Як Києво-Печерська лавра виховувала бойовиків для Гіркіна

Як пояснити вербування безпосередньо задіяної на перших початках війни з Україною "ударної групи" полковника спецслужб, як він сам себе називає, терориста Ігоря Гіркіна ("Стрєлкова") з-поміж чи не найактивніших віруючих Московського патріархату у місті Києві? Й, більше того, напряму пов’язаних з Києво-Печерською лаврою - перлиною світової архітектури, яка зараз щоправда є найбільшою російською, а не українською, православною святинею Східної Європи.

Особи ці, чиї біографії ми зараз детально розглянемо, не були у Лаврі кимось випадковим на зразок сотень щоденних туристів чи споживачів надаваних там населенню найдорожчих обрядових і ритуальних послуг. Ні, це не перехожі, й не якісь прикрі "виключення з правил", як зараз намагаються переконати громадськість щодо "ДНР"-івського снайпера "Ромашки". Мовляв, був цей чоловік у них паламарем, але ж "позаштатним". Хоча, погодьтеся, різниці немає - штатно у ньому роками виховували ворога чи "позаштатно".

Яким чином допустили суб’єкта з антиукраїнськими й, взагалі, людиноненависницькими поглядами до лаврських дзвонів? Й чому досі не засудили його вчинки й не відлучили від Церкви, як того вимагає Святе письмо й канони цієї конфесії? Ті, хто правлять службу Божу в спорудженому Іваном Мазепою Успенському соборі Києво-Печерської лаври досі не відмовилися від анафеми великого гетьмана, не простили йому відмову служити московському цареві. А "гіркінцям" їхні військові злочини прощають, і забувають. Як, власне, й самому Гіркіну.

На початку 2014 року Гіркін разом зі своїм безпосереднім спонсором, воцерковленим олігархом Костянтином Малофєєвим під виглядом супроводження церковної реліквії "Дари волхвів" побували в нашій країні, де спершу відвідали столицю України, а потім Кримський півострів. 24 січня 2014, тобто менше, ніж за місяць до фінальної бійні на Інститутській й утечі Януковича, він потрапляє в об’єктив фото- і відеокамер не де-небудь, а, знову ж таки, у Лаврі.

З ким він там насправді зустрічався? Про що говорив і домовлявся?

Питання ці у своїх усних спогадах полковник оминає. Вочевидь, аби не підставляти й не "засвічувати" рештки своєї агентури, які ще лишилися у Києві.

Під аналогічним оперативним прикриттям бував він тут й раніше, але ця розвідницька місія, на відміну від попередніх, передбачала не лише збір інформації й вивчення настроїв на території противника. Мабуть, йшлося про щось інше. Про насильницькі дії, про сприяння передовим частинам загарбників.

У Москві вже тоді могли не виключати, що команда противників євроінтеграції програє. Відповідно, готувався "План "Б". Й згідно із ним впустити "визволителів" в себе в хату мали "кияни" - група перевірених, військово та ідейно підготовлених бійців з російськими прізвищами та зі справжньою київською пропискою. Російськомовних, постійних відвідувачів церемоній УПЦ МП (читай - РПЦ). А ще з певним ім’ям у ЗМІ (насамперед, у російських) та рівнем довіри від своїх кураторів.

За рахунок цього Кремль показував мільйонам росіян: попереду у нас може бути виснажлива багаторічна війна, котра ще невідомо чим обернеться, але ж нас просять про допомогу "русские люди из Киева", начебто наші, у т.ч. неповнолітні, діти, й вони ж першими ідуть в атаку проти "хунти".

Вже у березні кілька осіб з Лаври долучаються до спецоперації російської військової розвідки ГРУ в особі того ж Гіркіна зі встановлення незаконного контролю над Верховною Радою Автономної Республіки Крим. У квітні ці ж люди першими вдираються з ним до Слов’янська, де починають вбивати українських військових, правоохоронців та місцеве населення. Наприклад, великий "православний" "Стрєлков" віддає наказ розстріляти дияконів з тамтешньої церкви п’ятидесятників "Преображення Господнє" , а також синів пастора. Й поховати у спільній могилі.

Андрій Савельєв ("Вандал")

1998 року народження.

Навчався у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням економіки, математики та інформатики №214 біля станції метро "Мінська" на Оболоні. Виховувався в утвореному УПЦ МП проросійському дитячо-юнацькому воєнізованому формуванні "Вірне козацтво" на чолі з отаманом Олексієм Селівановим 1980 року народження, заступником голови Синодального відділу у справах молоді та секретарем Координаційної ради отаманів православних козацьких організацій при Синодальному відділі у справах пастирської опіки козацтва та Збройних Сил УПЦ МП. Тим самим Селівановим, що за сумісництвом був головою Київського монархічного центру, очільником комітету "Рух росіян України", й постійно наголошував на необхідності "об’єднання з Росією".

"Козачки" їздили на вишколи при монастирях МП, де їх навчали користуватися вибухівкою, холодною й вогнепальною зброєю. Вчили надавати першу медичну допомогу при різного типу пораненнях.

У Києві в них був клуб "Десантник" на Борщагівці. Релігійні та просвітницькі зустрічі проводилися у Лаврі. Всебічну підтримку "вірній" йому організації надавав режим Януковича, зокрема, по лінії Міноборони та Міносвіти.

Вишкіл під орудою Селіванова. Київська область, осінь 2012 р.

Вчаться стріляти разом з російськими однолітками на Азовському узбережжі, літо 2013 р.

Хлопці охороняли заходи УПЦ МП, наприклад, зустрічали патріарха Кирила (Гундяєва), а також - самостійно та разом з іншими спорідненими організаціями - влаштовували власні провокації під виглядом "Дня російської єдності" (4 листопада), "хресних ходів", "молитовних стоянь" на честь державних свят Росії та пам’ятних для росіян дат тощо. До того, полюбляли навмисно подратувати українську громаду або ж інші конфесії.

14-річний Савельєв разом з Селівановим. Перший піде до "ДНР", другий - до "ЛНР"

Під час однієї з таких своєрідних акцій, коли на Покрову-2012 вони вирішили розгорнути триколор біля пам’ятника Богдану Хмельницькому на Софійській площі, до Савельєва прийшла перша слава. Він вступив у сутичку зі "свободівцями", які збиралися вилучити в "козачків" російський державний прапор, й наче як "відбив" в української молоді цю символіку. Принаймні, так потім розповідали російські федеральні медіа.

У російському посольстві на Повітрофлотському проспекті

На знак подяки 12-річному Андрієві було подаровано годинник та iPad від Путіна. Подарунки хлопцеві вручав російський посол Михайло Зурабов, який запросив його з іншими вихованцями Селіванова на "ознайомчі екскурсії" до Москви та Санкт-Петербургу.

Однак, на "екскурсії" Савельєв змушений був їхати зі зброєю в руках до Сімферополя та Слов’янська. Мусив відпрацьовувати планшет, напевно.

Так і не закінчивши 9 класів він пішов на війну. Аби у складі ворожої армії відкривати вогонь по землякам.

Стверджує, що стріляв в українців з АК-47

За співучасть у розв’язуванні війни отримав чотири нагороди: "За повернення Криму" від російського Міноборони, "За захист Криму" від маріонеткового керівника окупованого Криму Аксьонова, "За захист Слов’янська" від Гіркіна, "За бойові заслуги" від Захарченка.

В іншому інтерв’ю він відверто протиставляє себе Україні, позаяк українцем себе ніколи не вважав та не вважає

Обіцяє своїй колишній Батьківщині "найгірше, що вона (Україна – Авт.) могла собі уявити":

" …Повну розруху, падання економіки та велику-велику кров …".

