Троє на гойдалці, Благбаз на Монмартрі, пірати в Китаї - 5 книжок, в яких долають стереотипи

Луїджі Лунарі. Утрьох на гойдалці. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2024

Використовуючи класичний прийом драматургії, коли героїв приміщують у замкнутий простір, автор цієї комедії сподівався легко впоратися з дією, яка відбувається в готелі-пансіоні, куди приходять три головних герої. Кожен з власних причин, але один точно на таємне побачення. Почавши працювати над п’єсою "Утрьох на гойдалці", Луїджі Лунарі взагалі побився об заклад, що за лічені дні напише симпатичний і беззмістовний твір, де люди годину-півтори розмовлятимуть ні про що. Варто визнати, що парі він програв, бо написав щось значно більше (і краще). Після дебютного показу на сцені Авіньйонського фестивалю п’єса "Утрьох на гойдалці", яка нині виходить у видавничій "Колекції #Особливі прикмети (II): Театр без кордонів", набула статусу шедевра і згодом почала мандрувати світом у перекладі 27 мовами. "КАПІТАН: А ви... перепрошую?.. Не розчув ваше ім’я. А, пардон! Звісно... Гарного дня! (Виходить у двері №2, крізь які заходив. Командор з полегшенням зітхає.) ПРОФЕСОР: Я можу ввійти?.. КОМАНДОР: Заходьте, заходьте. Добрий день. ПРОФЕСОР: Добрий. Сподіваюсь, я не дуже запізнився. КОМАНДОР: Не знаю. Я просто сказав: нарешті хтось з’явився, бо цей будинок немовби вимер, і я радий нарешті когось побачити. А ви?.. ПРОФЕСОР (невлад): Так. КОМАНДОР: А пані Анна-Ліза?.. ПРОФЕСОР: Хто, я?! КОМАНДОР: Ні, я питаю, чи прийшла вже пані Анна-Ліза. ПРОФЕСОР: Звідки мені знати? КОМАНДОР: А ви, перепрошую, не звідси?.. Не власник чи, може, директор? ПРОФЕСОР: Я б не відмовився!" Втім, зітнувшись зі справжнім дивом - незбагненно-метафізичним холодильником, схожим на печеру Аладдіна, – кожен із персонажів реагує на ситуацію по-своєму: з гумором, зі страхом, з науковою цікавістю. Тож у цій філософській комедії, як бачимо (читаємо), маємо справу ще й із сучасною версією традиційної комедії дель арте.

Ігор Бондар-Терещенко. Від Благбаза до Монмартру. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2025

Ця книжка - продовження харківської трилогії воєнного часу, розпочатої в попередньому "Rепортажі". Сучасна історія, яка римується з Другою світовою, родинні апокрифи й літературне життя переказані в стилі метафізичного реалізму, що межує з художньою вигадкою, гумором, сарказмом та ще безліччю жанрових ознак нашого рідного декадансу. Реальність у цій оповіді настільки фантастична, що стає міфом, справжньою легендою про те, як батько в п’ятдесятих перепливав Дністер або як у сорокових у хаті квартирував німець, а в шістдесятих чистили картоплю. Тож мова, здавалося б, про буденні речі. Про те, звідки на харківській Холодній Горі бралася їжа, музика, одяг. Як вішалися, чому не святкували Різдво, де слухали "бітлів". Що писала тітка в листі 1945 року, кого любила Віра Іванова і де стригли під Гітлера. Нарешті, куди поділися наші кролі, слуги і червоний плащик. Усе це "безумно інтересно", як той казав перед тим, як застрелитись. Вважається, що відтворити стосунки з епохою допомагають его-документи: листи, щоденники, мемуари (так само присутні в книжці), однак досі не було досліджень, де відтворювалася б саме хроніка стосунків між їхніми авторами й тією ж епохою. Тепер таке дослідження існує, воно перед вами.

Софія Яблонська. З країни рижу та опію (Неканонічний канон). – К.: Віхола, 2025

На початку цієї екзотичної оповіді нас чекає дорога в країну піратів. Спитаєте, які пірати в Китаї, адже мова в книжці Софії Яблонської "З країни рижу та опію" саме про нього? Народившись у Львові та виїхавши до Парижу, безстрашна авторка, яку варто порівняти з легендарною Лені Ріфеншталь, від 1929 до 1934 року подорожувала світом і знімала фото- і кінорепортажі. Марокко, Єгипет, Південно-Східна Азія, Нова Зеландія, Індонезія, Таїті та Австралія. Загалом Софія Яблонська - українська тревел-блогерка, кінооператорка, фотографиня, письменниця, емансипантка та феміністка, яка здійснила навколосвітню подорож, і ця її книжка - захопливий тревелог, що відкриває світ Китаю 30-х років минулого століття. Авторка щиро й без прикрас ділиться тим, як стала залежною від опію і була свідком страти "піратів". "Сьогодні я вже таки справді їду в Юнан, - починає вона свою оповідь, - навіть сиджу в поїзді, який за хвилину перешмигне на другий бік границі з Тонкіну в Юнан. В Юнан не завсіди можна їхати, бо як не пірати своїми нападами на поїзди, то гірські обломи на залізничному шляху або зірвані водою мости переривають дорогу на довгий час". Крім піратів, довелося зітнутися з іншими труднощами, адже авторка не лише спостерігала за життям Китаю, а й намагалася зафіксувати його на плівці. Та через віру китайців у те, що "одинокий погляд магічного апарату в силі нагнати на них хворобу, а то й смерть", часто їй доводилося годинами чекати, псувати плівку, а потім іти ні з чим. Тому, щоб мати змогу працювати, вона винайняла приміщення, створивши ілюзію справжньої комерційної діяльності, і з вікна  знімала місцевих. Можемо тепер прочитати про цю незвичайну подорож.

