Ракетний меч для спецоперацій – коли ми його матимемо

 Резонансні спецоперації – від потоплення флагмана ЧФ РФ крейсера “Москва” до початку вторгнення у Курську область та численні ураження Силами оборони різних об’єктів в тилу РФ відчутно відбивалися на усій строкатій панорамі війни. Вони впливали як на психіку противника, так і на піднесення бойового духу українського війська. Щобільше, стали традицією, попри значні втрати (й, на жаль, нерідко невиправдані) перетворилися на найважливіший інструментарій як на тактичному та оперативному рівнях, так і на стратегічному.

Особливо важливим це було влітку 2025 року. Терористичні розстріли цивільного населення у мирних містах досягли піка за  кількість ракет та далекобійних безпілотників, і це на тлі зростання дефіциту засобів ППО-ПРО та боєприпасів до них. Одночасно тиск на фронті посилився до надзвичайних форм – внаслідок безперервних штурмів попри шалені втрати штурмовиків. За цих реалій спецоперації Сил оборони України, хоч і не стали дзеркальною відповіддю ворогу, дещо нівелювали кремлівський терор.

Пригадаємо найяскравіші з них.

“Холодне літо” 25 року: етапні спецоперації України

Відлік можна вести з першого дня червня, коли Служба безпеки України провела унікальну спецоперацію “Павутина” в глибокому тилу РФ. Українські дрони атакували одразу чотири російські військові аеродроми — "Белая", "Дягилево", "Оленья" й "Иваново", а ймовірна вартість знищених або пошкоджених літаків РФ оцінювалася у кілька мільярдів доларів. Нагадаємо, що за деякими оцінками було уражено понад 30% носіїв крилатих ракет, а в США підрахували, що загалом було уражено близько 20 літаків, при чому до десяти із них — знищені. Серед ліквідованих повітряних машин стратегічні Ту-95МС і Ту-160.

Ця операція чітко засвідчила, що асиметричні удари можуть досягати неспівставних результатів та дорівнюватися до доктрини сучасної війни. При цьому можуть застосовуватися новітні інноваційні рішення, як то концентрація ударних безпілотників у “сплячому” стані на ворожій території.

Наприкінці червня Сили оборони завдали удару по російському військовому аеродрому “Мариновка”, що у Волгоградській області в понад 400 км від підконтрольних Україні територій - уразили чотири ворожі літаки Су-34.

Також у червні було здійснено нетрадиційно організовану атаку по виробництву дронів у Татарстані - задіяли не тільки А-22, але й планер-камікадзе на 100-кг БЧ . Важливим став сам по собі перехід до системного ураження підприємств ОПК та енергетичної інфраструктури, а також аеродромів.

А-22 та БАК-камікадзе на буксирі, фото: t-online.de

Іноді Силам оборони вдавалися справді феєричні досягнення, як наприклад, знищення у червні 2025 року пускової установки ОТРК "Искандер", та пошкодження ще двох ПУ - першим відомим та візуально підтвердженим випадком, коли ворожі ОТРК були уражені безпосередньо на стартовій позиції.

Також у червні внаслідок дронової атаки було уражене хімічне підприємство у Ставропольському краї РФ – зафіксовано щонайменше 10 вибухів у промисловій зоні.

 У серпні Сили оборони активізували атаки по російській нафтопереробці та навіть двічі зупиняли роботу магістрального нафтопроводу “Дружба”. На початку  серпня українські дрони для удару по НПЗ залетіли за 2000 км від кордону - у російську Республіку Комі.

Справді, нафтопереробні заводи є більш доступними цілями, можливо й тому саме на них було зосереджено головну увагу. Як результат, у серпні стало відомо, що українські дрони вибили 13% нафтопереробки в Росії.

Нарешті, на День Незалежності, 24 серпня 2025, ударні дрони атакували один із найбільших газопереробних заводів у Європі — російський “Газпром Усть-Луга”.

 Таким чином влітку 2025 року Силами оборони фактично було відпрацьовано нову концепцію “глибокого удару” проти Росії.

Далекобійником на тактичну глибину: що нівелювало потенціал спецоперацій

          Водночас при всіх очевидних для України позитивах аналіз українських спецоперацій та ударів вглиб території РФ влітку 2025 року, свідчить про очевидну слабкість засобів ураження. Силам оборони вдавалося оминати (чи пробивати) протиповітряну оборону противника та досягти визначальної точності (нерідко противник згадував до десятка безпілотників, які вибухами спричиняли пожежі на об’єктах), однак потужності цих ударів точно не вистачало.

Досить показово, приміром, що Силам оборони, при здійсненні  удару по пункту управління 132-ї окремої мотострілецької бригади 51-ї армії збройних сил РФ в окупованому Єнакієво на Донеччині на тактичній глибині довелося застосовувати далекобійний БАК FP-1 із дальністю до 1600 км – саме внаслідок потужної бойової частини у 120 кг .

БАК FP-1 з дальністю польоту до 1600 км, фото: Богдан Мірошниченко/Facebook

          Так само у червні при згаданій вище атаці на виробництво дронів типу “Шахед/Герань” використання нашпигованого вибухівкою А-22 та дрона-камікадзе зі 100-кг стало певною мірою “мистецтвом можливого” в умовах шаленого дефіциту ударних засобів великої потужності.

Іншими словами, успішні дронові атаки Сил оборони мали місце на тлі власного “ракетного безсилля” та заборони США бити західними ракетами по російським цілям. 

