На світанку війни, як деактивувати атомну бомбу і львівський шібболет – 5 книг, де гартують перемогу

Сем Кін. Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни які стали на заваді атомній бомбі Гітлера. – К.: Лабораторія, 2024

У кращих традиціях фільму "Безславні виродки" Тарантіно про альтернативну історію підпільного руху Франції у Другій світовій війні та загін американських найманих вбивць, зібраних для знищення нацистських лідерів, ця книжка розповідає про аналогічну акцію того самого часу, але вже цілком реальну. Тож перед нами захоплива історія повстанців в "Загоні неприкаяних" Сема Кіна - вчених і шпигунів, які вирішили не дати Адольфу Гітлеру здобути головний приз другої світової війни - ядерну бомбу. Подробиці цієї місії можуть зрівнятися з найкращим шпигунським трилером, а особливої важливості їй додає склад персонажів - від героїв до негідників: від головного бейсболіста Вищої ліги до колишнього вундеркінда з фізики і лавреата Нобелівської премії. "Тут ви зустрінете не тільки персонажів на кшталт Бориса Пеша і Джо Кеннеді, а й відважних науковиць на зразок Ірен Жоліо-Кюрі і Лізи Майтнер, - попереджають нас на початку оповіді. - Наука стояла на службі у війни і до 1939-го, але саме у Другу світову Союзники вперше видали науковцям зброю і шоломи і відрядили їх у зони бойових дій".  Загалом ця тіньова війна багато в чому перегукувалася з війною видимою, проте на ній чоловіки і жінки загалом ігнорували пересування військ, танків і літаків. Натомість вони полювали на ідеї - масштабні революційні наукові ідеї. Тож якщо сьогодні вже всім відомо як закінчилася Друга світова війна: двома чорними ядерними грибами над випаленими руїнами Гірошіми і Наґасакі, то більшість не усвідомлює, що все запросто могло скластися інакше: атомну бомбу цілком могли створити не американці, а німці, і зруйнувала б вона не японське місто, а Лондон, Париж або навіть Нью-Йорк. "Того дня в Бориса Пеша стріляли вже не вперше - і не востаннє, - дізнаємося ми подробиці операції. - Годину тому Пеш разом із лейтенантом проник у нашпигований розтяжками ліс навколо приморського котеджу на півночі Франції. Там уже загинули сім сміливих бійців опору, але Пеш славився хоробрістю - хтось навіть скаже необачністю - і все одно просувався вперед. Його завдання: захопити тамтешнього науковця. Про те, навіщо він мав його схопити, Пеш не розводився. Утім, того дня в голові йому лунали останні слова, почуті від вашингтонського керівництва кілька тижнів тому: "Найменша затримка в досягненні цілі може коштувати нам величезних утрат і навіть війни".