Річард Дж. Тедескі, Брет А. Мур, Кен Фальке. Трансформовані травмою. Історії про посттравматичне зростання. – К.: Пропала грамота, 2025

Склеєна ваза на обкладинці цієї книжки – невипадкова метафора, що передає суть справи. Адже наше життя нагадує вазу, що в якийсь момент падає і розбивається на друзки, а травма - неминуча частина життя, яка часто розбиває нас ущент. Утім, у дослідженні "Трансформовані травмою" Річарда Дж. Тедескі, Брета А. Мура й Кена Фальке нагадують: важливо те, що ми робимо після травматичної ситуації. Так, у цій книзі ветерани, військові та їхні родичі - "щоденні герої", як їх називають автори книги, розповідають свої історії життя. Вони, змагаючись із труднощами, стають сильнішими та глибшими, перетворюючи втрату на здобуток, біль - на мету, так само як і розбита ваза після кінцуґі (японського методу відновлення розбитої кераміки склеюванням лаком, який змішаний з дорогоцінними металами) стає витвором мистецтва. "Це суперечило поширеним переконанням у той час і, дещо меншою мірою, сьогодні, - дізнаємося ми подробиці процесу. - Спільноти психіатрів і психологів були переконані, що найбільше, на що ми могли сподіватися, - з часом люди зможуть повернутися до стану, в якому вони перебували перед травматичною подією. У багатьох випадках люди були змушені прийняти думку, що жити з "меншою версією" їх самих – це нормально і найбільше, на що вони можуть розраховувати. Утім доктор Тедескі та доктор Калхун, спираючись на досвід клінічної роботи, знали, що це не так. Тож протягом наступних років вони зосередилися на вивченні цього феномену. Внаслідок цього теорія посттравматичного зростання розвинулася у чіткий і добре досліджений конструкт психології, філософії, релігії та багатьох інших сферах".

Анна Повх. Це дівчача справа! 36 історій, які звільнять тебе від стереотипів. – Х.: Ранок, 2025

Штампи й забобони завжди заважають у "живому житті", тому ця книжка - справжній компас для дівчат у світі, де стереотипи все ще намагаються диктувати правила. Зовнішність, навчання, кар’єра, стосунки - ці суспільні штампи підстерігають дівчат на кожному кроці. І "Це дівчача справа" Анни Повх, яскраво й дотепно ілюстрована Ольгою Гайдуш,  якраз і розповідає 36 реальних історій дівчат і жінок, які на власному досвіді відчули вплив стереотипів. Після кожної історії авторка розвінчує упередження, крок за кроком пояснюючи, як боротися з ними та не дозволяти їм керувати нашим життям. "Світ часто непривітний до дівчат, - зауважує авторка. - Ми долаємо перешкоди на шляху до успіху, доводячи всім, що варті своїх досягнень. А деколи сумніваємось у власних силах під тиском чужих упереджень. Інколи важко залишитися впевненою, коли всі навколо переконують у протилежному. На сторінках цієї книжки я та героїні історій спробуємо підказати тобі, як впоратися з упередженням". Тож які стереотипи руйнують у книжці? Про це у відповідних розділах: "Ти, твоє тіло та зовнішність", "Ти і твій характер", "Ти і дружба та стосунки", "Ти і твоє призначення", "Ти і фемінізм". Ось, наприклад, щодо міфу про те, що коли жінка не може достатньо заробляти, значить, у парі вона фінансово залежатиме від чоловіка: "Завжди пам’ятай: ти можеш заробляти достатньо. Сучасний світ пропонує багато різних можливостей: віддалена робота, вільний графік, можливість поєднувати кілька проєктів, навчання, сім’ю і роботу. Прогресивні компанії змінюють ставлення до жінок і позбавляються стереотипів. Через певність, що вони не можуть заробляти достатньо, багато жінок потрапляють у фінансову залежність і навіть потерпають від економічного насилля. Це ситуація, де хтось у парі (найчастіше жінка) повністю залежить від фінансової підтримки іншої людини, бо не має власного заробітку. І якщо партнер у такому становищі маніпулює тобою, шантажує, змушує робити щось проти твоєї волі й залишає без грошей, то це і є економічне насилля".