Конфлікт у військово-політичному керівництві. Як це було в інших країнах

Наведу чотири приклади.

1. Британський принцип "цивільного управління" (1945-1950)

Після WWII Британія вирішила конфлікт між військовим керівництвом (старими адміралами) і прогресивними реформаторами через:

• підтримку цивільного міністра;
• поступову, але впевнену заміну старого керівництва;
• забезпечення переходу без знищення інституцій.

2. Французька модель компромісу (1944)

Де Голль балансував між військовими генералами та новим політичним керівництвом:

• залишив авторитетного генерала, але обмежив його повноваження;
• посилив цивільний контроль над збройними силами;
• створив механізм медіації на президентському рівні.

Читайте також: Звільнення Федорова і Сирського. Суспільство не може бути інструментом у чужій політичній грі

3. Ізраїльський досвід (1967-1973)

Конфлікт між вищим командуванням вирішено через:

• чіткий розподіл ролей: стратегія — цивільні, тактика — військові;
• регулярні спільні наради з протоколюванням;
• можливість апеляції до президента.

4. Німецька модель компетентності

Вожді Веймарської Республіки вирішили схожий конфлікт через:

• обов’язкове рецензування всіх важливих рішень;
• технічну оцінку пропозицій;
• регулярну ротацію. 

Читайте також: Федоров став жертвою системи, яку активно допомагав будувати Зеленському

Як бути в Україні?

• Зеленський повинен зробити вибір: або реформа, або стагнація. Половинчасті рішення неприйнятні.
• Створити незалежну військову експертну комісію з українських та союзницьких експертів для вирішення конфліктних ситуацій. 
• Президент має припинити все вирішувати в ручному режимі та суто з власних симпатій та антипатій. Хай професіонали займаються своєю справою. 

Часу для вибору залишилось небагато.

Джерело

Про автора. Володимир Ар'єв, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.