Трамп та Рубіо проти МКС. Чи зможе Вашингтон загальмувати суд над Кремлем?

Міжнародне правосуддя ніколи не мало легкого шляху. Воно народжувалося після найстрашніших війн, долало політичний опір, переживало зміни урядів, дипломатичні компроміси та спроби найвпливовіших держав переписати правила гри. Але щоразу світ повертався до одного й того самого питання: хто відповість за злочин агресії та масові воєнні злочини?

Для України ж питання виглядає інакше. Адже саме діяльність МКС стала першим міжнародним механізмом, який перетворив російську агресію із політичної проблеми на предмет кримінального переслідування.

Чому Сполучені Штати давно сперечаються з МКС

Насправді нинішній конфлікт не виник раптово.

Сполучені Штати Америки не ратифікували Римський статут, який є основою діяльності Міжнародного кримінального суду. Тобто ця країна не є державою-учасницею відповідного міжнародного договору. У Вашингтоні традиційно побоювалися, що американські військовослужбовці або високопосадовці можуть стати об'єктами міжнародного переслідування без згоди США.

За президентства Дональда Трампа ці суперечності різко загострилися. Американська адміністрація вже тоді застосовувала санкції проти керівництва МКС після того, як Суд розпочав розслідування можливих злочинів американських військових в Афганістані. Адміністрація Джо Байдена частину цих обмежень скасувала, однак принципові розбіжності залишилися.

Новий етап конфлікту настав після рішень МКС щодо Ізраїлю та Росії. Саме тоді критика Суду знову стала елементом американської внутрішньополітичної дискусії.

Проте навіть найгостріші заяви американських політиків не означають автоматичного припинення роботи Суду. МКС створений міжнародним договором, учасниками якого є понад сотня держав. Його діяльність залежить не від позиції однієї країни, навіть такої впливової, як Сполучені Штати.

Українська справа, яка вже змінила міжнародне право

Ордер на арешт Володимира Путіна став безпрецедентною подією.

Вперше чинний керівник держави – постійного члена Ради Безпеки ООН – був офіційно оголошений у міжнародний розшук за підозрою у воєнних злочинах.

Для України це рішення мало значення не лише юридичне. Воно стало політичним сигналом усьому світу: навіть найвищий державний статус більше не гарантує абсолютного імунітету від міжнародного кримінального переслідування.

Не менш важливо й те, що МКС створив в Україні одну з найбільших систем документування воєнних злочинів у своїй історії. Йдеться не лише про депортацію дітей, а й про злочини проти цивільного населення, умисні удари по енергетичній інфраструктурі, катування, позасудові страти, руйнування культурної спадщини та інші порушення міжнародного гуманітарного права.

Саме ця величезна доказова база сьогодні стає фундаментом для майбутніх судових процесів.

Водночас юристи давно наголошують: навіть найефективніший Міжнародний кримінальний суд має обмеження. Його юрисдикція не дозволяє повною мірою розглядати головний злочин, із якого почалася ця війна, – злочин  агресії.

Саме тому міжнародна коаліція держав уже кілька років працює над створенням окремого Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. І саме цей процес сьогодні набуває дедалі більшої ваги. 

Читайте також: Між ордером на арешт Путіна та звинуваченнями проти прокурора. Що означає відсторонення Каріма Хана для України

Поки сперечаються навколо МКС, Спецтрибунал стає реальністю

Історія міжнародного правосуддя знає чимало випадків, коли політичний опір лише прискорював пошук нових правових механізмів. Саме це сьогодні відбувається і навколо російської агресії проти України.

Парадокс полягає в тому, що саме тоді, коли навколо Міжнародного кримінального суду посилюється політичний тиск, процес створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії продовжує рухатися вперед.

Його поява не є альтернативою МКС. Навпаки – це спроба заповнити ту юридичну прогалину, яку сам Міжнародний кримінальний суд усунути не може.

МКС переслідує осіб за воєнні злочини, злочини проти людяності, за геноцид та, за певних умов, за злочин агресії. Проте щодо російського керівництва саме злочин агресії залишається найскладнішим питанням через особливості юрисдикції Суду.

Саме тому Україна разом із партнерами ще 2022 року запропонувала створити окремий міжнародний механізм.

За цей час ідея пройшла шлях від політичної ініціативи до практичної реалізації. Спочатку було сформовано міжнародну коаліцію держав, потім – погоджено базову правову модель майбутнього трибуналу, визначено роль Ради Європи, проведено десятки раундів переговорів між урядами та міжнародними експертами. Поступово дипломатичні декларації почали перетворюватися на конкретні юридичні рішення.

Останнім підтвердженням цього стало приєднання до відповідної Угоди Норвегії. Що прикметно – після заяви Рубіо. 

До процесу створення Спеціального трибуналу вже долучилася широка міжнародна коаліція – понад чотири десятки держав, і це коло поступово розширюється. Це свідчить, що, попри політичні суперечки навколо МКС, підтримка нового механізму міжнародного правосуддя не лише не слабшає, а й поступово зростає.

Як народжується трибунал

Для пересічного читача міжнародне правосуддя часто здається надто повільним. Проте саме так створюються інституції, рішення яких мають пережити політичні цикли та зміни урядів.

За чотири роки ідея Спеціального трибуналу пройшла шлях від української політичної ініціативи до реального міжнародного юридичного проєкту. Спочатку сформувалася коаліція держав-партнерів, згодом було погоджено модель майбутнього суду, визначено роль Ради Європи, проведено десятки раундів переговорів між урядами та міжнародними експертами. Нині триває приєднання держав до відповідної угоди, формується інституційна архітектура майбутнього трибуналу, опрацьовуються питання фінансування та практичного запуску його роботи.

