Пробачте, що живий

В дивовижний час живемо. На тлі гибридної війни, що її розв‘язала одна недорозвинута диктатура, та неухильного зростання в світі терористичної загрози, професійні стандарти журналістики піднято на небувалу висоту. Звістка про те, що вбивство Аркадія Бабченка не відбулося, стала чи не більшою трагедією, ніж повідомлення, що він став жертвою замовного вбивства.

"Ми не боремося з брехливими новинами за допомогою інших брехливих новин", - сказав голова МЗС Бельгії Дідьє Рейндерс про інсценування вбивства Бабченко. Схоже вельмишановного політика хтось все ж таки ввів в оману. Замах на життя опозиційного російського журналіста Бабченка - то не брехливі новини про розп‘ятого хлопчика, які досі з‘являються в ефірах західних ЗМІ як альтернативний погляд на ситуацію в Україні.

Замовлення, яке отримав кілер, було цілком реальне. Оперативні зйомки передачі авансу та досьє на жертву - також цілком реальні. Бабченко дійсно збиралися вбити. Тому новина про його смерть може бути чим завгодно, тільки не засобом боротьби з брехливими новинами. Фейки в цьому випадку розповсюджує пан очільник бельгійського МЗС.

"Репортери без кордонів" також привітали врятованого журналіста глибоким занепокоєнням. Генеральний секретар цієї організації Крістоф Делуар у своєму Twitter написав: "Репортери без кордонів" висловлюють своє глибоке обурення з приводу розкриття маніпуляції української спецслужби задля їхньої інформаційної війни. Це завжди дуже небезпечно для держави – грати з фактами, до того ж, за спинами журналістів". Якщо уважно вдивлятися у цю словесну прірву авторства очільника професійної журналістської спільноти, то неважко помітити, що в ній ховається цілковите невизнання реальності війни, в якій четвертий рік гинуть люди в Україні. Адже дії українських спецслужб, які так обурили пана Делуара, були спрямовані на порятунок життя людини та здійснювалися задля перемоги не в інформаційній, а справжній, гарячій, терористичній, диверсійній війні.

Навіть ті, хто не заперечує  реальність загрози життю Аркадія Бабченка, засуджують спосіб, яким його було врятовано. "Бабченко все ще живий і може продовжувати займатися своєю професією. Це чудова новина", - говорить нам президент Міжнародної федерації журналістики Філіпп Лерут. "Однак, - продовжує він, - поширюючи брехливі докази щодо його вбиства, українська влада серйозно підірвала достовірність інформації, і тепер їх комунікація може бути сприйнята як пропагандистська операція". Переклавши все це з бюрократичного на людську, стає зрозумілим, що пан голова міжнародної спілки журналістів говорить, що абстрактна правдива інформація цінніша за розкриття злочину.

Імітація вбивства – це часто єдиний спосіб довести зв‘язок між організатором злочину та замовником. У більшості замовних вбивств замовник безпосередньо не контактує з виконавцем. Він винаймає організатора, передає йому аванс, інформацію про ціль, а вже той підшукує кілера. Таким чином, коли замовлення опиняється "на ринку", зв‘язок між посередником та замовником буде відновлено тільки після того, як жертву вб‘ють. Тому іншого способу розкрити весь злочин, дізнатися всю правду крім як зімітувати вбивство - просто не існує. Адже поки не буде знешкоджено того, хто бажає жертві смерті, її життя буде в небезпеці. Цей спосіб регулярно використовується правоохоронцями всього світу. І так, інколи інформацію про фальшиве вбивство розповсюджують через ЗМІ. Все що завгодно, аби виманити замовника та відвести небезпеку від потенційної жертви.

Не так давно,22 березня 2018 року, видання "The Sun" розмістило репортаж, в якому йшлося про подвійне замовлення на вбивство у Х‘юстені, в якому правоохоронці підробили фото з вбитим чоловіком і відео з фальшивим викраденням його подружки. Фальшива інформація тоді теж розповсюдили через ЗМІ. Замовниками виявилися колишні чоловік та дружина жертв, які змовилися між собою та винайняли організатора, передавши йому аванс у 14 000 фунтів. Пояснюючи необхідність імітації смерті, "The Sun" наводить слова врятованої жертви, які він сказав і суді, показавши на свою 8 річну дочку: "Якби не копи, у Наталі зараз не було б обох батьків".

Дивно, чи не так? Апеляція до врятованого життя задовольнила журналістів "The Sun", але не є аргументом для професійної журналістської бюрократії. Генсек МФЖ - є і такий - Энтоні Белланжер навіть підкреслив, що неприпустимо брехати журналістам та вводити в оману "мільйони громадян, які були справедливо зворушені цим так званим вбивством".

Вийшов такий собі міжнародний флеш-моб "Ай-яй, як же вам не соромно!"  Чи дійсно СБУ і Аркадій Бабченко зробили щось ганебніше, ніж Російська Федерація, що влаштувала замах? Експерти з усіх-усюд розказують нам що так. В це важко повірити, але колеги відкрито звинувачують Аркадія у заангажованості, тому що він -  журналіст - погодився на розкриття злочину проти себе способом, який є розповсюдженим і прийнятним у багатьох країнах світу.

