Жодна країна не може бути тихою гаванню для росіян, які воювали в Україні: адвокат Юрій Білоус про історичну екстрадицію воєнного злочинця до Литви

Україна вперше передала російського військового іноземній державі для здійснення правосуддя.  Йдеться про старшого матроса військової поліції, якого ЗСУ взяли в полон на Запорізькому напрямі поблизу Роботиного. Йому інкримінують незаконне утримання, катування та нелюдське поводження з цивільними та військовополоненими. Однією з його жертв був громадянин Литви, тож саме у Литві судитимуть російського воєнного злочинця. Чому важливо було передати російського полоненого Литві, а не судити в Україні, а також чому важливо ідентифікувати росіян, які вчиняли воєнні злочини в Україні та збирати докази у кожному конкретному випадку? Про це - у розмові Еспресо з адвокатом, правозахисником, головою ГО "Справедливість для Українців" Юрієм Білоусом, який захищає у суді інтереси людей, які потерпіли від злочинів російських військових.

Передачу російського військовополоненого в Литву назвали історичною подією для правосуддя. Чому важливо судити його саме в Литві, а не в Україні?

Це перший випадок екстрадиції російського військового в іншу країну, і, зокрема в країну Європейського Союзу для того, щоб там відбувся над ним судовий процес за воєнні злочини, що мали місце в Україні. Це перша така ситуація.  У нас є прецедент Яна Петровського, якого засудили у Фінляндії в цьому році до довічного позбавлення волі. Але в тому випадку він сам потрапив на територію Фінляндії. Але такого, щоб відбулася саме екстрадиція, досі не було.

Чим добре в цілому для міжнародної спільноти з правового погляду?  Бо справедливість, солідарність повинна мати практичний вимір. Це гарний сигнал для інших країн і в Європейському Союзі, і у світі, що злочини, які вчиняються росіянами в Україні, повинні мати наслідки у вигляді кримінального переслідування в інших країнах. Тому що це злочини проти миру і безпеки людства. 

фото: www.gp.gov.ua

Злочин щодо литовського громадянина – це ж абсолютно ординарна і звична практика для російських солдатів не тільки на у 2022 році, і не тільки у Запорізькій області, на нині окупованих територіях. Це практика, яка здійснювалась і здійснюється всюди, де є і де були російські військові, де вони мали контакт з цивільними особами чи з військовими, яких взяли в полон. Тортури, знущання, нелюдське поводження – ці злочини проти безпеки людства, проти миру в цілому, проти людяності,  і вони не повинні й не мають кордонів. 

Екстрадиція підозрюваного за те, що було декілька років тому у нашій державі в іншу державу – це також сигнал для росіян, що не тільки в Україні їх можуть судити, а й інших державах. І не тільки в Міжнародному кримінальному суді, який не зможе судити якогось морського піхотинця – він може судити лише виключно, вище політичне та вище військове керівництво. Це називається універсальна юрисдикція – коли за злочини в іншій країні може судити країна, в якій ці злочини не відбувалися. 

Чи багато задокументованих випадків, коли потерпілими від російських воєнних злочинів є іноземці?

Гадаю, мова може йти про десятки, якщо не про сотні. У нас в країні багато іноземців. Враховуючи масштаб злочинів росіян, ми точно можемо сказати про те, це точно не поодинокі випадки, коли постраждалими є іноземні громадяни.  Щодо Литви – це точно не єдина справа, яка розслідується. 

Німеччина розслідує злочин проти німецького громадянина в Гостомелі. Я, до речі, беру участь в цій справі на стороні потерпілих, – вона розглядається в суді в Україні. Тоді у Гостомелі росіяни просто стріляли по цивільних автомобілях. В одному з них виявився громадянин Німеччини, який приїхав за своєю коханою. Уявіть собі, як буває. Але, слава Богу, він залишився живий.

Франція проводить розслідування близько 10 справ щодо воєнних злочинів проти своїх людей, яких вбито в Україні. Останній випадок – місяць загинув французький журналіст. Але поки не бачимо судових процесів. Щодо Литви,  я впевнений, що судовий процес над цим російським військовим буде у найближчому майбутньому.

Чого б нам хотілося – щоб тихої гавані у російських військових, які воювали в Україні, не могло бути на території будь-якої країни Європейського Союзу. Незалежно від того, чи постраждалим є громадянин Естонії, Литви, Латвії, Франції чи Німеччини, чи України. Однак важливо, щоб розслідування не тільки розпочиналися, а й доходили до логічного висновку.

"Ефективно розслідувати таку кількість воєнних злочинів не змогла б жодна країна"

Часом можна почути, навіщо докладати багато зусиль для того, щоб засудити конкретного російського військового, тоді як треба судити тих, хто віддає накази, зокрема Путіна, військове керівництво РФ. Чому важливо ідентифікувати кожного конкретного злочинця, адже часто це складно зробити?

Бо йдеться про різні злочини.  До прикладу, того ж таки піхотинця, танкіста, чи пілота якогось літака, неправильно судити за початок, підготовку, планування і ведення війни, бо вони виконують накази вищого керівництва. 

А от злочини на місцях вчиняють конкретні люди, вбивають конкретні росіяни. Ґвалтують, катують, вбивають полонених – усе це роблять конкретні люди. Принцип міжнародного кримінального права – індивідуальна кримінальна відповідальність. Тобто вчинив злочин – повинен відповідати за цей злочин.

Це зовсім не скасовує того, що Путін повинен відповідати за підготовку, початок, ведення і продовження війни. Владімір Соловйов повинен відповідати за підбурювання до вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності, підбурювання до вчинення геноциду, що є самостійним злочином. Людина, яка вчиняє злочин на місці, повинна відповідати за це.