Разом з тим, після відступу російсько-терористичних військ зі Слов’янська та втрати Гіркіним посади "міністра оборони" "ДНР" Савельєв став більше не потрібний своїм колишнім господарям. Наразі він мешкає зі своєю сестрою та матір’ю у Росії. Живуть за межею крайньої бідності, оскільки у їхній родині на повну ставку працює тільки старша сестра, яка станом на 2015 рік заробляла не більше 5 тис. рублів на місяць (трохи більше 2 тис. грн.).

"Ні на що не вистачає…", - скаржиться маленький душогуб з медальками.

В Україну ж повернутися він боїться, бо тут йому загрожує кримінальна відповідальність за кількома тяжкими статтями КК.

Тож учорашній київський школяр-недоучка жебрає й випрошує "пожертвування" через інтернет.

ГРУ-ФСБ, "ДНР" та РПЦ від нього відвернулися, випливає з поширеного ним звернення:

"До війни я проживав в центральній Україні. На даний момент ця територія окупована українською хунтою. І щоб ніхто не погрожував моїй родині (мама і старша сестра), я вмовив їх звідти виїхати на територію РФ"… Зверніть увагу, Київ разом з рідною йому Оболонню "окуповано українською хунтою". Коментарі зайві.

І ще кілька слів про Селіванова. Влітку 2013 року тодішній міністр оборони України Павло Лебедєв призначив його очільником Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України, іншими словами - головним вихователем української армії.

Селіванов Олексій Сергійович. Де-юре головний вихователь молоді доби Януковича

Окремо наголошувалося, що кращої кандидатури немає, бо церква Московського патріархату нагородила його на той час 5 орденами: орденом Різдва Христового 1 ступеня, орденом преподобного Іллі Муромця 2 ступеня, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира 3 ступеня, орденом "1020 років Хрещення Київської Русі", орденом "15 років Харківському Собору". За що, за які такі досягнення? Пояснення: "За участь і організацію оборони православних храмів канонічної Церкви від розкольників", - тобто за привласнення й силове утримування українських церков. Іншими словами, за рейдерство.

У квітні 2014-го, вже після перемоги Майдану, Селіванов утік до терористів "ЛНР", де зараз задіяний у їхньому "МВС".

Дмитро Жуков ("Кедр")

Жуков - крайній ліворуч, Павлов ("Моторола") - крайній праворуч

Доки Гіркін коштом Малофєєва розважається з новою молодою дружиною, їздить на "Мерседесах", виступає на телеефірах та займається розкруткою своєї "опозиційної" партії, використаним й викинутим ним терористам не має що їсти й нема за що жити. Схожа на життєвий шлях Савельєва доля спіткала колишнього киянина Дмитра Жукова, раніше судимого за грабіж п’яницю з бульвару Верховної Ради на Лівому березі.

Після невдач у Слов’янську й розпаду київської "групи" Гіркіна він переховується у Севастополі, де мешкає у злиденних умовах. В своєму нинішньому житлі змушений обходитися без водопостачання. Коштів для підключення цієї, здавалося б, елементарної послуги в нього немає, а окупанти там, де справа стосується грошей, про бойові заслуги Жукова перед Росією воліють не пам’ятати.

Після війни "Кедр" продовжує займатися тим, чим і до війни. Тобто пиячити.

Тільки у Києві він мав на це досить непогані кошти - від невеличкого ремонтно-будівельного підприємства й він фінансування Партією регіонів православного сайту з риторикою на користь УПЦ МП та РПЦ. Також від нього вимагалося ходити столичними вулицями з хоругвами й вряди-годи, якщо тверезий, долучатися до презентацій та прес-конференцій, на яких він виступав як керівник громадської організації "Православний вибір".

Сергій Журіков ("Ромашка")

Довоєнний портрет Журікова

Чи не найзагадковіший персонаж даної четвірки. Народився у Севастополі. Воював у складі російських каральних сил у Чечні. Повернувся до України, влаштувався на короткий час до спецпідрозділу "Альфа" СБУ України.