Саме так міжнародне право перетворює політичні декларації на реальні судові механізми.

Чому Кремль найбільше боїться саме цього суду

Якщо МКС уже сьогодні документує воєнні злочини, то майбутній Спецтрибунал має відповісти на інше, принципове питання: хто ухвалив рішення розпочати війну?

Йдеться не про окремі епізоди бойових дій. Не про конкретний ракетний удар. Не про окремий злочин. Предметом розгляду стане саме злочин агресії – планування, підготовка, початок та ведення загарбницької війни.

Фактично це означає вихід безпосередньо на політичне та військове керівництво Російської Федерації. Саме тому Москва від самого початку виступає категорично проти створення такого трибуналу.

Офіційні представники Кремля регулярно називають подібні ініціативи "нелегітимними", "політизованими" або "нікчемними". Проте сама гострота цієї реакції лише підтверджує, наскільки серйозно російське керівництво сприймає перспективу міжнародного судового переслідування. Адже навіть якщо вироки не будуть винесені завтра, вони здатні кардинально змінити політичне майбутнє фігурантів.

Історія міжнародної юстиції вже неодноразово доводила: між першим обвинувальним актом та появою обвинуваченого на лаві підсудних можуть минути роки. Але це не означає, що правосуддя не відбудеться.

Читайте також: У Трампа скоротили фінансування розслідування воєнних злочинів РФ проти України. Росіяни можуть уникнути відповідальності

Чи може політика перемогти право?

Саме це питання сьогодні стає головним. Так, міжнародне право не існує у вакуумі. Воно залежить від політичної волі держав. Від міжнародної підтримки. Від фінансування. Від дипломатичних рішень.

Саме тому будь-яка заява високопосадовців – чи то у Вашингтоні, чи в Москві – викликає настільки гостру реакцію. Проте історія міжнародних судів показує й інше.

Після Другої світової війни мало хто вірив, що керівників нацистської Німеччини судитимуть у Нюрнберзі. Коли створювався Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, багато хто називав його суто політичним проєктом. Воєнні злочинці Радован Караджич та Ратко Младич понад 20 років вважалися недосяжними для прокурорів. Проте вони зрештою постали перед судом.

Саме тому головне питання сьогодні полягає не стільки в тому, чи буде політичний опір міжнародному правосуддю. Він був завжди. Питання в іншому: чи вистачить міжнародній спільноті політичної волі довести цей процес до кінця?

Що кажуть експерти

Наскільки серйозною є нинішня криза навколо МКС і чи може майбутній Спеціальний трибунал компенсувати можливе послаблення міжнародного суду? Ми попросили оцінити ситуацію українських експертів.

Політолог Євген Магда вважає, що нинішня політика адміністрації Дональда Трампа є продовженням давнього курсу США щодо МКС.

"Адміністрація Трампа розглядає Міжнародний кримінальний суд як політичну загрозу американському домінуванню. Водночас Спеціальний трибунал щодо злочину агресії – це окремий і переважно європейський проєкт, до якого США не долучилися. Якщо ж навколо МКС консолідуються Європа, Канада, Японія та інші демократичні держави, Вашингтону доведеться з цим рахуватися", - прокоментував спеціально для Espreso.tv Євген Магда.

Натомість експерт з міжнародного права Андрій Міхеєв у коментарі телеканалу звертає увагу насамперед на юридичний бік проблеми.

"Політика США, — наголошує він, — підриває саму ідею міжнародного правосуддя, адже ефективність МКС повністю залежить від готовності держав виконувати його рішення. Водночас Спеціальний трибунал не замінює МКС, а покликаний заповнити його юрисдикційну прогалину щодо злочину агресії. Однією з його переваг стане можливість заочного судового розгляду, що дозволяє ухвалювати вироки навіть без фізичної присутності обвинувачених".

Таким чином, говорить Міхеєв, є надія на те, що вироки щодо росіян по злочинах агресії все ж будуть проголошені та затверджені, хоч би й без реального їх виконання. Але життя їм це точно зіпсує сильно.  

Читайте також: Принципово важливим є покарання путінського режиму: Нантой про створення спецтрибуналу за злочин агресії проти України 

Правосуддя довше за політику

Політичні адміністрації змінюються. Міністри приходять і йдуть. Прокурори залишають свої посади. Запроваджуються санкції. Скасовуються санкції. Змінюються міжнародні коаліції. Проте історія міжнародного правосуддя розвивається за власною логікою. Вона не знає швидких перемог.

Нюрнберзький трибунал став можливим лише після завершення найкривавішої війни XX століття. Трибунал щодо колишньої Югославії працював десятиліттями. Його головні фігуранти опинилися перед судом далеко не одразу.

Сьогодні міжнародне правосуддя знову переживає непростий період. Заяви про "демонтаж" Міжнародного кримінального суду, політичний тиск на його діяльність, суперечки навколо повноважень прокурора – усе це свідчить про кризу довіри до окремих міжнародних інституцій. Але водночас відбувається інший процес.

Європа разом з Україною продовжує створювати Спеціальний трибунал щодо злочину агресії Росії. Це означає, що міжнародне право не відступає. Воно шукає нові механізми. Можна змінювати прокурорів. Можна скорочувати бюджети. Можна запроваджувати санкції. Можна дискредитувати окремі рішення.

Але значно важче знищити саму ідею відповідальності за злочин агресії. Бо міжнародне правосуддя нагадує велику ріку. Його можна тимчасово перегородити, уповільнити або змусити змінити річище. Але якщо за ним стоїть політична воля десятків держав, воно зрештою знаходить шлях до своєї головної мети – відповідальності винних.

І саме це сьогодні є, мабуть, найважливішою новиною для України.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Володимир Кравченко, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.