Як Україні протистояти нарощуванню Росією дронових ударів

Проблема не лише в кількості БПЛА, які виробляє і буде використовувати для знищення України Росія. Масові хвилі атак російських дронів за організаційним, людським і промисловим наповненням — це вже військові операції високої організації. Зокрема, Росія дуже швидко робить висновки з цієї війни і використовує свій дроновий потенціал, поступово оформлюючи його  у військові структури — аналоги батарей, ескадрилій, флотів та армій. Через це російські дронові  нальоти та утримання “мертвої зони” на фронті не можна просто порівнювати із традиційними боями. 

Разом з тим,  одночасно, як російські повітряні операції стають все складнішими за ступенем організації, з’являються і нові вразливості для росіян. Тож на  питання, чи досягла РФ максимуму у проведенні дронних нападів і як можна мінімізувати їхні наслідки для України, немає простої відповіді. Це комплекс проблем. Зокрема, маємо врахувати  темпи та динаміку виробництва, залежність РФ від імпорту та вразливість самих російських операцій із виористанням дронів. 

Чи може РФ виробити стільки дронів, скільки прагне?

Російське виробництво повітряних дронів, за наявними даними, має дві основні складові. 

З одного боку — це виробництво апаратів дальньої дії класу “Герань” та “Гербера”. Більше половини з них ударні, тобто несуть вибуховий заряд значної маси, інші — приманки, розвідувальні й логістичні (повітряні ретранслятори). Ці дрони збираються на спеціалізованих майданчиках з уніфікованих наборів елементів.  Виробництво налагоджене на інтегрованих виробничих комплексах, таких як Єлабуга в російському Татарстані. За поточними оцінками, їх може вироблятися кілька сотень на добу.

БпЛА "Герань", фото: gettyimages

Цей рівень дозволяє РФ формувати щоденні ударні пакети з “Гераней” та “Гербер” із регулярними піковими показниками у кілька сотень. Рекорд на сьогодні — понад 800 великих дронів за добу, з яких близько 750 було збито українською ППО. Росія, таким чином, не полишає надій зламати українську протиповітряну оборону якомога масштабнішими атаками, що будуть лише нарощуватись. Очевидно, розрахунок на те, що перші хвилі дешевших апаратів можуть перенаситити ППО, наступні хвилі знищать виявлені “центри гравітації” оборони повітря, а далі удари будуть спрямовані на виробництво засобів оборони в Україні та логістику постачань ззовні.

Скільки дронів потрібно Росії для такої мети? Очевидно, що ця кількість у кілька разів перевищує продемонстровані росіянами можливості. Звісно, ця цифра залежатиме і від того, наскільки ефективно буде побудована децентралізована українська ППО, і від наявності в РФ розвідувальної інформації, і від темпів виробництва та постачань зенітних засобів для сил оборони України. Сьогодні у РФ немає часу на накопичення, адже російська логістика військових постачань перебуває під тиском дальніх ударів України та міжнародних санкцій. Тож росіяни, імовірно, намагатимуться масштабувати виробництво “Гераней” і “Гербер”, можливо за допомогою КНДР і Китаю. Це передбачатиме створення нових виробничих потужностей у Єлабузі або запуск аналогічного комплексу в іншій локації.

Друга складова російського виробництва дронів - розгалужена мережа децентралізованих виробників тактичних дронів. Ця мережа забезпечує фронт FPV-дронами різного типу, баражуючими боєприпасами, розвідувальними й логістичними апаратами, які формують “kill zone” на лінії бойового зіткнення.

Виробництво тактичних дронів у РФ менше залежить від складних технологій та значною мірою базується на доступних комерційних комплектуючих. При цьому існують різні оцінки темпів виробництва таких ось тактичних дронів. Російські чиновники говорять про багато тисяч на добу. Консервативні оцінки вказують радше на сотні. Реалістичні ж прогнози свідчать, що  мінімум ідеться про сотні тактичних дронів щодня, до тисячі. Однозначно РФ намагатиметься нарощувати їх виробництво настільки, наскільки дозволяють індустріальні потужності та доступ до світових ринків.

Тут ми підходимо до, так би мовити, зовнішнього фактора. 

Як імпорт впливатиме на дронові спроможності Росії

Важливим обмеженням для виробництва всіх видів російських дронів, окрім доступних грошей, людських ресурсів і промислових можливостей, залишається імпорт деяких ключових компонентів. “Герані” і “Гербери” потребують імпортних двигунів або компонентів для них (у разі масового переходу на реактивні дрони імпортна залежність лише зросте), модулів інерційної навігації, приймачів навігаційних сигналів, радіомодулів та акумуляторів. “Сірий” імпорт та спрощені технологічні рішення, які важко обмежити санкціями, дозволяють РФ підтримувати високі темпи виробництва, але водночас роблять його залежним від вузьких місць логістики імпорту.

фото: Збройні сили Латвії/X

Чи досягла Росія піку у виробництві? Якщо вона не зможе запустити нові виробничі комплекси, подібні до Єлабуги, у кілька разів розширити екосистему виробництва тактичних дронів і наростити імпорт ключових компонентів, то максимуму уже досягнуто. 

Але немає сумнівів, що виходячи з цілей війни, РФ робитиме зусилля для збільшення виробництва і ”стратегічних” дальніх дронів, і тактичних фронтових апаратів. Практично вона не має ресурсів для настільки значного зростання, але ймовірність відчутного приросту — на десятки відсотків у близькій перспективі — існує.

