Політики замість пацифістів. Хто отримує Нобелівську премію миру

10 грудня, у чергову річницю смерті Альфреда Нобеля в Осло буде офіційно вручено Нобелівську премію миру. Цього року премію отримав колумбійський президент Хуан Мануель Сантос, якого відзначили за припинення 50-річної війни з ліворадикальним угрупованням FARC (Революційні збройні сили Колумбії).

Премія ілюзій та сподівань

Присудження Нобелівської премії миру разом з аналогічною премією з літератури щороку викликає суперечки, здивування, а іноді іронію і сарказм. З іншими Нобелівськими преміями, які присуджуються за відкриття у фізиці, хімії, медицині, за нові економічні теорії все значно простіше. А от премію миру часто отримують ті, хто має прямий або опосередкований стосунок до війни.

Відповідно до заповіту Нобеля, премія миру повинна присуджуватись тому, хто зробить найбільший внесок в дружні стосунки між націями; в скасування або скорочення армій та в проведення мирних з'їздів та зібрань.

Премія присуджується із 1901 року. Тоді у європейської інтелігенції були ілюзії про наближення гуманістичного світу, де не буде нічого іншого, крім науково-технічного прогресу, соціальної справедливості та дружби між різними народами. Ці ілюзії розвіяла Перша світова війна, яка довела, що боротьба за мир ще довго буде актуальною.

Першими лауреатами премії були ініціатор Женевської конвенції, засновник Міжнародного комітету Червоного Хреста швейцарець Жан-Анрі Дюнан та засновник першого французького мирного товариства Фредерік Пассі. Надалі, згідно з волею Нобеля премію миру отримували пацифісти та знані громадські діячі.

Перша і Друга світові війни внесли свої корективи і премія миру не присуджувалася у 1914–1916, 1918, 1939–1943 роках.

Лауреатами ставали не тільки люди, але й організації. 26 разів премію здобували організації, що, на думку Нобелівського комітету, здійснили вагомий внесок у збереження миру.

Дві такі організації отримували премію більше одного разу. Міжнародний комітет Червоного Хреста здобував премію тричі (у 1917, 1944 та 1963 роках), а Управління Верховного комісара ООН у справах біженців — двічі (у 1954 та 1981 роках).

Політики замість пацифістів

З плином часу Нобелівська премія миру ставала все більш престижною, а вибір лауреатів все менш зрозумілим для громадськості. У 1970-і роки Нобелівський комітет став активно присуджувати премію не тільки громадським активістам, а і політичним діячам.

Політиків нагороджували за окремі мирні ініціативи, однак при цьому не дуже враховувалась інша діяльність цих лауреатів. А діяльність ця могла бути далекою від миротворчої. Так премія миру почала трошки віддалятись від заповіту самого Нобеля.

Зокрема, у 1971 році лауреатом став німецький канцлер Віллі Брандт. Його відзначили за дипломатичні кроки по налагодженню післявоєнних стосунків Німеччини з Радянським Союзом та Польщею. Цікаво, що Брандт на прикладі Німеччини та Польщі визнав тоді принцип непорушності нових кордонів, що стало наріжним каменем відносин у Європі на найближчі десятиліття. Така ситуація трималась до анексії Росією Криму у 2014 році.

У 1973 році премію отримав державний секретар США Генрі Кіссінджер. Його нагородили за участь у завершенні війни у В’єтнамі. Припинення цієї війни було дійсно важливою подією для світу, однак цинічний інтриган Кіссінджер був не дуже схожий на гуманіста-пацифіста. Інші сторони його дипломатичної активності були далекі від миротворчості, а були звичайним просуванням американських політичних інтересів.

У 1978 році Нобелівську премію присудили президенту Єгипту Анвару Садату та ізраїльському прем’єру Менахему Бегіну. Їх нагородили за мирну угоду, яка  мала покласти край арабо-ізраїльському конфлікту. Вже тоді було зрозуміло, що шлях до миру на Близькому Сході буде складним та довгим і така премія виглядала скоріше як аванс на майбутнє. Подальший розвиток подій підтвердив, що оптимістичні оцінки наслідків угоди між Єгиптом та Ізраїлем були передчасними. 

Горбачов, Обама та ЄС

У 1990 році премію отримав перший та останній президент Радянського Союзу Михайло Горбачов. Його нагородили за внесок у процес ядерного роззброєння. В той же час Нобелівський комітет не врахував, що саме за правління Горбачова у СРСР спалахнула низка міжнаціональних конфліктів з людськими жертвами. Часто за лаштунками цих конфліктів ховались представники центральної союзної влади, які таким шляхом хотіли зберегти контроль над імперією.

У 1994 році лауреатами стали ізраїльський прем’єр Іцхак Рабін, глава МЗС Шимон Перес та глава Палестинської автономії Ясір Арафат. Їх нагородили за підписання у 1993 році мирної угоди про створення палестинської національної адміністрації  на окупованих Ізраїлем територіях Західного берегу Йордану та сектору Газа. Нобелівський комітет при цьому був не дуже стурбований тим, що Арафат у роки буремної політичної молодості був причетним до низки терористичних актів.

Після 2000 року, коли у світі запанувала оманлива геополітична тиша, премію стали присуджувати просто за добрі вчинки та наміри. У 2001 році лауреатом стала Організація об’єднаних націй, а у 2002 – екс-президент США Джиммі Картер. Його відзначили за багаторічну участь у мирних переговорах у різних країнах світу.

У 2005 році лауреатом стало Міжнародне агентство з атомної енергії. Далі Нобелівський комітет взявся за екологічну тематику і у 2007 році відзначив «зусилля щодо поширення знань про зміни клімату з вини людини» з боку екс-віце-президента США Альберта Гора та Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату.

У 2009 році лауреатом став президент США Барак Обама. За рік до цього його обрали президентом і на момент присудження премії він ще не встиг зробити чогось суттєвого. Його нагородили просто за популярність, яку новенький глава держави мав у різних куточках світу.

У 2012 році Нобелівську премію миру отримав …Європейський Союз. ЄС нагородили «за внесок у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі». Минуло кілька років і Європейський Союз опинився на межі глибокої кризи. Перспективи безхмарного існування цього міждержавного союзу зараз викликають сумніви через різні суперечки між його учасниками.

Зрозуміло, що не так легко кожного року знаходити людей чи організації, які зробили глибокий внесок у боротьбу за мир в усьому світі. Тож можна очікувати, що і наступні лауреати премії миру не завжди будуть пацифістами, а просто матимуть стосунок до підготовки та підписання певних «мирних угод».