Бенн Стайл. План Маршалла. Світанок Холодної війни. – К.: Дух і Літера, 2024

Ця книжка про те, як після Другої світової війни, коли країни-переможці - "четвірка поліцейських", як це бачилося президенту США Франкліну Д. Рузвельту – зібралися контролювати свої частини земної кулі, і що з того вийшло. Насправді тогочасна американська влада на чолі з державним секретарем Джорджем Маршаллом висунули мету відбудувати Західну Європу як форпост у боротьбі з комуністичним авторитаризмом. Звісно, це амбітне починання суперечило усім усталеним підходам у міжнародній політиці, але, тим не менш, "план Маршалла", виявився успішним і на довгі роки заклав підвалини міжнародного ладу у Західній півкулі, а також стало значним внеском у перемогу вільного світу в Холодній війні. "Рузвельт публічно заявив, що його надії на "миролюбний" Радянський Союз "розбилися на друзки" після брутального і неспровокованого вторгнення до Фінляндії в листопаді 1939 року, частково мотивованого страхом Сталіна, буцімто Німеччина чи Велика Британія можуть використати цю країну як базу для нападу на Ленінград, - нагадує автор про передумови цієї затії. - Рузвельт засудив сталінський уряд як "диктатуру, таку ж абсолютну, як і будь-яка інша у світі", Таким чином, у книзі Бенна Стайла "План Маршалла. Світанок Холодної війни" детально розглянуті передісторія згаданого плану, політичні, економічні, культурні передумови його формулювання, особливості реалізації, зокрема й дуже особистісних факторів у взаєминах представників ключових політичних сил, а також наслідки цієї реалізації для США, Європи, СРСР, а також сучасності. "Однак невдовзі після смерті Рузвельта, у квітні 1945 року, стало зрозуміло, що Іосіф Сталін має власні плани і що він не збирається грати за американськими правилами, - дізнаємося ми про історичні подробиці того часу. - Перед самим Новим 1946 роком, коли закінчувався термін ратифікації угоди з МВФ, він вийшов із неї. Насправді ж Сталін ніколи не мав наміру пристосовувати радянську політику до вимог членства. Він лише прагнув отримати дві вигоди від співпраці при створенні нової організації. Першою з них було повернення інших країн до грошової системи, що підвищило б вартість радянського золотого запасу. Він отримав це, не беручи участі в роботі. Другою будо продовження безумовної фінансової допомоги США його країні, подібно до отримуваної СРСР під час війни".

Юрій Николишин. Мужність долає все. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2024

Чудова колекція висловів від давнини до сучасності, а також надихаючий масив людських думок – ось що уявляє собою книжка Юрія Николишина "Мужність долає все". І можна запевнити, що авторова спроба подати під однією обкладинкою антивоєнно-мотивуючий синтез афоризмів, зосереджених на таких людських чеснотах, як любов до Батьківщини, мужність і відвага в її обстоюванні, а також духовність, цілком вдалася. У збірці створено буквально "симфонію мужності", оскільки в ній лунають голоси різних представників багатьох народів – від біблійних одкровень до мудрості Давньої Індії, стародавньої Греції, Риму і Китаю, включно з бойовими командирами, окрім так званого російського, який упродовж століть загрожує Україні й усьому цивілізованому світу, а нині намагається цілковито знищити наш рідний край. "Не бійся ні переляку раптового, ані напасти злих, коли нагряне, бо Господь буде безпекою твоєю і збереже ногу твою від пастки", "Дім мудрістю будують і розумом його скріплюють" - радять "Приповідки Соломона". "Піддавшись гордині, ти твердиш: до бою не стану. / Та марно, бо карма твоя проти тебе повстане", "Терплячість, бадьорість, незламність, відсутність гордині - / Приносять божественне благословення людині", - нагадує "Бгагавад-Гіта". "Хочеш навчитися жити? Спершу навчись умирати", - попереджає Конфуцій, якого підтримує Лао-Цзи: "Коли нема ворогів, тоді не буває війни", "Хто не боїться смерті - тому безглуздо погрожувати смертю!". І розраджує, як завжди, Гомер: "Покажіть себе, чоловіки, друзі мої, і зберігайте міцне серце. Подбайте про свою честь. Дивлячись на себе всіма людськими очима, соромно бути боягузом. Хто бореться і не відступить, той може дожити до нового сонця. Хто втікає з поля бою, той неодмінно помре". Зрозуміло, що книжка стосується інтересів більшості українців, але звернена вона насамперед до їхніх захисників - воїнів Збройних сил України.

Матвій Смірнов. Шібболет. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2024

