Покровськ як новий критичний момент війни: чим він небезпечний

Покровськ як військова ситуація в її сьогоднішньому  вигляді став можливим лише на цьому етапі війни. Масове застосування дронів зробило нереальними для обох сторін швидкі прориви військ на стратегічну глибину. Так само стало фатальним використання бронетехніки для штурмів, а самі штурми суїцидальними для тих, хто їх здійснює. Тож залишилася вже перевірена з літа 2024 року тактика просочування малих груп штурмовиків. І використання її росіянами лише посилюється попри чимраз  вищі втрати. Також у 2025 році дрони РФ почали системно атакувати не лише військові склади та дороги, а й рухомий транспорт та цивільні об’єкти. Відтак Покровськ опинився на межі оперативного оточення. 29 жовтня було оприлюднено відео прапору РФ біля стели міста, і хоча його відразу було знищено нашими військовими, оглядачі говорять про такі бойові ситуації як про суттєве розширенням сірої зони. Яке відображення перебіг подій в місті та навколо нього може знайти на мапі усієї війни, та чи може наблизити до завершення божевільної бійні XXI століття? Спробуємо розставити акценти на визначальних факторах.

Покровськ, 7 жовтня 2025 року, фото: gettyimages

Що сьогодні відбувається в Покровську

     Фахівці не роблять таємниці, що в Покровську усе "дуже погано", однак наполягають, що ситуацію ще можна врятувати. Багато чим панорама дій та інформаційних повідомлень нагадує Авдіївку, але насправді ситуація гірше через підвищені ставки ворога та прямий зв’язок між втратою міста та подальшими сценаріями війни. 

Логістика на покровській та куп’янській ділянках фронту не просто ускладнена, а майже неможлива  – через повне прострілювання російськими дронами, артилерією та КАБами. Ситуація через день-другий вийде на рівень необхідності прийняття рішення: або надзусилля для відновлення ситуації, або контрольований відхід задля збереження життя і боєздатності вояків. Ще з серпня окупанти утворили в Покровську та навколо нього кілька точок накопичення, а різке погіршення ситуації мало безперечний прояв з 24 жовтня, коли у місто зайшло "щонайменше 250 окупантів – вони вступають у стрілецькі бої та розстрілюють українських військових на позиціях, зокрема операторів БПЛА", а українські військові внаслідок втрати логістики "вимушені йти до позицій по 10-15 кілометрів пішки" .

Українські солдати обстрілюють позиції противника в напрямку Покровська, фото: gettyimages

     При цьому з нашого боку є  активні спроби протидії: група ГУР Міноборони зайшла у місто та намагається "зачистити" його критичні ділянки від окупантів. Трапляється й оперативне реагування регулярних підрозділів, що боронять місто. Але слід визнати, що передусім внаслідок нестачі особового складу (точна ознака цього – перебування військових по 2,5-3 місяці на позиціях) та дефіциту озброєнь тактика інфільтрації ЗС РФ з використанням невеликих груп солдатів по 2 - 6 осіб, нерідко замаскованих під цивільних, часто під прикриттям дронів дає свої результати. В тому числі завдяки диверсіям, безперервності та системності штурмів і просочування – на тлі їх власної приреченості та аномальної толерантності до людських втрат в армії загарбників. І те, що путінській Росії вдається ігнорувати сотні тисяч вбитих та поранених солдатів, є ключовим викликом.

 Може здаватися, що ситуація навколо Покровська самодостатня. Частково так. Але на подальші сценарії розвитку подій навколо міста впливає багато факторів

Фактор міжнародного балансу сил

     Наприкінці жовтня розвідувальні агентства США звітували, що Путін "більш ніж будь-коли раніше", готовий продовжувати війну. Насправді тут немає таємниці, бо повну готовність очільника Кремля "йти до кінця", тобто до повного знищення незалежної України налаштував… президент США Дональд Трамп. Трамп не тільки повністю вивів РФ із міжнародної ізоляції, але й перетворив міжнародного злочинця на вшанованого (за агресію) лідера великої держави. І заохотив до знищення України. Апогеєм стало залякування світу ракетою "Буревестник", яка нібито має "необмежену дальність", ядерний двигун, "непередбачувану траєкторію" та є "практично невразливою". Та яку фахівці вже назвали "потужним блефом, але гидкою та нестрашною зброєю". Кремлівські "лякалки" – давня традиція, однак такою ж є і західна традиція сприйняття погроз у вигляді слабкості. Сил та ентузіазму диктатору Путіну найбільше додає його епізодичний союзник Сі Цзіньпін. Напередодні історичної зустрічі з Трампом він пішов у відверту та відчайдушну атаку: заявою, що Китай не виключає можливість застосування сили проти Тайваню .