Індикаторами, які варто моніторити для оцінки зростання виробництва дронів у РФ, є розширення виробничих майданчиків (зокрема в Єлабузі), нетипові торгові поставки з Китаю та інших партнерів, збільшення замовлень у цивільних російських виробників, а також те, як набиратиметься персонал.

Оцінка темпів і залежності від імпорту у виробництві дронів у РФ.

В чому вразливість російського управління дроновими операціями

Дронові удари Росії, безумовно,  координуються з іншими військовими та гібридними заходами. А ще готуються та мають свою систему планування і командування, яка, очевидно, є централізованою.

Планування передбачає комплекс дій: вибір цілей і маршрутів для груп дронів з урахуванням погоди, положення засобів ППО та даних розвідки. Далі дрони програмуються на певні маршрути, які можуть змінюватися для інших хвиль залежно від телеметрії та оперативних даних. У ширшому сенсі, що стане ще більш помітним із впровадженням елементів штучного інтелекту, визначається індивідуальна поведінка великої кількості ударних безпілотних засобів, можливо, без постійного залучення людини до вибору цілі. 

Такі завдання вимагають центрів управління, фактично командувань і штабів, зв’язку, логістики та інженерного забезпечення. Малоймовірно, що РФ досягне рівня такої високої автоматизації бойового управління, при якому “стратегічні удари” дальніми дронами відбуватимуться повністю без військових планувальників, інженерів, операторів і їхніх командирів. А це означає, що невідомо, в чому для росіян буде більша проблема – в кількості дронів чи в системах управління операціями. Ці системи будуть не менш уразливими, ніж логістика виробництва.

Зокрема, такими болючими місцями російського управління дальніми ударами стають центральні пункти (штаби і командування), ретранслятори зв’язку та телеметрії. Приміром, це повітряні ретранслятори, якими часто виступають так звані MALE-дрони - Medium Altitude Long Endurance, дрони середньої висоти та високої витривалості. Нарешті особливо вразливою стає логістика стартових майданчиків, де часто здійснюється фінальне оснащення перед пуском — об'єкти, подібні до аеродромів. Їх з очевидних причин легше виявляти, ніж інші елементи “дронних військ стратегічного призначення”. 

фото: Getty Images

На фронті росіяни, наскільки відомо, поєднують централізовану підтримку операцій із децентралізацією: невеликі дрон-розрахунки й роти працюють поруч із піхотою або в складі батальйонно-полкових мобільних груп, виконуючи розвідку, коригування вогню й удари по логістиці сил оборони України. Приміром, таке централізоване управління фронтових дронних операцій показує російський “Рубікон” — спочатку ресурсний хаб для закупівель, випробувань тактик і підготовки операторів, а тепер підрозділ з бойовими функціями ударної одиниці.

Така модель використання тактичних дронів на порядок підвищує ефективність. Але  централізація управління ресурсами і процесами створює вузьке місце: удар по ньому зірве всі заплановані операції, оскільки хаотичне застосування тактичних дронів не буде ефективним навіть при тисячах апаратів на день.

Отже, навіть якщо виробництво дронів у РФ працює й масштабується, ураження системи управління застосуванням цих апаратів — як дальніх, так і тактичних —істотно обмежить їхній бойовий ефект. Чи володіємо ми необхідною інформацією про структуру та інфраструктуру російських дронових операцій? Це вже компетенція розвідувальних служб. Але однозначно, що їм добре відомо про ці вразливості росіян, тож, сподіваємось, російські центри управління дроновими операціями вже чекають на українські удари.

Як діяти Україні для стримування російських дронових атак

Мало вірогідно, що  РФ може кардинально збільшити виробництво і застосування дронів до рівня, який дозволив би їм зруйнувати систему ППО України та дестабілізувати лінію оборони на фронті. Збільшення хвиль дронних ударів можливе, проте “цунамі” неможливі. Для цього потрібне принаймні кратне масштабування виробництва і створення логістики для застосування такої кількості дронів. У РФ для цього немає ресурсів.

Однак очевидно, що ми маємо бути готові до відчутного нарощування росіянами виробництва БПЛА. Тому ще до того, як хвилі і рої російських дронів вступлять у бойовий контакт із силами оборони України, належить їх стримувати. При цьому стримувати на всіх трьох ключових напрямках. 

По-перше – у виробництві російських дронів:  як централізованого випуску дальніх дронів, так і децентралізованого - тактичних. В обох випадках виробничі ланцюги вразливі.

По-друге, в обмеженні критичного імпорту. Звісно, мережі постачання до РФ імпортних двигунів, модулів інерційної і супутникової навігації, радіомодулів зв’язку, високоточних сенсорів для створення дальніх дронів розгалужені й приховані. Однак навіть часткове викриття може створити значний ефект. Виробництво тактичних дронів не має очевидних критичних елементів імпорту; критичним є сам доступ до ринку компонентів для тактичних дронів. Закриття цих ринків санкціями та адміністративними процедурами не створює значного ефекту для економіки країн-постачальників, але може суттєво вплинути на виробництво дронів для фронту в Росії.

Нарешті, по-третє,  у знищенні структур управління дронами на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях. Як вже зазначалось, всі командування та штаби управління дроновими операціями в РФ ще остаточно не сформовані. Однак вони вже існують де-факто, і їхні вразливі елементи проявлені: центри планування і управління, системи зв’язку, логістика постачань і майданчики запуску. Тож маємо докласти всіх зусиль, щоб знизити російський дроновий  потенціал ще до бойового застосування.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.