Рига: "балтійський Львів" зі слідами Штірліца й Шерлока

За бажання оббігти головні пам’ятки столиці Латвії можна, мабуть, і за годину-дві. Це, до речі, відповідь на запитання багатьох мандрівників, які подорожують транзитом через Ригу до інших країн.

Ризький міжнародний аеропорт – базовий для авіакомпанії Air Baltic. Звідти латвійський національний (і при цьому майже лоукостовий) авіаперевізник літає і до Києва, й до Парижа, Амстердама, Берліна, Брюсселя, Стокгольма, багатьох інших провідних напрямків Європи й не тільки. І часто саме транзитний квиток на Air Baltic через Ригу – один із найдешевших способів добратися до цих міст із Києва.

Обираючи такий шлях, пасажири часто замислюються над тим, чи варто виїздити з аеропорту в місто, якщо час очікування між двома літаками становить 5-6 годин. Відповідаємо: варто (звісно, якщо маєте шенгенську візу, адже через Ригу можна летіти й, скажімо, в безвізові Стамбул чи Москву).

З аеропорту до центру міста ходять звичайні міські автобуси та маршрутки, а шлях займає всього лише близько півгодини.

Хоча, звісно, значно приємніше побродити Ригою без поспіху, приділивши увагу не лише старому центру, повністю занесеному до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а й іншим історичним районам.

Як колись слушно зауважила відома українська блогерка і мандрівниця Лана Світанкова, "Рига - це як Львів, але з морем за 20 хвилин електричкою і широкою річкою. Такі ж вузькі бруковані вулички, такі ж численні шпилі, церкви, старі гарні будинки з високими стелями, вуличні кав’ярні, широкі підвіконня і незвичайні вікна й двері, таке ж бажання загубитися і не знайти дороги додому".

Хіба що російська мова в Ризі лунає, мабуть, таки частіше, ніж у Львові… і частіше за латвійську. Зате туристів, особливо пізньої осені та ранньої весни, у столиці Латвії менше, ніж у центрі Галичини. Ну або, принаймні, таке складається враження.

Заснували Ригу німецькі воїни-хрестоносці, які 1201 року звели на річці Даугава фортецю й заснували Лівонський орден. Через 81 рік місто вступило в Ганзейську спілку, яка об’єднувала головні торговельні міста на Балтійському та Північному морях. Це неабияк посприяло економічному розвитку Риги.

Та попри таку давню історію, пам’яток із періоду до XVII сторіччя в столиці Латвії досить мало – кілька церков та будинків Старого міста й фрагменти міських стін із єдиною з більше двох десятків веж, яка достояла до наших днів – Пороховою.

Зате прекрасних будинків XVII сторіччя, навпаки, досить багато. Серед них і один із головних туристичних об’єктів Старої Риги – будинок Чорноголових із прекрасним фасадом. Щоправда, це вже фактично копія - під час Другої світової війни, 1941 року, дім був повністю зруйнований, і лише наприкінці 1990-х його повністю відбудували.

Це стосується майже всіх будівель Ратушної площі, яка є серцем Старого міста. Нині ратуша, будинок Швабе, статуя лицаря Роланда стоять тут, ніби й не було воєнних лихоліть. 

Тішать око також багатоповерхові купецькі будинки з гострими дахами й барокові будівлі, як дім Рейтерна.

Наприкінці ХІХ сторіччя Рига пережила будівельний бум, й донині - як в історичному центрі, так і поза ним - збереглося чимало споруд того часу. Серед них – зведені в неготичному стилі будинки Великої та Малої купецьких гільдій, Будинок із чорними котами, названий так завдяки відповідним скульптурам на даху, тощо.

До речі, гуляючи Старою Ригою, не забувайте задирати голову – на дахах часто можна побачити цікаві статуї та прикраси. Адже більшість будинків кінця ХІХ – початку ХХ сторіч збудовані в особливому стилі "ризький модерн", із вигадливою ліпниною й іншим оздобленням фасадів.

Між іншим, саме з вікна одного з тутешніх будинків викинувся професор Плейшнер, проваливши явку на Квітковій вулиці в "Сімнадцятьох миттєвостях весни". Насправді вікно у "швейцарському Берні" знімали на непарній стороні ризькій вулиці Яуніела. А на парній радянські кінематографісти оселили Шерлока Холмса й доктора Ватсона, "перейменувавши" її в лондонську Бейкер-стріт.

У Ризі є й інші локації з фільму про Штірліца: "церква пастора Шлага" зовні - це насправді лютеранська церква Хреста на вулиці Ропажу, 120. А інтер’єр храму з органом режисер Тетяна Ліознова знімала в Ризькій євангельсько-лютеранській церкві св. Павла, вул. А. Деглава, 1.

Символ Старого міста – Домський собор, закладений 1211 року, славиться одним із найбільших і найчистіших за звучанням у Європі органів. До речі, поруч на Домській площі розташовані найкращі ризькі кафе під відкритим небом.

Якщо матимете час, обов’язково підніміться на оглядовий майданчик на даху церкви святого Петра, звідки відкривається чудовий вид на Ригу. Шпиль цієї церкви – найвищий у місті – 123,5 метра заввишки. На ньому сидить іще один ризький символ: бляшаний півень.

Кафедральний собор святого Якова 1225 року досить простий і зовні, й усередині, але має свою легенду. Його дзвін нібито сам дзвонив щоразу, коли поряд проходила невірна чоловікові дружина. А оскільки Рига завжди була великим морським портом, то калатало  безперервно. Зрештою городянам це набридло, і дзвін зняли.

А православний кафедральний собор Різдва Христового, зведений у невізантійському стилі, на час свого відкриття 1884 року був найдорожчою будівлею Риги.

Не забудьте відвідати Ризький центральний ринок – один із найстаріших і найбільших у Європі. Тут не лише можна придбати все, що душі заманеться, від найрізноманітніших продуктів і квітів до сувенірів та одягу, а й помилуватися цікавою архітектурою. П’ять величезних павільйонів ринку розташовані в ангарах, які колись призначалися для зберігання дирижаблів.

І, звісно, не можна не відзначити (й тим більше не помітити) Ризький замок. Зведений 1330 року для керівництва Лівонського ордену, після відновлення Латвією незалежності 1991 року він став резиденцією президента. 

А в центрі Риги, на головній вулиці Брівібас (Свободи) стоїть головний монумент міста – пам’ятник Свободи, увінчаний фігурою дівчини з трьома зірками у піднятих угору руках. Збудований 1935 року на гроші городян за проектом визначного латвійського скульптора Карліса Зале, він дивом зберігся упродовж усього періоду радянської окупації Латвії. Хоча рижани й жартували, що це не Свобода, а "агент російської турфірми" – покладання квітів до пам’ятника гарантувало безплатну поїздку в Сибір.

Фото Liveriga.com, Wikimedia