Чому для спецоперацій критично важливі ракети, але ми їх не маємо

Лише наприкінці серпня США схвалили продаж Україні понад 3 тисячі авіаційних ракет ERAM дальністю ураження до 450 км.  Але ці ракети, на жаль, не забезпечать далекобійних ударів, бо для потужних віялових атак Україні потрібно мати кілька тисяч ракет, з яких хоча б 10 % були  балістичними, а загальна довжина ракетної руки має бути щонайменше 700 км.

Ракета ERAM (Extended Range Active Missile), фото: Coaspire

Тож, незважаючи на реальні успіхи спецоперацій, їх потенціал поки що залишається далеко нереалізованим. Практично упродовж літа 2025 року не було чути про проведення спеціальних операцій за допомогою далекобійних ракет. І це відчутно обмежило можливості України.

Але якщо при цьому ракети західного виробництва – це рішення партнерів України, то ракети, які не виробив вітчизняний ОПК –  історія, що потребує окремого дослідження причин. Бо з літа 2023 року керівники різних рівнів, передусім Міноборони та Мінстратегпрому переконували суспільство, що Україна вже виробляє ракети або має «відпрацьовані експериментальні зразки» .

Окремого дослідження також вартує питання, чому Україна не спромоглася купити ракети. Є щонайменше п’ять-сім країн, включно таких, з якими Київ має високий рівень військово-технічного співробітництва, де ракети купити реально. Однак обізнані фахівці вказують, що не чули про направлені українською стороною відповідні запити.  

Ця ситуація заслуговує на особливу увагу, оскільки промислове міністерство (Мінстратегпром) виявилося нездатним забезпечити армію ракетами вітчизняного виробництва, але його колишні очільники замість відповідальності залишилися у структурах влади: в Офісі Президента, в Укроборонпромі та у Міноборони.

При цьому владі фактично довелося вдатися до додаткового, так би мовити, передсвяткового ракетного піару – очевидно, з метою формування більш сильної позиції на ймовірних перемовинах із кремлівським режимом. Важко не погодитись, що кожна спроба такого посилення позицій видається стратегічно правильним кроком. Але, як то кажуть, цього замало.

Спочатку, як ми пам’ятаємо, напередодні Дня Незалежності президент Зеленський повідомив про успішні випробування нової вітчизняної крилатої ракети “Фламінго” з бойовою частиною у 1150 кілограмів та дальністю польоту у 3000 кілометрів, позначивши, що у січні-лютому має розпочатися її масове виробництво. Можливо, КР FP-5 “Фламінго” стане унікально зброєю, якщо підтвердить здатність подолати відстань до цілі та точно влучити у ворожий об’єкт. Будемо сподіватися, що так станеться, хоча із контексту зрозуміло, що йдеться про 2026 рік. Поки що ж виробник ракети – компанія Fire Point, - виконує гігантське замовлення на дрони FP-1, при чому із 100-відсотковим авансом. При тому, що інші виробники безпілотників таких преференцій не мають.

Далі, вже на сам День Незалежності, вперше офіційно показали іншу далекобійну крилату ракету - Р-360 “Нептун”, яку називають “Довгим Нептуном”. При тому, що ракета начебто у березні 2025 року пройшла випробування та здійснює ураження ворога на дальності 1000 км. Фахівці звернули увагу, що у відео під час демонстрації ракета ніяк не іменується. Більше того, відео з її пуском були ідентифіковані експертами як старі, що були зняті ще під час вогневих випробувань берегового комплексу “Нептун” у 2018-2020 роках. Жодних характеристик цієї ракети не оприлюднено, хоча дальність у 1000 км називалася раніше, як і те, що ракета призначена для ураження наземних цілей. То ж, незважаючи на вже наявний десяток найменувань українських ракет, власне “ракетних питань” за фактом тільки стає більше. І щоб рухатись далі, слід знайти відповіді на всі ці питання, зокрема, чому влітку 2025 року Сили оборони били противника, практично не маючи ракет.

фото: defence-ua.com

Задача з зірочкою для Міноборони: забезпечити ракетний потенціал

          Отже, спецоперації для українців були і залишаються джерелом сили, незламності та креативності. А, головне, вони здатні суттєво вплинути на подальший перебіг подій усієї війни.

Тож тепер, коли ми провели реформу уряду, ліквідувавши Мінстратегпром, вже Міноборони має серйозний виклик – як оперативно та правильно інтегрувати вітчизняну оборонну промисловість у структуру відомства та зрештою забезпечити армію бойовими спроможностями до далекобійних ударів. Насправді, оборонне відомство отримало шанс створити сучасну конструкцію, в якій головний замовник координуватиме не тільки роботу оборонно-промислового комплексу, але й військово-технічного співробітництва. Це може суттєво прискорити реалізацію як вітчизняних проєктів, так і спільних із партнерами. Саме у такий спосіб побудована координація оборонної промисловості у багатьох країнах, наприклад, у Франції, Італії, США, Великій Британії, Ізраїлі, Норвегії, Південній Кореї та інших. 

Безумовно, майбутні спецоперації будуть різноманітними. Але однозначно важливу роль в них відіграватиме масове застосування безпілотних автоматизованих систем з максимально потужною бойовою частиною. Іншими словами, саме ракети як засоби ураження можуть стати головним інструментарієм операцій майбутнього.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.