Як працює примус до "гібридного миру"
Зі мною нещодавно сталася історія — і вона наразі в розвитку — яка в мініатюрі дублює скандал з Машею Гессен, американським ПЕН-клубом та українськими письменниками. Нагадаю, тоді українські митці відмовились брати участь у заході коли виявилось, що не попередивши їх, Маша Гессен ввела до заходу російських літераторів, так би мовити, заднім числом
Отже, я одержала запрошення від гамбурзької кураторки взяти участь у мистецькому проекти під назвою "Гібридний мир" та дала згоду. Цікавою здалась назва, до того ж я вже брала участь у двох проєктах цієї ж кураторки, в яких співпрацювали українці, що знайшли прихисток у Німеччині, та суто гамбурзькі митці.
У рамках нового проєкту "Гібридний мир" мали бути дискусії, зустрічі художників та кураторів та спільна виставка творів. Учасникам запропонована невелика грошова винагорода. Місце проведення — Гамбург, де я живу.
В листі-запрошенні в адресах розсилки були зазначені ті ж самі митці, що і в попередніх двох, тож я без вагань дала згоду. На прохання кураторки запросити митця, що зараз перебуває в Україні, я звернулась до художника та мистецтвознавця Гліба Вишеславського, і він теж радо погодився.
Яким же було моє здивування, коли від кураторки надійшов проєкт офіційного оголошення заходу, і у складі учасників виявились дві мисткині з позначкою "Росія".
Обидві займаються артменеджментом та організацією артрезиденцій у Росії. Простий гугл пошук показав, що одна з них і зараз живе и працює в Росії як організаторка артрезиденцій, а друга — перебуває в Фінляндії, але також у функції представниці своєї організації "Ассоциация артрезиденций России". Та найголовніше: ця Асоціація артрезиденцій Росії підтримується фондом олігарха Потаніна, російського мільярдера та близького поплічника Путіна. Для мене цієї інформації було достатньо, щоб одразу відмовитись від участі в проєкті, не висуваючи організаторам ніяких умов. Те ж саме зробив Гліб Вишеславський.
Проєкт однієї з учасниць заходу фінансує наближений до Путіна олігарх
Але тут почалось найцікавіше. Кураторка протягом двох годин написала п'ять листів, наповнених умовляннями, завуальованими звинувачуваннями в "небажанні миру" та навіть пропозиціями приховати в оголошенні проєкту той факт, що зазначені росіянки є саме росіянками, і подати їх як митців з Фінляндії. І хоч я ще раз категорично підтвердила свою відмову, тиск посилився, вже з боку двох митців з Норвегії та Гамбургу: обидва звернення до мене написані в агресивно-звинувачувальний тональності, вміщали, ні сіло ні впало, згадку про "єврейські коріння" у самих цих дописувачів та звинувачування в расизмі.Повторюю, я не виставляла жодних умов, не вимагала видалити росіян, а просто однозначно відмовилась брати участь, при чому категорично, і три рази поспіль.
Уривок з листа кураторці
Вже під час написання цих рядків надійшов лист від однієї з росіянок, у тому ж агресивно-миролюбному стилі, де вона підтверджує, що знаходячись у Фінляндії продовжує співпрацювати з російською асоціацією артрезиденцій, — але водночас відчуває невгамовну жагу дискутувати з українцями у спільному проєкті "Гібридний мир".Звучить як анекдот, але, на жаль, це дійсність: російські кураторки, що наразі з фондом Потаніна організують у російських містах артрезиденції, з дитячою безпосередністю пропонують свою співпрацю та дискусію про мир українцю Глібу Вишеславському, на якого прямо зараз летять бомби, можливо, з того самого російського міста, де наразі проходить артрезиденція.
І німецька кураторка — між іншим, прихильниця лівих поглядів — не вбачає тут нічого дивного.
Ця аномальна наївність та миролюбність, звичайно, викликає не лише подив, а й питання, щоб не сказати підозри. Мені вже впадала в око певна тенденція окремих німецьких структур якось "здружити" митців з України та Росії. Вся діяльність галереї, де працює кураторка, отримує постійну фінансову підтримку від Міністерства культури землі Гамбург, тобто від уряду Гамбурга. Можна лише гадати — чи є цей "примус до дружби" політичною позицією партій, що входять до Уряду Гамбурга, — чи навпаки, окремі персони у Міністерстві культури лобіюють свою особисту позицію через однодумців-галеристів. У всякому разі українським митцям не зайве пам’ятати, що саме німецькі ліві — Die Linke — агітують проти збільшення поставок зброї в Українута за примирення з Росією на фактично її умовах, як, наприклад, Сара Вагенкнехт, яка своїх симпатій до Росії ніколи не приховувала.
Частина політичного класу Німеччини и досі ностальгує за часами дружби та газу з Росії, та мріє, щоб "все це" хоч якось скінчилось. Нагадаю: у 2015 році (вже після Криму!) тодішній мер Гамбурга Олаф Шольц відвідував у Санкт-Петербурзі концерт оркестру з промовистою назвою "Таврический". А теперішній мер Гамбурга Ченчер мав їхати до того ж Санкт-Петербургу у лютому 2022 року з дружнім візитом, та скасував свій візит тільки через кілька днів після повномасштабного вторгнення.
Звісно, кожен український митець вирішує сам для себе, чи брати участь в цьому кривавому маскараді "діалогу поза політикою", чи, може, вести нескінчені фейсбук-дискусіі на березі моря "купатись… чи не купатись", розмиваючи межі елементарної моралі.
Я обрала миттєву та однозначну відмову. Це збереже мене у майбутньому від сорому, коли чергова маша гессен порівняє переможну Iзраільску — чи може тоді вже Українську армію — з німецькими нацистами.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Віра Вайсберг, українська художниця, арткритикиня.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе