Право на референдум. Чому вступ України до НАТО - лише теорія

Інтерв'ю президента України, в якому Петро Порошенко сказав німецьким журналістам про можливість проведення референдуму про вступ України до НАТО, стало однією з головних новин в українських (і, звичайно, російських) медіа.

Але насправді акценти в цій бесіді розставлені інакше. Президент України говорить, що якщо постане питання про вступ в НАТО, влада буде прислухатися до думки громадян і проведе відповідний референдум. І якщо на такому референдумі більшість громадян висловиться за вступ до альянсу, президент зробить все для реалізації цього рішення. За великим рахунком - констатація процедури, яка повинна передувати подачі заявки про приєднання до альянсу.

Новиною тут є скоріше буденність інтеграційного процесу. Ще кілька років тому президент, який виступав за приєднання до НАТО, виявлявся дисидентом по відношенню до переважної більшості громадян України.

Суспільство категорично не сприймало ідею євроатлантичної інтеграції - і цьому сприяла агресивна російська і проросійська пропаганда. Навіть далека від політики людина розуміла, що приєднання до НАТО - це конфлікт з Росією. А Україні не потрібні конфлікти ані з Росією, ані з Заходом.

Саме тому президент Віктор Ющенко, який був прихильником євроатлантичної інтеграції, виявився з цього питання в ізоляції навіть серед своїх соратників - про виборців я вже й не згадую.

А президент Петро Порошенко, коли говорить про вступ до НАТО, спирається на думку більшості громадян - і не ризикує виборцями. Це фундаментальна різниця.

Але ця різниця - не заслуга української політичної еліти і українського суспільства. Це перш за все "заслуга" президента Росії Володимира Путіна, який зважився на агресію проти нашої країни. У цьому контексті НАТО сприймається як "парасолька", наявність якої не дала б Росії можливості окупувати Крим та Донбас. Тут поведінка українського громадянина визначається прислів'ям "мудрий по шкоді". Тому що Україна в НАТО ще не вступила, а агресія вже сталася.

Тому зараз євроатлантична інтеграція України - це швидше теорія. Якщо до російської агресії альянс не зміг досягти консенсусу щодо надання нашій країні навіть "Плану для членства", який нікого ні до чого не зобов'язував, то розраховувати на консенсус зараз тим більше не доводиться.

До врегулювання конфлікту з Росією двері НАТО для України закриті. Ми можемо говорити про інтеграцію в альянс як орієнтир, про цивілізаційний вибір, але разом із тим розуміти - приєднання не відбудеться, навіть якщо за нього буде виступати 99 відсотків українців. Танго танцюють двоє. І це потрібно чесно говорити - щоб не було чергових розчарувань.

Момент істини ми будемо спостерігати вже після врегулювання російсько-українського конфлікту. Уявімо собі, що в Росії змінилася влада, нове керівництво погодилося щодо деокупації Донбасу і Криму, Україні виплачені репарації, над учасниками конфлікту і колабораціоністами проведені відкриті судові процеси, новий президент Росії говорить про "злочинну політику Путіна", "нову дружбу між Росією і Україною" і "подолання наслідків окупації ".

Чи захоче більшість громадян України приєднатися до НАТО в цей момент - момент, коли Україна нічого не загрожуватиме, а члени альянсу будуть готові прийняти нашу країну до свого складу? Це вже буде не вибір жертви. Це буде вибір самодостатньою країни.

Від відповіді на це питання і буде залежати цивілізаційний вибір України.