 На цьому тлі, звісно, позитивом є те, що Захід почав демонструвати більше рішучості та єдності. Здається, нині на чолі Альянсу нетипово харизматична людина, яка здатна демонструвати рішучість та заохочення союзників. Попри недоцільні політичні реверанси Білого дому генсек НАТО Марк Рютте переконує, що у Путіна закінчуються гроші, війська та ідеї, і що настав час посилити тиск на РФ. 

Не менш варто зважати на ремарку Юваля Ноя Харарі, ізраїльського історика, філософа і письменника. Нещодавно він висловився, що для України з військового погляду доцільно здійснювати тактичні відступи та зберігати свої сили та життя солдатів, дозволяючи росіянам виснажувати себе дороговартісними атаками за незначні здобутки. 

Багато чого залежно від результатів переговорів Трампа та Сі Цзіньпіна, що вже відбулась і результати якої ще не в усьому зрозумілі. Однак не заперечити того, що Китай вже давно таємно постачає Росії деталі для дронів на десятки мільйонів доларів та ще більше техніки й обладнання подвійного призначення. 

Дональд Трамп і Сі Цзіньпін, фото: gettyimages

Натомість днями стало відомо, що Китай поступово зменшує продаж ключових компонентів для дронів в Україну, практично "перекриваючи кисень" безпілотній індустрії - навіть спроби українських оборонних підприємств імпортувати китайські електронні компоненти через дружні країни, зокрема держави Балтії чи Польщу, тепер блокуються.   

Йдеться передусім про двигуни, батареї й системи управління польотом – тепер українські фахівці покладаються на Євросоюз у заповненні цієї прогалини. Відомо, що близько 60% комплектуючих досі імпортуються саме з Китаю.

Фактор Європи у 2025 році вийшов на перше місце у питаннях західного впливу на перебіг подій у війні. Правда у тому, що Європа слабка та неготова до війни. Але вона адаптується до нових реалій, передусім шляхом забезпечення України. У жовтні стало відомо, що низка держав континенту зобовʼязалася протягом наступних кількох місяців зробити внески на загальну суму $2 млрд для ініціативи PURL щодо закупівлі американської зброї для України. В наступному році головним для PURL стає завдання зібрати 12 або 15 млрд доларів. Але чи будуть у переліку далекобійні та тактичні балістичні ракети, на жаль, невідомо.

Отже, очевидно, що війна економік стане ключовим чинником впливу на хід і сценарії війни. 

Фактор гниття Росії

Ще у вересні у РФ військові заводи скоротили зарплату та наймання людей, а зарплати на нові  вакансії для співробітників оборонних підприємств у РФ знизилися на 10% у порівнянні з 2024 роком. 

У жовтні у РФ почали різати регіональні виплати за контракт – там на місцеві бюджети в регіонах покладено до 60% - 80% виплат за підписання контрактниками угод йти на окупаційну війну. Почалося з Татарстану, Чувашії та Марій Ел, де за контракти виплати становили від 2,1 до 3,5 млн рублів. Наприклад, у Чувашії зрізали виплати за контракт з 2,5 млн до 800 тисяч рублів; у Татарстані – з 3,1 млн до 800 тисяч рублів; у Марій Ел – з 2,6 млн також до 800 тисяч рублів . Як очікується, це тільки початок. 