А скільки вже таких злочинців вдалося ідентифікувати й зібрати доказову базу?

За останніми даними, у нас, здається 191 тис. зареєстрованих воєнних злочинів. Їх точно більше, бо ми не контролюємо всю територію…

Ефективно розслідувати таку кількість воєнних злочинів неможливо. Не тільки для нас – навіть для найрозвинутішої країни світу, абсолютно неможливо. Зафіксувати можна, розслідувати ефективно – ні. Бо в кримінальному процесі треба доводити вину конкретної людини за допомогою доказів, за правовою процедурою. Тому неможливо розслідувати всі воєнні злочини. І нашій системі не вистачає ресурсу, тим більше, що життя триває й інші справи треба розглядати: розірвання шлюбів, адміністративні справи, ДТП, якісь бізнес спори. Натомість для Литви, проти громадянина, якої вчинено злочин, це буде перший процес. Вона торуватиме шлях застосування універсальної юрисдикції. Бо як правило, судять і розслідують на тій території, де був вчинений злочин. І важливо, аби так відбулось по багатьох країнах. З боку Литви – це дуже вольове політичне рішення. 

"Вирок воєнному злочинцю, який можна оскаржити через брак доказів, – знущання з потерпілих" 

Ви згадали про проблему збирання доказової бази. В одному з коментарів адвокат Андрій Думанський, спеціалізується на представленні інтересів російських військових у суді заявив, що справи, з якими він стикається, часто шиті білими нитками. І судді приймають ці докази лише через упереджене ставлення до російських військових. Чи може це в перспективі створити нам проблеми? Чи може така недостатньо ґрунтовна або неналежно оформлена доказова база, стати підставою для оскарження цих вироків російським військовим?

На 100%. Це вже створює проблеми. Якщо доказова база слабка і розрахунок лише на те, що ми всі солідарні у тому, що росіяни злочинці та негідники, війна несправедлива і ми праві, а вони в усьому не праві. Якщо лише на цьому будуть будуватися судові процеси та обвинувальні акти, це створить численні проблеми в майбутньому. Бо росіяни, скільки буде існувати їхня держава, завжди будуть докладати максимум зусиль, щоб поставити під сумнів взагалі воєнні злочини, які вони тут вчиняли. Якщо у нас будуть слабкі бездоказові вироки – ми самі за них зробимо цю роботу.

Зараз я кажу з перспективи представника адвоката потерпілих – їм точно не треба вирок, який потім скасують. Потерпілим не потрібне засудження людей, які насправді можуть бути хоч 100 разів поганими, 100 разів злочинцями й ще 200 разів ненавидіти українців, але не бути винуватими у вчиненні конкретного злочину проти них чи їхніх близьких. 

Тепер поширений такий термін – повторна ретравматизація. Людей, які потерпіли від воєнних злочинів, травмує кожне судове засідання. А часто ці засідання тривають дуже довго, часто без належної емпатії до потерпілих, без жодного розуміння того, що люди пережили. А якщо ще і вироки будуть такими необґрунтованими й доказова база слабкою, – то це знущання з потерпілих, це знущання з принципів правосуддя, це знущання з української судової системи й з усіх нас. 

Якщо потім скасують вирок, то хто від цього страждати буде? Конкретний суддя? Може трошки. А постраждають потерпілі.

В мене вчора був судовий процес. За три роки ми навіть з підготовчої стадії не вирушили на наступну. І потерпіла ходить кожного засідання. Вбили її чоловіка і рідного брата. Вона їх знайшла в будинку, де вони жили. В будинку, де вона живе зараз. Уявіть собі, що вона відчуває кожного разу. Вчора прокурор не з'явився. Я б ще зрозумів, якби це було вперше, але ні. Я поставив питання, щоб його протягнули до відповідальності, якщо причини не буде, чи вона буде неповажною. 

Чи є сенс створити окреме відомство, яке б займалося розслідуванням та представництвом у суді саме воєнних злочинів, аби той же прокурор приходив на засідання, а не займався справами, у яких він більше зацікавлений?

Такі підрозділи уже є, але не всюди. Є підрозділи в прокуратурах, в Нацполіції, які ретельно займаються саме воєнними злочинами, розслідуванням, представництвом в суді. Не всюди так погано. Скажімо, я працював у двох процесах з прокурорами у Херсоні, – контактні, всі матеріали, які потрібні були мені для потерпілих чи різних інстанцій – без проблем. 

Нам варто внести деякі зміни до процесуального законодавства, зокрема, що стосуються дисципліни всіх учасників процесу. Як адвокат  хотів би сказати про прокурорів погано, але є різні випадки, тому часом це стосується і суддів, і всіх інших.

Після завершення судового процесу над майором Олександром Кондратьєвим за воєнні злочини, вчинені у 2022, фото: Facebook Юрія Білоуса

Скільки судових справ щодо російських воєнних злочинів уже завершені і є вироки?

Здається, близько 100. Це російський парламент колись називали "бешеный ксерокс". Суди не повинні так працювати. Якщо ми будемо працювати заради швидких вироків, це дасть зворотний ефект просто. Ми повинні відрізнятися від самої Росії.

У моїй практиці поки що два вироки: один 11 років позбавлення волі, інший – 10 років позбавлення волі. І моральна та матеріальна компенсація за моральну шкоду. Але питання, як виконувати вирок? Однак, є певна сатисфакція для людей, що держава провела розслідування, суд ухвалив рішення. І попри те, що це рішення формальне – воно дуже важливе. 

Нам усім потрібно працювати над найголовнішим – провина російських воєнних злочинців повинна бути доведена поза розумним сумнівом. Ось це важливо. Не для кар'єри якогось прокурора чи слідчого, чи їх керівника, а для потерпілих і для України. Це важливо для нашого майбутнього і для історії.