Домогосподаркам для того, щоб вийти не тільки на посередника, а й на замовника можна вдавати смерть, бізнесменам - можна,  учасникам програми захисту свідків - можна прикидатися мертвими, а журналісту не можна. Чомусь саме у випадку, коли жертвою є людина, що переслідується режимом Путіна за її журналістську позицію, багаточисленні експерти стверджують, що для розкриття злочину було достатньо відвести небезпеку, заарештувати організатора в момент, коли він передавав кілеру аванс. Мовляв не можна було імітувати смерть журналіста і доводити зв’язок між посередником і російським замовником, який - як вже стало відомо на суді, очолює якійсь путінський фонд. Справа приймає такий оборот, що ще трохи і вже Бабченка звинуватять у замаху на честь і гідність Володимира Путіна.

Представник ОБСЄ з питаннь свободи слова та засобів масової інформації Арлем Дезір "рішуче засуджує розповсюдження брехливої інформації про журналіста" і виголошує: "Держава забов‘язана надавати правильну інформацію суспільству". І тут варто згадати, як в 1984 році в "The New York Times"  вийшла стаття "Cairo fakes pictures and foils Libyan death plot”, з розповіддю, як Єгипет зірвав спробу вбивства на замовлення Муаммара ель-Каддафі його політичного противника Абдель Хаміда Баккуша саме за допомогою імітації вбивства.

Замість того щоб розтікатися думкою щодо етичних канонів, журналісти "The New York Times" пишуть статтю про успішну спецоперацію Єгипту, що починається з повідомлення, як  офіційна прес-агенція Лівії та урядове радіо Тріполі три дні повідомляли світ, ніби одному з "загонів смерті полковника Каддафі" вдалося стратити ворога лівійського народу -  прем’єр-міністра Лівії при королі Ідрисі. Цими повідомленнями офіційна пропагандистська машина лівійського диктатора була введена в оману. Буквально за кілька днів, дочекавшись, поки Лівія натішиться своєю "перемогою" над опозиційним лідером, президент Єгипту Хосни Мубарак повідомив, що Абдул Хамід Баккуш живий та здоровий і що його смерть підробили розвідники для того, щоб схопити Каддафі за руку.

"Ми дали 4 фальшиві фотокартки, які свідчили що Баккуш отримав критичні поранення та лежить у калюжі власної крові", - сказав тоді Мубарак. "Ці фотокартки були передані лівійському лідерові начебто від терористів через лівійське посольство на Мальті".  Пізніше сам Баккуш з‘явився перед публікою разом з міністром внутрішніх справ Єгипту та розказав, що в результаті  інсценування його смерті вдалося заарештувати чотирьох членів команди вбивць: двох громадян Британії і двох Мальтійців. А також про те, що режим Каддафі планує здійснити аналогічні замахи на керівництво Західної Німеччини, Франції, Індії, Пакистану, Кувейту та Об‘єднаних Арабських Еміратів. "Цей інцидент доказує, що Каддафі остаточно втратив репутацію відповідальної людини та голови держави. Він міжнародний злочинець, і я закликаю всі країни світу не ставати на його сторону", - сказав Баккуш на прес-конференції, присвяченій своєму "воскресінню".

Думаєте  далі "The New York Times" розмістило ноту протесту неурядових міжнародних організацій про неприпустимість використання ЗМІ для фальшування смертей опозиціонерів-біженців з сусідніх країн? Або дало думку "експертів" про неприпустимість держави давати неправдиву інформацію щодо чиєїсь смерті? Аж ніяк. Далі газета нагадувала, що в листопаді 1981 року співробітники правоохоронних органів США, доповідаючи про результати розслідування замаху на президента Рональда Рейгана, теж говорили про п‘ять терористів, які пройшли підготовку в Лівії. Тобто видання проводить паралель між замахом на Бакуша і замахом на Рейгана. Їм і в голову не прийшло розказувати, що Баккуш більше не жертва злочину, тому що він взяв участь у спецоперації египетських спецслужб, які підробили його смерть.

Викриття лівійського полковника як замовника вбивства політичного опонента сталося 17 листопада 1984 року, в день неофіційного візиту Каддафі на Мальту. А вже 30 листопада 1984 року сталося вбивство лідера Індії Індіри Ганді, про що попереджали египетські спецслужби. Тому проведена у Каїрі спецоперація ще довго була предметом міжнародної уваги. Журналісти перевіряли "лівійський слід", а не вигадували безглузді правила поведінки для жертв замовного замаху.

Чим же ж таким журналістика часів холодної війни відрізняється від журналістики війни гібридної? Може, тим, що небезпеку від сусідства з неадекватною країною-вбивцею відчувають не всі поціновувачі стандартів? Може, тим, що це не їхніх дітей може залишити без батьків замовник, яий користується бюджетом та можливостями країни-терориста?

Від всієї цієї історії з обуренням від не вбивства Аркадія Бабченка тхне самозакоханістю та цинізмом.

Міжнародні організації, експертні кола розказують нам про неприпустимість порятунку журналіста методами, які є прийнятними для порятунку домогосподарок. Інтернет рясніє прикладами імітацій смерті, що їх проводять правоохоронці США, Европи, Росії і України. Але професійні жерці стандартів змушують саме Аркадія Бабченко проводити прес-конференції на тему: "Пробачте, що живий".

Відомі журналісти трощать свої репутації, стверджуючи, що є якісь методи порятунку життя саме журналістів, які неприпустимі для цивілізованої країни. Але насправді, як дикуни поводяться саме вони. Це саме їх більше не цікавить ані врятоване життя колеги, ані право кожної людини бути захищеною від підступного нападу країни-агресора, ані результати розслідування замовного вбивства аж до викриття замовника в сусідній державі.

Їх більше не цікавить правда, доказ, покаране зло. Тож міжнародна реакція на врятоване життя Аркадія Бабченко ясно показала, що першою жертвою світової гибридної війни стала журналістика і професійна експертиза.