Хоча Кремль вже намагається увімкнути запобіжники. Зокрема, 28 жовтня Держдума на одному засіданні одразу у трьох читаннях ухвалила закон щодо залучення військових резервістів до виконання завдань навіть у мирний час. Поки що йдеться про "спеціальні збори для захисту критично важливих і життєво необхідних об’єктів" - охорони об’єктів енергетики, транспорту, нафтопереробки та іншої критичної інфраструктури. Однак можна не сумніватися, що далі буде застосування резервістів за межами РФ та під час "контртерористичних операцій" (це пункт був у початковій версії проєкту закону). Тож направлення резервістів у зону бойових дій – лише питання часу. 

мобілізація РФ, фото: gettyimages

При цьому кількість охочих йти на війну в Україну скорочується. З квітня по червень 2025 року контракт підписали лише 37,9 тисячі осіб — найменше за два роки. При тому, що у другому кварталі 2024 року таких було 92,8 тисячі. За перше півріччя 2025 року виплати отримали 127,5 тисячі контрактників. А рік тому — 166,2 тисячі. Це називають прямим свідченням падіння ефективності фінансових стимулів, які раніше ефективно використовували для мобілізації .

Але "психіка війни" вражає ще більше – глибиною деградації російського суспільства. Наближення російських військових ментальністю до рівня нукерів Чінгісхана лише на перший погляд може здаватися перевагою. Йдеться про набуття системи в ЗС РФ розстрілів  власних підлеглих за відмову виконувати накази. Видання "Верстка" навіть запровадило спеціальний проєкт "Обнулители" - про катів у російській армії. Нині це картотека з даними про 101 військовослужбовця, які "обнулюють" своїх же товаришів по службі — вбивають, катують до смерті та відправляють у штурми, з яких неможливо повернутися живим. 

Судячи з усіх цих тенденцій, далі у РФ буде ще гірше, особливо, після завершення активної, "гарячої" фази цієї війни. Але то вже тема трохи іншої розмови. 

Фактор воєнних потенціалів РФ та України

     З одного боку, Росії багато чого вдається – усе в країні підпорядковано війні, на відміну від України. І певні результати це, безумовно, дає. Російські дрони на оптоволокні вже долають відстань у майже 30 км. Щоденно ворог активно відпрацьовує дронами 50-кілометрову зону від фронту.  Противник запровадив у жовтні атаки за допомогою керованого "Шахеда" - FPV з бойовою частиною 50 кг.  А ще розширив типи безпілотників із системами автозахоплення цілі та наведення дронів за допомогою машинного зору – йдеться про збільшення точності та дальності ударів дрона типу "Молния".

Найбільш небезпечною стала модернізація РФ ОТРК "Искандер", що підтвердила розвідка США: вдосконалення дозволяють ракетам змінювати траєкторію та виконувати маневри, а не летіти за традиційною балістичною траєкторією. До того ж збільшилася дальність ОТРК – до 1000 км. 

Пускова установка ОТРК "Искандер-М", фото: militarnyi

Але є й інший бік війни, яка вже повернулася до самої Росії. 

Українські далекобійні удари дронами почали системно уражати авіабази, командні центри, скупчення особового складу, логістичні вузли та нафтопереробку. 

Українська кампанія ударів по нафтопереробних заводах у Росії, розгорнута з літа 2025 року, вже змінила енергетичну і фінансову картину країни-агресорки, зупинивши понад третину нафтопереробних потужностей Росії.

Військовий аналітик Гендрік Реммель із німецького Інституту оборонних і стратегічних досліджень (GIDS) переконаний, що далекобійні удари завдають Москві удару не лише у військовому, а й у соціальному, економічному та політичному вимірах. "Є ознаки того, що стратегія далекобійних ударів, насамперед дронових, поступово приносить результат", - каже експерт .

А у жовтні безпілотники вразили великий НПЗ у Росії, який знаходиться у Тюмені, в районі міста Антіпіно - на відстані від кордону у 2000 км. Це стало черговим рекордом в реалізації ударів по території РФ. 

