітко зосереджена російська кампанія. Ворог активно нарощує виробництво дронів і розширює свої можливості для ракетних ударів, зокрема завдяки ракетам, що постачаються з Північної Кореї.

По-друге, Росія намагається прорвати українську оборону та захопити нові території. У північно-східному регіоні зберігається висока концентрація російських сил поблизу Сум, і ворог продовжує спроби взяти під контроль і заблокувати ключові логістичні вузли, зокрема в районі Покровська. За попередніми оцінками, кінцевою метою, ймовірно, залишається захоплення Одеси та всього північного узбережжя Чорного моря, щоб повністю відрізати Україну від міжнародних торговельних маршрутів.

По-третє, Кремль нарощує свої сили з метою залякування НАТО, розтягування ресурсів Альянсу і відволікання західних союзників на захист країн Балтії та Фінляндії. Паралельно Росія демонструє свій ядерний потенціал, намагаючись стримати подальшу участь Сполучених Штатів та інших західних країн.

Це, на мою думку, три головні напрями, якими наразі рухається Росія.

Білорусь є надзвичайно небезпечним плацдармом для можливого розгортання російського фронту, нападу на Україну. Розуміємо, що Білорусь упирається, Лукашенко усвідомлює: якщо він підтримає Путіна у відвертий військовий спосіб, то Мінськ зазнає непоправних втрат. Водночас очевидно, що росіяни хотіли б погрожувати білоруським плацдармом, і це стосується не лише України, але й країн Балтії. Розуміємо, що Сувальський перешийок лежить на оперативному столі російського генерального штабу. Чи ми контролюємо те, що відбувається в Білорусі, щоб не прийшло запізно розуміння того, що там готується щось серйозне?

Як на мене, ця загроза надзвичайно серйозна. НАТО має майже вдвоє посилити свою підготовку до оборони країн Балтії, а також зміцнити обороноздатність Фінляндії на крайньому північному сході Альянсу.

Утім було б помилкою, якби НАТО реагувало на це шляхом скорочення підтримки України. Надання Україні додаткових систем протиповітряної оборони є нагальним і беззаперечним пріоритетом. Постачання ракет Patriot також має вирішальне значення, адже саме Україна сьогодні є лінією фронту, з якою реально стикається НАТО –  не країни Балтії і не Фінляндія.

Хоча загрози цим регіонам є серйозними і потребують уваги, успіх і безпека Західної Європи безпосередньо залежать від спроможності України оборонятися. І саме це має стати головним пріоритетом для кожної країни-члена НАТО.

Це делікатна справа, але ми розуміємо: якщо почнеться величезна заваруха на європейській частині континенту, ще більша війна, то значну роль мали б відігравати США. Однак ми не знаємо, як себе поведе президент Трамп, але маємо Піта Геґсета, який очолює Пентагон, маємо генерала Гринкевича, до якого складається позитивне враження. Чи є відчуття, що всі контролюють ситуацію, коли ми говоримо про наших західних союзників? Адже коли зникає відчуття контролю, відразу можлива російська провокація. Недарма Польща кілька разів підіймала в небо свою авіацію. Ситуація серйозна, про це говорили й президент США з британським прем’єром, і тривали консультації між Німеччиною та Великою Британією - тобто європейці готуються. Але питання готуватися та бути підготовленими – дві різних швидкості.

Європейці ще не готові. Але крок за кроком вони починають до цього готуватися. Незалежно від того, чи буде припинення вогню в найближчій перспективі, Європа має зробити більше для зміцнення власної обороноздатності. Так само і Сполучені Штати. Вони також занедбали ключові сфери оборони, зокрема стратегічні ядерні сили, системи стратегічної оборони та технологічні спроможності.

Війна в Україні виграє час для країн НАТО, щоб переозброїтися й підготуватися до стримування та відсічі в разі продовження російської агресії. Водночас хочу особливо наголосити: на мою думку, пріоритетом для держав-членів НАТО має залишатися надання Україні всієї необхідної допомоги для досягнення успішного завершення конфлікту.

Під успіхом я маю на увазі повернення викрадених дітей, припинення бойових дій і, в ідеалі, відновлення контролю України над усіма територіями, захопленими Росією з 2014 року.

Це стосується і Криму, який має беззаперечно розглядатися як невіддільна частина України не лише через факт його незаконної анексії, а й тому, що збереження російського контролю над півостровом формує для України вкрай несприятливу ситуацію в Чорному морі, зокрема в питанні морських кордонів і доступу до міжнародної торгівлі.

Україна повинна непохитно дотримуватися своїх ключових цілей, а НАТО має надавати їй повну і безумовну підтримку в їх досягненні.

Усвідомлюю, що військова футурологія – невдячна справа. Але з урахуванням вашого колосального військового і стратегічного досвіду прошу вас окреслити певні сценарії, як добрі та нейтральні, так і не надто приємні для українців. Просив би вас виміряти можливий горизонт ведення війни: чи могла б війна закінчитися цього року, чи могла б протягнутися до 2026 року, або до 2027-го, або до 2030-го?

Ви ставите надзвичайно складні запитання. Насамперед хочу сказати, що ми глибоко захоплюємося силою і стійкістю українського народу, який уже понад три роки витримує цю війну, не маючи чіткого уявлення про її завершення.

У Другій світовій війні Німеччина напала на Польщу в 1939 році, і війна тривала шість років. Вона завершилася лише тоді, коли військовий потенціал нацистської Німеччини був повністю знищений, а країна окупована.

Я не передбачаю розвитку подій, що призвів би до окупації Росії, однак вважаю, що цей конфлікт триватиме доти, доки український народ зберігатиме мужність, волю й можливість чинити опір. І цей опір має бути підкріплений значно жорсткішими економічними заходами проти Росії та її союзників.

Це має супроводжуватися значним нарощуванням оборонного виробництва на Заході та мобілізацією додаткових сил НАТО. Путін продовжуватиме цю війну доти, доки вважатиме, що здатен перемогти. Це ключовий чинник, що визначає розвиток кожного сценарію.

Поки він не буде переконаний у неминучості поразки, війна не припиниться. Саме тому міжнародна спільнота зобов’язана надіслати Путіну чіткий і рішучий сигнал: ви не досягнете успіху, вас буде витіснено з України, і чим раніше ви припините агресію, тим меншими будуть наслідки для вас особисто і для Росії. Такий безкомпромісний меседж має прозвучати, щоб зупинити війну. Усі сценарії зводяться до одного – намірів і волі Путіна.

Я переконаний, що якщо президент Трамп справді зможе мобілізувати ту дипломатичну силу, на яку розраховує, може з’явитися реальна можливість завершити війну успішно. Однак для цього потрібне сильне, єдине лідерство з боку країн Заходу, насамперед Сполучених Штатів, аби переконати Путіна в тому, що він втягнув Росію у фатальну авантюру з руйнівними наслідками як для країни, так і для нього особисто, і що настав час зупинитися. У цьому й полягає головна умова припинення конфлікту.