У цій збірці львівського автора, який віддавна мешкає у Великобританії, так само чимало перемог – наприклад, Топосу над Хроносом, адже час в "Шібболеті" Матвія Смірнова має відносне значення, натомість місце (народження, навчання, зрілого життя) щоразу виростає на справжній рай. Покинутий чи розшукуваний – це вже як його сприймати в контексті чергових поетових мандрів у часі. У будь-якому разі, навряд чи ви бували у тих краях, а самотужки їх не знайдеш, коли "ти заблукав, і геть уже не ладен / Знайти на мапі Віфлеєм і Львів", бо в кожного, виявляється, вони свої, але ні в кого не подібні. І тим не менш, всі разом вони складаються в питомий образ Батьківщини. "Доброго вечора, ми - з берегів Дніпра, / Кальміусу, Йордану, Інду і Гангу", - кажуть мандрівні герої з поезій "Шібболету". І було б дивно, якби в поета це виявилося лише копіюванням сучасності, а не фантастичним палімпсестом, що складається з культурних нашарувань всіх світів і народів. Тож варто приглянутись. "Це край далекий, обітований, / В садах - криниці, на площах - храми, / Чоловіки там завжди - Івани, / Або подеколи - Авраами". Як бачимо, приватна географія автора, коли згадані міфи з легендами про Шевченків рай "олюднюються" в його віршах, набуваючи розмірів справжнього поетичного всесвіту – це те, що робить з його поетики цікавий експеримент. Він присутній у цій збірці, як у вічній вірі в те, що "будуть гнізда у старій вербі, / Барокова каплиця на горбі, / А ще - ортодоксальна синагога, / Щовечора димітиме димар / І білий дим торкатиметься хмар, / Подразнюючи очі пана Бога". Варто додати, що наближає свій рай автор збірки – так само, як і реальну перемогу в сьогоднішній війні – не лише на словах. Адже він є директором і засновником некомерційної організації "Shield UA", яка з перших днів повномасштабної війни Росії проти України займається допомогою воїнам ЗСУ.

Ґетц фон Берліхінґен. Мої битви і вчинки. – К.: Пропала грамота, 2024

Завершуючи огляд, вже наприкінці нашої добірки варто було би згадати, з чого воно все починалося – звитяга, хоробрість, перемоги. Тим паче, що автобіографія Гетца фон Берліхінгена "Мої битви і вчинки", як нагадує передмова до цієї книжки, належить до трійки найпопулярніших нині автобіографій діячів ХV століття (разом з автобіографією Бенвенуто Челліні й "Заповітом прочанина" Ігнатія Лойоли). Автор книжки - німецький феодал, найманець, учасник Селянської війни, який мав прізвисько "Залізна рука" (до речі, його залізна рука зберігається в музею міста Ейнсфельд). Також наш герой брав участь у збройних сутичках з іншими лицарями та феодалами, боровся проти архієпископа-курфюрста Майнцського, був учасником численних воєн і повстань. Загалом став архетиповим образом "барона-розбійника", якого згадували такі класики німецької літератури, як Ґете і Гауптман, даючи йому протилежні оцінки, а в часи Другої світової на його честь була названа дивізія. Варто зауважити, як буденне в цих мемуарах мішається з героїчним, зухвале - з наївним, бо таке вже було тоді життя, в якому звитяга римувалася не лише з мужністю, але й з побутовими "проблемами" місцевого, "лицарського" кшталту. "Наступного дня прибув той самий чоловік, який просив нас допомогти йому. Виявилося, що це був старий Талакер, відомий як ворог герцога Вюртембергу. Я не бачив його раніше, але він звернувся до нас попросив нас прислужитися йому з нашими трьома конями. Мій брат дав мені коня, я привів також двох своїх слуг, і ми допомогли йому. У нього самого було не більше трьох коней, якщо рахувати коня Тесселя Швердта, а також ще одного слуги, так що нас було шестеро. Наступного дня ми вирушили до Капфентарта, де звільнили одинадцять багатих селян, васалів герцога Вюртембергу. Це був саме тиждень ярмарку в Гайльбронні, і Талакер закликав їх піти в Драхенфельс у день святого Юрія. Потім ми продовжили шлях до Гайльбронна, де полонили тих, хто підтримував Вюртемберг, і проїхали аж до міських воріт. Там, неподалік від нас, уже стояли гвардійці, вбрані у броню. Там же я вперше одягнув на себе лати. Раніше я, звісно, брав участь як юний зброєносець у різних битвах та інших подіях, але цього разу я був дорослим чоловіком. Під час цього першого нападу з Талакером я дізнався про те, що протягом наступних двох років буду їздити з ним і стану його супроводжувати".