Про самоспалення, задихану свідомість і Гонгадзе над Майданом – 5 книг про те, як протистояти Системі

Петр Блажек. Живі смолоскипи в радянському блоці: Політично вмотивовані самоспалення в 1966–1989 роках. – К.: Дух і Літера, 2025

Авторка передмови до цієї важливої книжки недаремно нагадує, що після того, як фото буддійського ченця, який спалив себе на знак протесту проти влади у В'єтнамі, лягло на стіл президента США Джона Кеннеді, і він заявив своєму послу у В'єтнамі: "Ми повинні щось робити з цим режимом". Натомість придушення окупованих радянським режимом країн Східної та Центральної Європи було системним, жорстоким, але - тихим, таким, що існувало в "сліпій зоні". "Як відчайдушним сміливцям з Європи спало на думку, що аби стати видимими та почутими, треба зробити те саме, що й буддійський чернець? – запитують нас. - Зробити зі собою те саме: облитися бензином та здійснити самоспалення у публічному місці - на очах в інших людей? Як вони готувалися до цього зовсім не традиційного для західної цивілізації й цілком свідомого самовбивчого акту? Чи відлунювали ці вчинки християнським "смертію смерть подолав"? На що вони сподівалися, коли йшли на смерть? Чи це був заклик до співгромадян, спроба пробудити їх, зробити їх сміливішими, дати їм власну силу – силу вогню та подвигу? Чи це був крик до світової спільноти? До майбутнього - до всіх нас, майбутніх, про те, що здаватися не варто й що простір для дії є завжди?.." Таким чином, книжка чеського історика Петра Блажека "Живі смолоскипи в радянському блоці: Політично вмотивовані самоспалення в 1966–1989 роках" - це дослідження самоспалення як найрадикальнішої форми протесту у країнах, де панував радянський режим, і зокрема в Україні. Автор зібрав історії двадцяти одного героя, які здійснили самоспалення з політичних мотивів. Мало кому з героїв книжки вдалося пробудити суспільство, багатьох майже не пам’ятають у їхніх країнах, і це дослідження – важливий крок для збереження пам’яті про трагічні вчинки в ім’я свободи та справедливості.

Уляна Глібчук. Алла Горська. 888 кілометр. – Х.: Фоліо, 2025

Герой цього роману бачить, як над Майданом літає тінь голови Гонгадзе і труна Кучми, вважає себе Революціонером, бувши переконаний, що "Революція – це запах пристрасті". Не згадуючи всіх попередників, чиї герої так само "жили Революцією", зауважимо, що "Алла Горська. 888 кілометр" - це не менш пристрасна оповідь, стилістичні завихрення якої нагадують одночасно писання Ульяненка і Вольвача. Втім, це не вторинне, а цілком "авторське" прочитання "нашої слави" на прикладі життя й долі головного героя, якого звати Нестор. "Мене звати Нестор, - нагадує він. - В дитинстві з мене кепкували й обзивали Літописцем. У підлітковому віці, коли я не вагаючись бив кулаком в лице кривдників, мене почали називати Махном". Загалом у романі Уляни Глібчук "Алла Горська. 888 кілометр" відображені дві епохи, два часові пласти. Вони позначені знаковими смертями: 1970 рік (загибель Горської) та 2000-й (загибель Гонгадзе). Саме ці сюжетні лінії, об’єднує згаданий головний герой, який ще студентом включився у боротьбу за незалежність України, а тепер розповідає читачеві про Аллу Горську, мріючи написати книжку про неї, збирає матеріал, зустрічається з шістдесятниками-дисидентами. "Я раптом чітко почув відлуння жіночих підборів, - дізнаємося ми подробиці. - "Цок, цок", - віддаляючись. Я не здивувався: відтоді як почав проникати за лаштунки життя Алли Горської, часто чую її ходу, відлуння ходи. "Цок, цок", - того останнього світанку 28 листопада 1970-го, за крок до вічності. Та коли в одну мить здійнявся вітер і відлуння затихло, а до мого обличчя притулилась холодна хоругва, ось тоді мені стало по-справжньому моторошно... Тому що це була зовсім інша історія. Не Аллина, а моя, особиста. Ніжна і тепла, мов яйце, яке в дитинстві намацуєш рукою у пташиному гнізді. Жорстока й холодна, як церковна хоругва, яку міцно стискають руки убивці". Таким чином, фатальне вбивство під Києвом змінює плин історії та руйнує плани. Варто, мабуть, додати, як близький друг Алли Горської, художник Опанас Заливаха, згадував про свої сни, в яких вона приходила до нього, розповідаючи, хто її вбив.

Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана система. - К.: The Ukrainians Publishing, 2025

"Книжка у ваших руках провіщає непросте, але вкрай важливе читання", - застерігає Денис Прокопенко "Редіс", полковник, командир 1-го корпусу Національної гвардії України "Азов", адже мова про те, як під час теракту в окупованій Оленівці в ніч на 29 липня 2022 року загинуло щонайменше 47 українських військовополонених — захисників Маріуполя. Втім, ця книга — не лише меморіал загиблим, а й хронологія злочину: що сталося в ""бараці 200", — у детальних спогадах азовців, які вціліли і яких повернули в Україну; яка ситуація із розслідуванням; як упродовж XX століття міжнародна спільнота удосконалювала правила ведення війни і як міжнародне гуманітарне право, покликане зробити війну чесною і захистити тих, хто не може чинити спротиву, допускає російські воєнні злочини проти України й українців. "День минав звично: - дізнаємося ми подробиці, - ходили двориком, "засмагали", говорили, бо ж із деким не бачилися ще з "Азовсталі". Нікого на допити того дня не викликали. Робити особливо чого не мали: подивився у вікно з інженерної будки, вийшов надвір, знайшов бичок, поділився з другом. Захотів пити — пішов до діжки. Воду в неї наливали з найближчої водойми з пуголовками. З книжок мали лише Біблію та російську наукову фантастику із супержінкою і триручним створінням на обкладинці. За звичкою азовці обмінювалися прочитаним, але цю в [бойового медика] Космоса ніхто брати не хотів. Вона так і лишилася в його сумці, коли він загинув. Увечері охорона наказала всім полоненим зайти з двору в барак — уперше за два місяці в Оленівці їм не дозволили ночувати надворі. Всередину заводили за прізвищами, аби пересвідчитися, що всі на місці. Відтак заборонили виходити групами — навіть до туалету лише по одному. А потім — вибух. Пекло. Поранені. Медики. Порятунок".

Ієн Макнотон. Тіло, дихання та свідомість. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2025

Мова у цій книжці про те, як підготувати себе до такого вчинку, якому шаолінський чернець з попередньої книжки у нашій добірці присвятив все життя, а чеські патріоти у відповідному дослідженні – його коротку мить. У будь-якому разі, нам роз’яснюються, чи кожен з нас спроможний на таке, і від чого це загалом залежить. Адже антологія "Тіло, дихання та свідомість" за редакцією Ієна Макнотона — це збірник статей з питань соматики, інтеграції тіла й розуму та цілісного підходу до терапії травм розвитку та шокових травм. Кожна стаття в цій антології так чи інакше стосується соматичних, емоційних, ментальних, міжособистісних, соціальних та духовних аспектів, які формують "Я" людини. У центрі уваги книги — зв’язок між тілом і розумом, дослідження практик і теорій цього популярного напряму психології, зокрема бодинаміки, соматичного переживання та біоенергетики. Автор зібрав знання обраної групи новаторів, які сформували ядро його підходу до тілесної психотерапії.

Олена Ящук-Коде, Мар’яна Гевак. Літературні прогулянки в Парижі. – К.: Смолоскип, 2025

Навіть таке "невинне", здавалося б, видання, як ця книжка, теж може сприйматися, як своєрідне протистояння авторитетам, серед яких і, власне, геополітична теорія, і "Ostмодерн" автора цих рядків, і всі психогеографічні дослідження останніх років. "Ми воліємо пов'язати географію з літературою", - заявляють у своїй книжці "Літературні прогулянки в Парижі" Олена Ящук-Годе і Мар’яна  Гевак. Майже те саме років двадцять тому було зроблено у згаданому дослідженні "Ostмодерн", де розповідалося про психогеографію, геопоетику та "географічне" літературознавство. Так само подібну акцію – літературно-географічний перформанс – влаштував на початку 1990-х останній з "Нової Генерації", харківський поет і філософ Володимир Гаряїв, організувавши екскурсію для гостей Харкова – Андруховича і компанії – літературною історією 1920-х років. У цьому самому контексті, але зі столицею не Радянської України, а літературної Франції здійснюють свою акцію-проєкт автори цієї книжки. Ця книжка відчинить нам двері у світ літературного Парижа, як попереджають видавці, тож авторки ведуть читача вулицями, де творили французькі, іноземні та українські літератори і літераторки різних епох. Атмосферу міста часів Дюма, Марко Вовчок, Гемінґвея, Франсуази Саган навіть Парфумера і Фантомаса дається відчути через відповідні твори. Таким чином, ця подорож поєднує історію, літературу та магію міста, яке надихало й зачаровувало багато поколінь письменників. "Книга "Свято, яке завжди з тобою" та її автор Ернест Гемінгвей - логічний і безпрограшний вибір для першої літературної прогулянки, - починають авторки свою розповідь. - Доля та письменницькі небесні покровителі були на нашому боці: прекрасна осіння погода, безхмарне небо, чимала кількість зацікавлених, чудова фізична форма. Ця перша, епічна прогулянка тривала понад три з половиною години, протягом. яких ми занурилися в історію життя та творчості Ернеста Гемінгвея, його становлення як письменника, перипетії непростого особистого життя. Без перебільшення можна сказати, що ми пройшли пів міста: від кварталу Сен-Жермен-де Пре до перетину бульварів Монпарнас ї Сен-Мішель, повз береги Сени піднялися до площі Монж, повз Пантеон та вздовж ґрат Люксембурзького саду до будинку Гертруди Стайн".