Колишній десантник, професійний снайпер, потім "фотограф", дзвонар у Києво-Печерській лаврі. Який жив не відомо за рахунок чого й не зовсім зрозуміло для чого продовжував посилено займатися парашутним спортом. Можливо, мають рацію ті, хто вважає Журікова погано прикритим російським агентом-убивцею.

Як зазначає журналіст Юрій Бутусов, перші загиблі українські воїни під Слов’янськом - отже, перші втрати з українського боку у неоголошеній війні Путіна з Україною - є справою рук "Ромашки". Він зі своїм загоном (тоді у Гіркіна в бандформуванні "Група "Крим" було 52 бойовиків) у неділю, 13 квітня 2014 року, першим відкрив вогонь на ураження на під’їзді до Слов’янська, намагаючись зупинити групу "альфівців". А до міста бойовики увійшли днем раніше - 12-го.

Журіков на блокпосту бойовиків у Слов'янську

Для Москви це було тоді неймовірно важливою, можна навіть сказати, стратегічно важливою інформаційно-пропагандистською постановкою. Вони козиряють нею й досі. І полягає вона у наступному: "У 2014 році громадян України першими почали стріляти і вбивати громадяни України, і сталося це за сотні кілометрів від державного кордону, вглибині української території". В такий спосіб Москва намагається переконати увесь цивілізований світ у наявності незгасаючої "громадянської війни" в Україні, де "київська влада" протистоїть "народу Донбаса" і навпаки. А "іхтамнєтов" іх там нєт.

Ви ж подивіться, кажуть вони, хто першим став на захист "святої Русі" - загартований у сутичках за російський прапор 16-річний хлопчак, а ще дзвонар, а ще хоругвоносець (Жуков тобто), ну, і що, що він п’є, навпаки, так ще краще, до простого люду ближче, і ще один православний журналіст, провідник "Народного Собору".

Й за великим рахунком Адміністрації президента РФ все одно, хто першим відкрив вогонь: "альфівці" зі своїх джипів чи "Ромашка" зі свого укриття край дороги на околиці Слов’янська. Хоча, розслідування довело, що першими були все ж таки терористи Гіркіна. 

Путіну і його Генштабу головне інше: "православні" з Лаври, як вони кажуть, зчепилися із "бандерівцями" з СБУ.

Тому що приналежність Савельєва-Селіванова-Жукова-Журікова-Друзя (про Друзя див. далі) до вірних Московського патріархату в Україні й до Києво-Печерської Лаври ані вони самі, ані російське командування, ані російська медійна машина ніколи не заперечували й не заперечують. Навпаки усіляко підкреслюють. Натомість у нас на цьому надто акцентувати чомусь не прийнято. Як і на решті епізодах прямої участі УПЦ МП у російсько-українській війні.

Оскільки наказу про початок повномасштабної антитерористичної операції того дня ще не було, 13 квітня, себто за один день до підписання відомого указу в.о. президента Олександра Турчинова й за два дні до дозволених під час АТО заходів, з українського боку бій під Слов’янськом вели 6 бійців "Альфи" і один БТР Вадима Сухаревського. Від рук підгрупи Журікова загинув капітан СБУ "Альфа" з Полтави Геннадій Біліченко, важкі поранення отримали полковник Геннадій Кузнєцов, полковник Кукса і співробітник МВС Селіхов.

Окрім того, були певні свідчення про участь "Ромашки" у розстрілі Небесної сотні. Одначе, вони потребують додатково підтвердження.

Як заявляють сепаратисти, Журіков воював недовго. 2 травня того ж 2014 року Нацгвардія ліквідувала зрадника у снайперській дуелі.

Ігор Дусь, він же Ігор Друзь ("Бук")

Найтитулованіший член лаврської четвіркі Гіркіна. Тісно пов’язаний з Партією регіонів та "Українським вибором" Віктора Медведчука журналіст, політтехнолог та PR’ник.