     На полі бою також усе далеко не так однозначно. Наприклад, жовтневий наступ в районі Добропілля зі збільшеною кількістю танків провалився, як і влаштовані раніше. Під час штурму з 29 одиницями бронетехніки (найпотужніший за останні місяці) завдяки завчасно укріпленим позиціям, ефективному мінуванню та злагодженим діям артилерійських розрахунків ЗСУ й НГУ, а також операторів безпілотних систем шестигодинну атаку було успішно відбито. Противник втратив 15 одиниць техніки, серед яких два танки, дванадцять бойових броньованих машин та один легковий автомобіль. Ворожа піхота, що висаджувалася з техніки, знищувалася ударами FPV-дронів. Це – типовий сценарій вже 2025 року. 

     Проблеми українського війська в іншій площині. Як і раніше, військовим на фронті передусім людей – немає необхідної кількості підготовлених бійців на лінії зіткнення. А також і техніки - від автомобілів до безпілотників. "Машина може прослужити до місяця, - тиждень-другий, і її більше немає", - кажуть військові, підтверджуючи, що дефіцит машин істотно знижує їхню боєздатність. Представники різних підрозділів свідчать, що ситуація з постачанням дронів "жахлива", а більшість необхідного "доводиться купувати самим"  .

При цьому оглядач Василь Пехньо цитує одного з колишніх командирів бригад, який зауважує: "у нас не вистачає ресурсу для оборонного бою, а ми постійно отримуємо бойові розпорядження щодо відновлення позицій. Це призводить до неможливості утримувати ці позиції" .   

Тут ми виходимо на той комплекс проблемних питань, де вже все залежить лише від нас. 

Проблеми військового управління як внутрішній фактор України 

Як і раніше, він ключовий та визначає хід і кінцеву точку війни. Для України вкрай болючими залишаються найважливіші питання, які стосуються зв’язку влади із суспільством, а також військового управління, довіри до військового командування на майже усіх рівнях, забезпечення армії мотивованим особовим складом та якісною зброєю. 

     Невідомо, чи на першому місці у переліку "проблем Покровська" (в широкому сенсі, бо зрозуміло, що загроза втрати міста стала наслідком накопичених проблем) справді реалістична боротьба із корупцією та зловживаннями на усіх щаблях влади. Але так чи інакше, розрив між суспільством та владою України восени 2025 року досяг рівня прірви із глибиною "Безодня Челленджера" у Маріанській западині. Внутрішньополітичні розбірки роз’їдають не тільки саму владу, а й армію. Чи здатне військово-політичне керівництво держави зробити ревізію підходів до боротьби із найбільшим злом, існування якого робить всю країну вразливою? Це питання стає вітальним для нації, а значить, для армії.

фото: gettyimages

     Зірвана ще наприкінці 2023 року проблема мобілізації не розв’язана та перетворилася на суцільну "бусифікацію", тобто нарив на тілі обороноздатності. Рекомендації експерти спрямовували владі не один раз , додати до них можна хіба що започаткування спільних з країнами Європи зусиль щодо добровільного залучення до війська як українців за кордоном, так і добровольців з усіх країн Західного світу.    

Формування Штурмових військ як окремого рід військ ЗСУ, але підпорядкованого безпосередньо головнокомандувачу, оголили певну проблему військового управління. Так, обізнані військові, зокрема генерал Сергій Кривонос, стверджували, що у головкома був конфлікт із командирами ДШВ на початку Курської операції (ДШВ цілком вдало виконували функцію "пожежних команд" до появи ідеї Штурмових військ), що він сприйняв не тільки як нелояльність військ до нього особисто та нездатність ДШВ виконати складну й непопулярну, з огляду на неминучі втрати, місію , а і як "потенційну проблему" на майбутнє. Та й сам факт конфлікту свідчить про досить непросте й не дуже райдужне сприйняття головкома у середовищі командного складу. Особливо, з урахуванням, що ДШВ – це еліта ЗСУ. Тож, проблема управління існує. 

Як і ще одна. На тлі оголошення у жовтні про завершення переходу Збройних Сил України на корпусну структуру, є як інсайдерські свідчення, так і прямі ознаки, що до оновленої системи управління надто далеко. Наприклад, існує чимало корпусів із приданими підрозділами, з чим боротьба ведеться від початку широкомасштабної війни .   

