Гаазька карма. Чи загрожує Путіну доля Караджича

Процес над Радованом Караджичем тягнувся цілих вісім років і завершився у четвер, 24 березня. Першого президента Республіки Сербської (утворення, що зараз є автономною частиною Боснії та Герцеговини) визнали винним по 10 з 11 пунктів звинувачення. Головний серед них — геноцид у Сребрениці, під час якого було було закатовано близько 8000 боснійських мусульман.

Сайт Еспресо.TV писав про цю трагедію влітку 2015 року, коли Радбез ООН не спромігся визнати її геноцидом через накладене Росією вето.

Читайте також: Росія проігнорувала ще один геноцид

Вирок для Караджича, в теорії, має стати недвозначним нагадуванням для сучасних "вождів" про караючий меч Феміди, який наздожене виних у воєнних злочинах навіть через два десятки років після їх скоєння.

Українці зараз дуже чутливі до цієї теми. Найбільше ж їм хочеться побачити в залі судових засідань Гаазького трибуналу Путіна з його поплічниками. Як говорять експерти, з якими поспілкувався сайт Еспресо.TV, це можливо, але за певних умов.

Невідворотність покарання чи право сильного?

Голова правління International Foundation EESRI Максим Хилько говорить про "право сильного", яке превалює в міжнародній практиці. Саме через нього, на його думку, дуже мало шансів притягти до відповідальності Путіна за агресію проти України.

"Виходячи з того, що Обама тисне руку Путіну, в Москву на переговори прилітає держсекретар США Джон Керрі, робимо висновок, що ніхто жодних планів притягти до відповідальності Путіна не має", — говорить Максим Хилько.

"Невідворотність покарання є для слабких країн. А для сильних країн з сильною армією і ядерною зброєю такого покарання очікувати не доводиться. Ця різниця очевидна для всіх і значно ослаблює той дух і вплив, який міг би мати вирок Караджичу", — констатує експерт.

За його словами, інші лідери, дивлячись на вирок Караджичу та безкарність російського керівництва, роблять для себе цілком зрозумілі висновки: треба бути сильним, мати зброю масового знищення або ж сильного політичного покровителя.

Саме тому абсолютно спокійно себе почуває лідер КНДР і не проектує на себе ситуацію з Караджичем. Так само, як і будь-які інші лідери країн, які поводяться агресивно, зокрема, Башар Асад.

"Є великі сумніви, що його спіткає доля Караджича, наприклад, за застосування хімічної зброї. З ним уже ведуться переговори, бо за ним стоїть сильна країна", — пояснює експерт.

Ця ситуація, зазначає він, підриває систему міжнародної безпеки і будь-які безпекові гарантії. Україна відмовилась від ядерної зброї під міжнародні гарантії, а зараз вони нічого не варті.

Керівник адвокаційної групи Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Борис Захаров говорить, що в перемозі не сумнівається. А після неї, за його словами, Росію треба притягти до відповідальності за військові злочини та злочини проти людяності на сході та в Криму.

Зокрема, на півострові, за його словами, Росія скоїла та продовжує скоювати одразу кілька військових злочинів:

1. Переселення власного населення на окуповану територію. Згідно з Женевською конвенцією 1949 року, це військовий злочин.

2. Експропріація майна, так звана націоналізація. Це також воєнний злочин, оскільки вона не виправдана військовими діями.

3. Участь цивільного населення у захопленні військових частин.

4. Примус українських громадян на окупованих територіях служити у військах окупанта.

5. Насильницьке зникнення та вбивство людей.

Щодо сходу, говорить Захаров, то треба буде юридично доводити, що ефективний контроль над територіями "ЛНР" та "ДНР" здійснює Росія.

"Я упевнений, що це буде доведено, хоча Україна не здійснює належним чином документування злочинів. Але це роблять громадські організації", — зазначив експерт.

Щодо самих злочинів, то, за словами представника УГСПЛ, там список дуже довгий — набагато більший, ніж у Криму.

