Лукашенко приготувався до останнього торгу з Путіним

Новина про масовані перестановки в уряді Білорусі не стала несподіванкою – незадоволення роботою чинного складу уряду Лукашенко висловлював впродовж останніх кількох місяців. Інша річ, що подібних кроків від білоруського президента чекали істотно пізніше – десь неподалік президентських виборів, котрі відбудуться в листопаді наступного року.

Подібна перестановка виконувала б тоді роль ритуальної "політичної жертви", необхідної для відмивання власної репутації від всіх економічних проблем країни, яких наступного року у білорусів, схоже, буде в достатку. Натомість новий уряд, котрий має "запрацювати в повну силу" вже в січні, до листопада встигне назбирати на свою репутацію чимало негативу – що негайно буде спроектовано населенням і на репутацію президента. В силу специфіки ситуації, білоруси впевнені що всяка влада – це Лукашенко, і все що робиться поганого чи доброго – це результат діяльності Лукашенка. Врешті, тут вони не такі й далекі від істини.

Гіпотеза, що Лукашенко привів до влади "антикризових менеджерів", теж не витримує критики. Люди, які обійняли високі посади, не можуть бути названі "новою командою" при всьому бажанні. Що новий премʼєр-міністр Кобʼяков, котрий крутиться в обоймі Лукашенка вже років 15, і встиг побувати і заступником прем’єра, і міністром економіки, і послом в Росії, і главою АП, що, приміром, новий глава правління Нацбанку Павло Каллаур з "Белвнешэкономбанка", всі вони – перевірена і передбачувана лукашенківська "гвардія", цілком залежна і керована. Чекати від них якихось нових і радикальних кроків у виході з економічної кризи, в якій опинилась Білорусь – справа цілком безнадійна.

Єдина відмінність нового прем’єра Андрія Кобякова від його попередника, Михайла Мясниковича, полягає в тому, що першого можна назвати експертом з російської чиновної ментальності.

Кобяков народився, ріс і здобув освіту у Москві, він був у числі архітекторів Єдиного економічного простору, він, врешті, тривалий час пропрацював послом Білорусі в Росії. У нього чимало знайомств у вищих чиновних кругах Росії, він знає, як думають ті люди і що від них можна чекати. При тому він ніколи не давав можливості запідозрити себе в лобіюванні російських інтересів на шкоду Лукашенку.

Тому кращої кандидатури для прем’єра, який буде відповідальним за рішуче і послідовне просування білоруських інтересів у стосунках з Москвою і придумати складно.

А в разі, якщо "останній і рішучий торг" не дасть результатів, білоруський президент готовий провести нову ритуальну жертву – на цей раз вже нинішнього уряду, десь поближче до дати виборів. І не виключно, супроводити цей жест антиросійською та про європейською риторикою . Про що президент Білорусі всіх чесно попередив, повідомивши, що в нього є ще один "запасний склад" управлінців.

Лукашенко, схоже, сподівається, що лавірування між Росією та Заходом, яке рятувало його політичну кар’єру і його країну вже стільки років, спрацює і цього разу. Нічого нового білоруський президент, схоже, придумати не в стані. Інша річ, що Росія, залишившись без грошей, почала вести себе не як "новий росіянин" на курорті, а як дрібний вуличний грабіжник, готовий поцупити все, що погано лежить. Про щось таке, схоже, здогадується і Олександр Григорович. Здогадується, нервує, але із зачарованого любовного трикутника "Мінськ-Москва-Захід" вийти не може.