Проблема таємниці та непрозорості закупівель зброї для Сил оборони, а також відсутність звітності досі створює умови для зловживань, маніпуляцій та корупції. Можна згадати, як про це висловився наприкінці липня цього року журналіст і засновник проєкту “Наші гроші” Юрій Ніколов:  "Навіть я та мої колеги, при усьому нашому досвіді не можемо отримати інформацію, хто і яким чином в Україні взагалі формує державне замовлення на дрони. … Яких дронів на 100 мільярдів, по якій ціні, - ніхто не знає, бо це одна з найбільших війкових таємниць. … Так по суті це абсолютно корупційна комерційна таємниця. Якби вона не була така таємна, то у нас би та у виробництві дронів багато чого можна було б змінити. Але не змінюється…"  Ніколов вважає, що закупівля дронів в Україні – це "чорний та абсолютно непрозорий ринок". Перехід на систему закупівлі корпусів і бригад, в тому числі через DOT-Chain відбувається, але надто повільно та у замалих масштабах. Збереження таємниці навколо того, хто та як формує державне замовлення зброї, дозволяє здійснювати маніпуляції у бік "наближених компаній".

Виходячи з усього сказаного, спрогнозуємо, що нас може чекати, коли дивитись суто з військової точки зору, а також, якщо враховувати всі перелічені фактори. 

Чи є неминучою втрата Покровська? 

Ні. Ось що каже про це Михайло Самусь, один зі співзасновників Концерну оборонної інформації в інтерв'ю NV :  "Коли в нас говориться, що Покровськ фактично вже окупований, — ні, він ще не окупований. Ті малі групи, які проникли, в них із логістикою набагато більші проблеми, ніж у наших військ. Тому одразу говорити, що все, нашим військам треба виходити, бо нам логістику пошкодили… Зараз логістика — це одне з ключових питань — і для росіян, і для нас. Тому треба шукати способи, як її покращити. Наземні роботизовані комплекси зарекомендували себе в логістиці найкращим чином. Треба, щоб цих НРК було тисячі, які доставлятимуть нашим солдатам, які знаходяться в цій сірій зоні, усе необхідне… Якщо налагодити логістику тих наших позицій, які на півдні, застосувати той же потенціал штурмових військ для зачистки півночі, сірої зони, можна створити умови. Тут немає однозначної ситуації, що якщо нога російського солдата заходить кудись, це означає, що нам треба відходити. Це не те, що можна назвати повною катастрофою і що з Покровська треба виходити. Можна ще вживати заходів".

Але які висновки ми мали б зробити, якщо повернутись до всіх згаданих факторів? 

Покровськ, фото: AP Photo

Якщо ми втримаємо Покровськ, але ігноруватимемо проблеми

Передусім, ймовірна втрата Покровська – удар більше психологічний, ніж втрата території сама по собі. Такий сценарій надає противнику нові можливості та стимули продовжувати наступ. Так само це й додаткові можливості тиску на Захід, передусім на Трампа з його безперервними політичними гойдалками. 

Натомість для України утримання міста та здатність нівелювати створене вогневе кільце – можливість утвердити в очах Заходу безпорадність путінської воєнної машини та зафіксувати сприйняття події як "початок кінця" злодійського режиму. 

У будь-якому випадку, навколо маленького міста України вже сформувалося багатошарова обгортка – велика кількість чинників, кожен з яких навряд чи здатен перетворитися на автономний важіль впливу, але критична маса яких здатні змінити ситуацію на стратегічному рівні. 

Тож важливо чітко усвідомлювати: можна втримати місто на Донбасі, але якщо критична маса проблем, про які говорилось, не зменшуватиметься, на фронті все обернеться іншими втратами. І рівень загрози вже буде значно більшим, аніж втрата одного міста. Так вже траплялось в історії. 

Як побачити та переконатися, що зміни розпочалися? Досить просто: перший крок – це кількаразове скорочення апаратів різних "організмів влади" – від Міноборони та Генштабу ЗСУ до усіх інших, "причетних" міністерств і відомств. Та призначення конкретних відповідальних – з іменами та прізвищами, а також і оголошеною відповідальністю.  

зруйновані житлові будинки в Покровську, фото: gettyimages

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.