Військовий злочинець Ратко Младич вважається винним у найбільш жорстоких діяннях з часів Нюрнберзького трибуналу. За його наказом було вирізано 8000 чоловіків-мусульман в Сребрениці. Під час облоги Сараєво - найдовшої в історії сучасних війн - його війська прицільно стріляли по мирному населенню.
Младич 14 років ховався від правосуддя. Потім ще чотири він чекав вироку, зухвало поводився у гаазькому суді та вимагав, аби разом із ним судили "генералів, які бомбардували В'єтнам".
Читайте також: Росія проігнорувала ще один геноцид
Журналісти підрахували, що під час процесу свідчення давали майже 600 свідків військових злочинів. Процес тривав 530 днів, які розпорошилися на чотири роки - процес кілька разів переривали.
Меморіал загиблим під час геноциду в Сребрениці. Фото: Reuters
Врешті решт, вирок пролунав. У середу, 22 листопада, Міжнародний Трибунал для колишньої Югославії визнав його винним по 10 з 11 пунктів обвинувачення. Один з них це геноцид, п'ять - злочини проти людяності і ще чотири - порушення законів та звичаїв ведення війни. Один з пунктів обвинувачення, який стосувався геноциду, було знято.
Зухвалий злочинець
Коли 74-річний Младич увійшов до зали суду, він широко посміхнувся на камери та підняв великий палець вгору. Цей жест викликав сильне обурення серед родичів жертв його злочинів, які прилетіли в Нідерланди на суд.
Потім оголошення вироку відклали на півгодини, бо Младичу захотілося в туалет. Коли він повернувся, його захист попросив перервати оголошення вироку або скоротити його, бо в їхнього клієнта підвищився кров'яний тиск. Судді відхилили їхнє подання.
Младича видаляють із зали суду. Фото: Reuters
Потім Младич підвівся та почав кричати на суддів. Його силою вивели з зали, щоб вирок можна було зачитати. Скоріш за все, Младич подасть апеляцію, але як показує досвід інших засуджених трибуналом генералів, це безперспективно.
Особисті трагедії Младича
Доля майбутнього командира боснійських сербів складалася сумно. Він народився у буремні часи Другої світової війни (в 1942 або 1943 році). Його батько Неджа командував партизанським загоном. За спогадами самого Ратка, Младич-старший загинув у бою з усташами, яких підтримували нацисти. Його мати Стана Младич розповідала, що Неджу вбило осколком авіабомби.
У 19 років Ратко поступив у Військову академію. З того часу він не полишав військової служби, аж до звільнення з посади після Боснійської війни.
Коли Югославія розвалилась у 1991 році Младич був полковником Югославської армії. Його послали воювати з хорватськими збройними силами і там він здобув репутацію сміливця, яка межувала з безроссудністю. Наприклад, він особисто командував експедиціями по розмінуванню. Тоді ж він отримав звання генерала.
Коли навесні 1992 року Боснія та Герцеговина проголосили незалежність, тамтешні серби відмовились її визнавати. Вони проголосили власну державу, яку очолив Радован Караджич. Невдовзі він створив власну армію - Військо Республіки Сербської, а Ратко Младича призначив командиром Генштабу.
Читайте також: Гаазька карма. Чи загрожує Путіну доля Караджича
У Ратко було двоє дітей - син Дарко та дочка Ана, яких він тримав у безпеці в Белграді (там не було війни). Генерал їздив до них і своєї дружини на вихідні, щоб розслабитися та пограти в настільні ігри.
Младич під час Боснійської війни, 1993 рік. Фото: Reuters
У ці дні нікому з оточення Младича не дозволялося згадувати про політику або війну. Але це не вберегло генерала від трагедії. Ана покохала молодого доктора, який також був активістом-правозахисником і вважав її батька військовим злочинцем. Він говорив, що одружиться з нею лише тоді, коли вона зречеться свого батька.
Не в змозі ані зректися батька, ані одружитися з коханим, однією ночі після настільних ігор в 1994 році Ана взяла один з улюблених батькових пістолетів та застрелилася. Младич відмовлявся визнавати самогубство й звинувачував у її смерті своїх ворогів.
Як Младич уникав правосуддя
Спеціально створений для розслідування військових злочинів Боснійської війни Трибунал по колишній Югославії зажадав арешту Младича в 1996 році. Президент Республіки Сербської Біляна Плавшич під тиском ЄС та міжнародної спільноти зняла його з посади командира Генштабу.
Проте склалася парадоксальна ситуація: Младич все ще лишався військовослужбовцем Югославської народної армії, хоча й не займав там жодно посади. З неї його звільнила влада Сербії лише в 2001 році, під тиском ЄС та трибуналу в Гаазі. Ще чотири роки вже колишній генерал навіть отримував державну військову пенсію.
До 2000 року Младич навіть не ховався від трибуналу - жив відкрито в Сербії під захистом тамтешнього президента Слободана Мілошевича. Його регулярно бачили на футбольних матчах, де він сидів на приватній трибуні в оточенні вісьмох особистих охоронців.
Як пише у своєму великому розслідуванні The Guardian, Младич разом із охороною жив у військових санаторіях. У нього був свій персональний водій, повар та офіціант. До його послуг був настільний теніс, прогулянки на природі та інколи навіть чималі мисливські угіддя.
Після арешту Мілошевича Младич перебрався на військову базу Крчмар, яка ще за часів Тіто була облаштована гарними фортифікаціями та бункером. Але вже у 2002 році сербські генерали попросили його забратися звідси і після тривалих переговорів та гарантії безпечного проходу він погодився.
Ще рік Младич жив у винайнятих його найближчим оточенням квартирах в Белграді. На відміну від Караджича, який змінив зовнішність та жив майже відкрито, він підтримував військову самодисципліну. Він заборонив використовувати в приміщенні мобільні телефони та рідко виходив назовні. Виключення складали вечірні прогулянки з сином Дарко вздовж річки Сава.
Младич був вимогливим гостем. Кожного ранку, перед зарядкою, йому мали принести тепле молоко та мед. Їжа мала бути свіжою - готували її в той же день, що й купили. Якщо страва не була з'їдена до вечора, її викидали. Овочі та фрукти купляли в різних місцях, аби не викликати підозри.
Так тривало до вбивства снайпером сербського прем'єр-міністра Зорана Джинджича в 2003 році. Політик оголосив війну криміналу та збирався співпрацювати з трибуналом в Гаазі. Реакція для організаторів убивства була несподіваною - по країні почались масові арешти і сили безпеки впритул підібралися до мережі, яка допомагала Младичу переховуватися.
Екс-генерал змінив квартиру, а тілоохоронців тримав на відстані. Лише одному з них було відомо місцезнаходження шефа. Згодом мережа Младича розвалилася, частина людей була арештована і він почав переховуватися у друзів та родичів. Та що важливіше, його безпекою опікувалася російська ФСБ.
Лише в 2010 році сербським спецслужбам вдалося переконати російську владу припинити підтримувати Младича. І вже у травні 2011 року його арештували в селі Лазорево.
Офіцери, які прийшли його затримати, спершу навіть не упізнали в чоловікові у чорній бейсболці колишнього генерала. Але той заявив, що він саме той, кого вони шукають. Застрелитися під час арешту він не пробував, хоча й говорив раніше про це. Його заряджений пістолет ззнайшли у купі брудного одягу.
Ось так виглядав Младич під час арешту. Фото: Reuters
Вже за п'ять днів Младича доправили в Гаагу. Суд нарешті отримав у свої руки злочинця і дав йому по заслугах.