Справжнє ім’я - Ігор Михайлович Дусь 1973 р.н. Син колишнього інструктора райкому партії з міста Дубно Рівненської області, а згодом директора тамтешньої гімназії Михайла Дуся та викладачки Дубенського педколеджу Емілії Дусь. Валентина, сестра Ігоря, мешкає у Канаді.

Пік довоєнної кар’єри Друзя припадає на 2010-2013 рр., коли він став відповідати за церковний напрямок агітаційної роботи Партії регіонів. Офіс "Народного Собору", де він займав посаду голови, розташовувався неподалік від головного "регіоналівського" штабу на Липській.

24 травня 2013 року було підписано угоду про співпрацю "Народного Собору" з рухом Медведчука.

Слід наголосити, що ніякого українського "Народного Собору" ані за своїм змістом, ані за формою ніколи не існувало. Ця формація була нічим іншим, як філією російського фашизуючого угрупування з аналогічної назвою.

"Народний Собор" у Москві

Та у Києві. Попереду ліворуч під біло-жовто-чорними імперськими стягами крокує з мегафоном Друзь, який насправді Дусь

Вшанування пам'яті Столипіна на його могилі у Києво-Печерській Лаврі. По центру з хоругвою - Друзь

Розширенням сфери впливу УПЦ МП він займався й у парламенті та в мережі. У Верховній Раді йому доручили бути радником представника УПЦ МП у Верховній Раді України архієпископа Львівського Августина (Маркевича), а в залежних від "регіоналів" ресурсах - головним редактором видання "Комментарии", після того як воно опинилося в руках оточення Януковича.

У Києві до кола постійного спілкування Друзя, окрім Маркевича, входив той самий Селіванов, людці штибу Жукова з монархічного об’єднання "Російський клуб", й, безумовно, деякі першоієрархи УПЦ МП та близькі до них нардепи-"регіонали".

Дусь-Друзь та Жуков на прес-конференції в агенції УНІАН. Тут Жукова названо "заступником" Друзя

Знову прес-конференція. Але вже в іншому місці і в іншому статусі, але тематика приблизно однакова: "Русский мир", "укропы", "Гей-ропа"

Під час Революції Гідності організовував акції УПЦ МП на підтримку "Беркуту", а також займався розпалюванням релігійної і міжконфесійної ворожнечі. Скажімо, виступав із закликами до греко-католиків "піти з Євромайдану".

Зливав Гіркіну номери авто та інші особисті дані одеського "Автомайдану". Як наслідок, відбулася серія підпалів автівок активістів.

Після боїв за Слов’янськ осів у Москві, де виготовляє низькопробні пропагандистські тексти.

Стосунків зі своїм патроном не розірвав. Нині є політконсультантом Гіркіна.

Чимало публікацій присвячує критиці проукраїнського крила всередині УПЦ МП, яке не проти увійти до складу єдиної помісної церкви. Протидією цим силам, у т.ч. шляхом чорного PR та замовними матеріалами, він займався ще до Майдану. Й навряд чи виключно з власної ініціативи.

Зрідка навідує у Севастополі Жукова та колишніх партнерів з ПР. Зокрема, Колесніченка

Й насамкінець

Чи передбачали сценаристи й режисери-постановники діянь згаданих нами "лаврівців" разом із шанувальником історичних та псевдоісторичних реконструкцій Гіркіним, що набрані у Києво-Печерській Лаврі ось ці кілька осіб діятимуть у Києві? Можливо. Хоча їхніх сил було б явно недостатньо як під час Майдану, так і після. А більшої кількості бійців Лавра тоді, вочевидь, дати не могла й не хотіла. Надто ризиковано.

Інша справа - перші бої на Донбасі. Де ними прикрилися професійні російські військові.

До речі, під час війни небайдужі кияни зірвали спробу утворення "Київської народної республіки" ("КНР"). Її збиралися "проголосили" всередині Лаври.