Якщо б ми не скинули Леніна?

Повалення пам’ятника Леніну можно було б назвати непотрібним актом. Можливо провокацією, яка відтягнула інформаційну хвилю в сторону. Зрештою, події вчорашньої ночі, показали, що на Майдані вже створюється більш радикальна сила ніж “мирна трибуна”. І тепер можна довго пережовувати питання хто за цією більш радикальною частиною стоїть: прості самоорганізовані хлопці чи СБУ? Хоча для всіх революціонерів треба було б зробити вигляд, що цього епізоду нема і рухатися далі. Чому? Бо Ленін розкрив ряд пологових травм. А копирсатися в цих травмах – це програти не битву, а війну.

Перш ніж почати говорити про Україну, слід відразу вказати на неадекватну реакцію росіян. Без розуміння цієї істерії, ми не зможемо зрозуміти і дії Добкіна і висловлювання «царьових», «медведчуків» та інших представників російської партії. Протягом останніх двох місяців у Москві підводилася велика ідеологічна база під відновлення пам’ятника першому керівнику ЧК Феліксу Дзержинському. Він має знову постати на Лубянці, звідки його знесли на хвилі революції 1990-х рр. Дзержинський – це символ для Путіна, для путінської Росії. Це всесильне КГБ, яке цементувало Радянський Союз. І от, коли російські дискусії про те, чи треба встановлювати пам’ятник Дзержинському вичерпалися, українці знесли пам’ятник вождеві пролетаріату. З точки зору здорового глузду, росіян це повинно було б менше за все хвилювати, але для російських ідеологів – це дуже болючий процес. Це пологова травма тих людей, які не розуміють, що імперія розвалилася.

Це травма і наших «добкіних». За три роки правління Януковича вони вирішили, що дозріли до власних політичних проектів і ці проекти можуть бути лише проросійськими. Як і будь-які неофіти вони пробують бути більшими католиками ніж Папа римський. В душі вони розуміють, що на них росіяни дивляться, як на малих дітей, як на таких собі піонерів, але вони продовжують грати цю гру, в якій головний приз – стати проросійським прем’єром в країні Україна.

Повалений Ленін - це родова травма і Януковича. Власне термін родова травма не зовсім підходить, бо він просто не розуміє символічного значення цих процесів. Зрештою, цього не розуміє і його донецьке оточення, бо в їхніх головах Ленін уживається з диким капіталізмом і примітивним православ’ям. Ленін – це не символ для Януковича, Ахметова, Колесникова, Клюєва і т.д. Це елемент декору. Символом для них не є навіть відбудовані храми. Символ – це гроші, це Межигір’я, це дорогий костюм чи годинник. Тому повалення пам’ятника – це для них не акт вандалізму, а ідіотизм чистої води.

Вчорашній день показав, що Ленін – це й родова травма опозиції. Правда, якщо для «Свободи» це акт визволення, для Яценюка черговий головний біль, то для Кличка – це щось неправильне і незрозуміле. Він розуміє, що Ленін це погано. Але, що з цим поганим робити – неясно.

Сьогодні, завтра, наступні дні всі антимайданівці будуть говорити про вандалів з Майдану. Майданівці говоритимуть про те, що Ленін – це зло і пам’ятник йому не має стояти в центрі столиці.

Власне знесення пам’ятників – це нормальний процес при розвалі будь-якої імперії. Розвали імперій сповнені символічних моментів, за які люди йдуть на смерть, воюють проти братів, зрештою героїчно вмирають.

Чи організувало повалення пам”ятника СБУ? Ніхто не зможе це виключити. Проте, якщо це й була провокація спецслужб – вона ідіотична, бо не вирішує ні тактичних задач (розкол Майдану), ні стратегічних (відвернення проблем від режиму). Повалений Ленін – це всього лише епізод, про який забудуть через пару днів.