"Азовські" хвилі. Навіщо Україні ще одна націоналістична партія

Перетворення цивільної філії полку "Азов" на політичну партію "Національний корпус" не стало визначною подією для країни. Ні ГК "Азов", ні Андрій Білецький особисто широкою популярністю в народі не користувалися, і їхні зовнішні трансформації цієї якості не змінюють: забави маргіналів. Але хто і навіщо розважається, глянути цікаво.

В ідеї перетворити ветеранів війни на єдину політичну силу немає нічого нового, вона давно лежить на поверхні. Комбатами напаковували списки перед виборами 2014 року. Партію з ветерансько-волонтерським ядром намагався побудувати УКРОП.

Якось звести ветеранів АТО в єдину загальнонаціональну організацію мали намір в Адміністрації президента: рівно рік тому атошніков з усієї країни збирали в столичному Будинку офіцерів, де перед ними виступав Порошенко. Вийшло традиційно протокольно і мляво.

Створення "Національного корпусу" прямо і відверто відсилає до німецької традиції фрайкора - "вільних корпусів", напіввійськових організацій добровольців. Після Першої світової вони увібрали в себе тисячі ветеранів, що незадоволені результатом війни і не знайшли себе в цивільному житті, - людей розлючених і які мають досить дикі уявлення про світоустрій.

З цього тесту потім виросла гітлерівська НСДАП. Андрій Білецький ідеологічно, як слід, підкований, тому вважати такі термінологічні збіги випадковістю не доводиться.

Ще не так давно Білецький "Білий" розповідав про союз білих: "Для патріота України потрібно, щоб при владі були соціал-націоналісти ... Ми розуміємо, що сепарація від Росії, такий поділ, - є ідіотизм ... Зрештою, 50 мільйонів білого якісного населення. Це дуже багато. Таким в Європі можуть похвалитися від сили три країни. Нам легше з чистого аркуша давати нашій молоді ідеал. Вони можуть спиратися на расову теорію".

Зараз лідер "Нацкора" заспокоює населення, що міряти черепа циркулем ніхто не буде, але і Європа в якості ціннісного орієнтиру його, як і раніше, не привертає.

Очевидно, не всі члени партії готові цитувати по пам'яті "Майн кампф", але проголошуваний діяльний характер організації може залучити в її ряди тих, хто не дуже розбирається і не хоче розбиратися в історико-ідеологічних тонкощах.

Тих, кому набридли слова чергових політиків і кому хочеться якоїсь яскравої дії. Не слід недооцінювати спокусливої сили простих гасел у складний час.

Проте в політичному відношенні "Нацкор" перспектив ніяких немає, а от іншим організаціям на національно-радикальному або ультрапатріотичному фланзі проблеми створює. Це стосується і "Свободи", і "Правого сектору", що залишився без Яроша, і "Дії", яка Яроша отримала, і "УКРОПа", і "Народного фронту" в його силовій частині.

Занадто багато їх тупцює на одному п'ятачку в лічені рейтингові відсотки, а давні і нерідко відверто неприязні стосунки між "провідниками" не дозволяють навіть фантазувати про створення єдиної коаліції з ненульовими шансами потрапити в парламент. У цьому сенсі створення "Нацкора", звичайно, має політичне значення і зрозумілі наслідки.

До речі, ця обставина впадає в очі - відверта технологічність проекту. Крім внесення очевидного сум'яття в ряди націонал-радикалів, дітище Білецького намагається зайняти ту нішу, яку не зміг монополізувати "Правий сектор": силова підтримка громадянських акцій на місцях, "захисники народу поруч". Потенційно цей напрямок може зняти багато питань щодо фінансування структури: все самі.

Якщо ж сформулювати головну причину, по якій владі знадобилося гратися з "азовськими", це спосіб абсорбувати неминуче виникаючий "злий", токсичний елемент ветеранського і пов'язаного з ним ультрапатріотичного руху, щоб мати їх перед очима і якось контролювати.

Це непроста і досить ризикована технологія, в якій деколи складно відрізнити, хто ким крутить: собака хвостом чи хвіст собакою.

Проте при тому, що "азовські" не налаштовані на штиль, на шторм їх не вистачить. "Корпус" не дасть розплескатися.