"Це вбивства, невибіркове ведення вогню (тут є закиди і до української сторони), катування, масове сексуальне насильство, каліцтва, викрадення та насильницьке зникнення, експропріація майна, примус до служби у військах та інші воєнні злочини і злочини проти людяності", — перераховує правозахисник.

"За всі ці злочини має відповідати керівництво Російської Федерації. Рано чи пізно Путін неодмінно опиниться на лаві підсудних Гаазького трибуналу, якщо доживе до цього моменту", — вважає Захаров.

Виходячи зі слів юриста-кримінолога Анни Маляр, для Україні зараз головна мета — стати переможцем конфлікту.

"Юридичну оцінку військовим злочинам, таким як посягання на територіальну цілісність, дає переможець. Тому до того часу, поки війна між Україною та Росією не сягне кінцевої точки, коли буде розуміло, хто переміг, міжнародна спільнота юридичну оцінку давати не буде", — пояснює вона.

За словами Маляр, можливі два варіанти розвитку подій. Якщо у війні переможе Україна, то в нашої держави буде невеличкий, але шанс довести справу до того, щоб були покарані не лише Путін, але й поплічники його режиму.

Якщо ж (не дай Боже!) переможе Росія, то не буде жодних шансів судити Путіна міжнародним судом.

Як ловили і судили Караджича

Засновника та першого президента Республіки Сербської арештували у 2008 році. До того часу йому вдавалося 13 років успішно переховуватися від міжнародного правосуддя.

Караджич жив у Белграді в двокімнатній квартирі під ім'ям Драган Давід Дабич. Відростивши бороду та пишні вуса, він так змінився, що ніхто не міг упізнати в дивакуватому старигані колишнього політичного лідера боснійських сербів.

Радован Караджич (ліворуч) в образі Драгана Дабича. Фото: Mondo.rs

Караджич-Дабич вів активне життя — розпочав приватну лікарську практику, згадавши стару професію психіатра. Від депресії своїх пацієнтів лікував альтернативними методами, типу біоенергетики.

Мав прихильників, писав статті у журнали на медичну тематику та навіть брав участь у конференції за два місяці до арешту. Сербські ЗМІ писали, що він розірвав стосунки зі старою сім'єю (дружиною, дочкою та сином) і завів собі нову пасію. Втім, зараз сім'я, яка мешкає в Республіці Сербській, його підтримує.

Дружина та донька Караджича разом з президентом Республіки Сербської Мілорадом Додиком на відкритті Студентського дому "Радован Караджич". Фото: Reuters

У липні 2008 року сербські спецслужби арештували Караджича в приміському автобусі. Невдозі його видали Міжнародному трибуналу щодо колишньої Югославії. Вже у тюрмі Караджич поголився та підстригся, повернувши собі всім відомий зовнішній вигляд.

Один з пунктів звинувачення проти Караджича був знятий трибуналом через брак доказів, які б дозволили кваліфікувати дії сербських збройних загонів в містах, населених босняками та хорватами, як геноцид.

Окрім трагедії в Сребрениці, Караджич визнаний винним у злочинах проти людяності та порушенні правил і звичаїв ведення війни.

Вирок в 40 років для Караджича, якому зараз 70, означає пожиттєвий строк. Сам він заперечує свої злочини. Під час процесу екс-лідер боснійських сербів говорив, що всі пред'явлені йому злочині скоєні окремими негідниками, а не силами, які перебували під його командуванням.

Варто нагадати, що Республіка Сербська підтримується Кремлем. І, безумовно, вирок Караджичу Путін сприйме як персональний натяк Заходу — дивись, мовляв, що чекає людину, яка намагалась повернути "історичні землі" ціною крові сотень невинних людей.

Але чомусь не віриться, що російський президент через це припинить агресію в Україні. Але чомусь здається, що навіть уникнувши міжнародного трибуналу, він погано закінчить свій життєвий шлях.