“Книга джунглів” на Animal Planet. Як зняти агресивне кіно про Мауглі

Оповіді англійського письменника Редьярда Кіплінга переносили на екран вже декілька разів. Про хлопчину Мауглі були зняті класичні американські і радянські мультфільми, на яких виховувалось не одне покоління глядачів. Були зняті і фільми на цю тему, проте ще ніколи ні джунглі, ні тварини, ні Мауглі не були настільки реальними.

Але, здається, автори настільки хотіли вразити реалізмом, що, зрештою, забули надати цій історії хоча б якогось значення.

На відміну від попередніх екранізацій, які були розраховані на дитячо-підліткову аудиторію, нова “Книга джунглів” - це кіно для всіх вікових категорій.

На глядачів чекає повноцінний пригодницький фільм, який надреалістично відтворює історію, яка не є біографічною, але могла бути реальною, зважаючи на неодноразові підтверджені факти виховання людей тваринами.

Як будь-яка казка з повчальним змістом, історія Мауглі - це в першу чергу фантазія, яка може мати безліч трактувань. Основним завжди було те, що яким би прекрасним не було життя Мауглі у джунглях, рано чи пізно він мусить повернутися до свого племені і жити серед людей.

Тільки-от автори нового фільму настільки захопилися реалістичним зображенням живописної флори і фауни, що втратили головний меседж всього дійства. Всі підтексти просто були безглуздо замінені ефектністю картинки і пригодницьким пафосом.

Стрічка знята у дусі програм каналу Animal Planet, де тварини і природа настільки реалістичні, що відрізнити спецефекти майже неможливо. Хоча у фільмі грає єдиний реальний актор - 12-річний Ніл Сетхі (Мауглі).

Основні ж персонажі-тварини озвучені відомими голлівудськими акторами Крістофером Вокеном, Беном Кінгслі і Скарлет Йогансон, але їхні голоси почують лише ті, хто дивитиметься стрічку в оригіналі.

У новій картині, на відміну від класичного мультфільму студії Волта Діснея 1967 року, більше вдаваної правдоподібності, яка властива кінематографу. Тому у фільмі годі й чекати сюрреалізму чи міфологізації життя Мауглі і його оточення.

Загалом ми бачимо більш олюднених звірів, поведінка яких є осмисленою у всіх ситуаціях, а отже, по суті єдиною їхньою відмінністю від "люденя", як вони лагідно називають Мауглі, є зовнішній вигляд. Проте деякі сцени аж занадто не вписуються у загальну канву, нагадуючи лише про те, що автори змогли недолуго перезняти деяких основних персонажів мультфільму.

Наприклад, повністю знівельованим персонажем, у порівнянні з фільмом 1967 року, є кобра Каа, яка тоді була настільки харизматичною і дивакуватою, що по суті стала однією із найпомітніших героїв. Те, як вона гіпнотизувала усіх, хто дивився їй в очі, стало примітною рисою Каа. Більше того, її персонаж був неймовірно смішним.

У новому фільмі ви теж побачите Каа, але її позбавили всіх химерних і нереалістичних рис, через що вона здається зовсім зайвим персонажем.

Фільм “Книга джунглів” - це, незважаючи на казковий сюжет, псевдореалістична пригодницька драма, і в сценах боротьби звірів між собою присутня недитяча жорстокість і агресія.

Ще більш нелюдимим, ніж у попередніх екранізаціях, є головний ворог Мауглі - тигр Шерхан. У новому фільмі його бояться усі без винятку жителі джунглів. Він дуже демонізований, і його погрози пояснюються тим, що він ненавидить людей, які є поза законами джунглів.

Але ні Мауглі, ні представники його виду - інші люди, яких просто у фільмі нема, не показані з негативної точки зору. Їхня небезпечність необгрунтована нічим.

Головна суперечність оновленої “Книги джунглів” полягає у тому, що важко співпереживати тому, що апріорі є нереальним, проте настирливо подане, як реалізм. Взяти хоча б сцену погоні тигра за Мауглі. Зрозуміло, що Шерхан мав би наздогнати хлопця просто зважаючи на те, що може розвивати більшу швидкість. Як і в наступному епізоді, коли Мауглі дивом виживає, хоч і стояв на шляху стада буйволів.

Загалом ж новий фільм “Книга джунглів” є добротно зімітованою реальністю, черговим цифровим шедевром з претензіями на зворушливість.

Але народжена комп’ютерною графікою емоція на обличчі у тварини, на жаль, не зворушує, і фільм не оживає навіть від запозиченої у попередньої екранізації мелодії.

Фільм нехтує здоровим глуздом на користь ідеалістичних фантазій про живу природу, в якій людина нібито може бути своєю серед чужих.