Ще з 2000 року щорічно 21 лютого весь світ святкує День рідної мови. Як би банально це не звучало, але мова - це справді душа народу, його інтелектуальний портрет, те єдине і невідворотне, що об’єднує всіх людей, те, чим пишеться історія народу. Тому всі народи світу цього дня будуть особливо монолітні, демонструватимуть красу саме своєї мови, розповідатимуть про те, що саме їхня мова - найдавніша, найсильніша і наймилозвучніша.
І це нормально і природно, оскільки своє - завше найкраще. Ненормально і неприродньо відгороджуватися від свого і вважати його другосортним, недосконалим, а ще гірше - соромитися. Гірко, що саме це спостерігається в нас, коли саме твою мову, якою ти спілкуєшся зі світом, яку перейняв від матері і якою щиро дорожиш, вважають другосортною.
Звичайно, як і в кожному питанні, в цьому також можна знайти свої причини та наслідки. Одна з таких - заборони мови, її геноцид, знищення в минулому, недостатній обсяг знань про рідну мову, який нам був доступний, і невеликий досвід, неповний спектр її розкриття. Щоб заповнити ці прогалини в мовах, які трапляються, й було запроваджене свято, яке ми відзначаємо наприкінці зими.
Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази
Добре, що останнім часом українська мова для всіх українців усе-таки стає пріоритетною. З чим ми себе сьогодні можемо по-праву і привітати!
"Мови – це важливо!" – гасло ЮНЕСКО до Дня рідної мови
Міжнародний день рідної мови був започаткований у листопаді 1999 року на ХХХ-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Там же було вирішено підтримувати мовне та культурне розмаїття планети.
Може, ми і не знали, але фахівці підрахували: із 6000 мов, які нині існують, половина з них перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО звертає увагу людства на це важливе питання комунікації між народами.
Розпорядження "Про відзначення Міжнародного дня рідної мови" в Україні було видано в 2002 році. З того часу ми маємо ще один день пошанування рідної мови в освітніх і культурних закладах, у спільнотах, просвітницьких організаціях, школах, садочках і в кожній родині зокрема.
Читайте також: Мова має значення! Є мова - є людина, нема мови - є раб
Українська - це мова, якою не прикривали армію і флот, за яку розстрілювали
Відома українська письменниця Оксана Забужко не стомлюється звертатися і до нас, своїх співвітчизників, і до світової громадськості з животрепетними питаннями нашої мови. Вона залишає романтичний бік мовного питання романтикам, натомість керується конкретними фактами, які змушують серйозно замислитися і які по-справжньому мотивують.
"Я говорю українською, тому що я українка, і це моя рідна мова. Мова є маркером ідентичності, одним з дуже важливих. І мова живе доти і остільки, доки і оскільки нею говорять. Якщо мовою не говорять, вона завмирає. Я говорю українською для того, щоб моя мова жила, ширилася, розвивалася і мала майбутнє. Українська взагалі дуже сильна мова. Я думаю, що той факт, що я з нею народилася – для мене особисто велика творча удача і, можна сказати, привілей. Українська – це мова, яка за модерний, останній період, за 200 останніх років, практично не мала постійного політичного даху. Це мова, якою не прикривали армію і флот. Навпаки, це мова, за яку розстрілювали. Як у Києві 1918 року, так і в Донецьку 2014-го. І те, що в цих умовах найменшого сприяння ця мова не лише вижила і збереглася, а й створила прекрасну літературу, спадкоємицею якої я маю честь себе почувати, - показник того, що це – надзвичайно сильна потужна мова. Мова, за якою, що б там не було, - майбутнє. Не бійтесь говорити українською! Думайте про майбутнє".
Мова – далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі. Значно серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”."
Оксана Забужко
Заговори, щоб всі тебе почули!
І справді, скільки можна переконувати? Це вже навіть не смішно - жити на цій землі, а говорити мовою цієї землі не вміти.
З чого почати? Ось:
Як ти говориш з дитиною? Про страх меншовартості
Це - з особистого, але, на мій погляд, дуже типового. Коли сусідка на дитячому майданчику слухала, як я спілкуюся з дитиною, щоразу ставила одне і те ж запитання: "Чому ти з ним говориш українською? Як же він з людьми буде спілкуватися, коли виросте?". Це було давно, і сусідка моя з чоловіком приїхали в столицю з сільської глибинки, щоб працювати на будівництві. Вони постійно побоювалися, що "розкусять" їхнє провінційне походження і насміхатимуться через це з них і їхніх дітей. Дітей вони назвали модними інтернаціональними іменами і спілкувалися з ними жахливою російською впереміш з гуцульською говіркою. Норму поведінки в таких родинах визначав страх меншовартості.
Але світ змінився і стрімко змінюється надалі. До нас приїздять високі представники з усіх куточків світу. Вони, люди, які досягли в цьому житті дуже багато, не соромляться говорити з нами українською. Вони залюбки вчать її, захоплюються красою і милозвучністю і часто наголошують на цьому.
З нами хочуть спілкуватися українською!
Мала честь поспілкуватися з парижанином Кирилом Клеманом (українською буде "Кирило" - так "прочитав" мені своє ім’я фотограф, блогер, письменник, перекладач (з англійської, російської та української на французьку). "Я люблю говорити українською мовою, вона - як пісня, гарна мова!", - каже Кирило. Француз навчався в Сорбоні, вивчав лінгвістику, а наразі робить все можливе, щоб об'єднати європейські народи в напрямі зацікавлення культурним, історичним і духовним надбанням один одного, бо це - норма для сучасного світу. Кирила із задоволенням запрошують на дружні заходи в різні діаспори, у тому числі й нашу. Вдалося йому побувати гостем на форумі за участю прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана. Велика кількість фото України, українців, які зробив Кирило Клеман, інтерв’ю, розмови з українцями, які провів він, свідчать про те, що ми - цікаві світу, нас хочуть знати і з нами хочуть спілкуватися. З нами хочуть спілкуватися українською!
Парижанин Кирило Клеман
Потрапила, як карась у сметану: стала свідком підписання змін до Конституції на засіданні Верховної Ради у зв'язку з п'ятою річницею початку агресії Росії проти України. До речі, голова Європейської Ради Дональд Туск свою промову виголосив українською, як і Гжегож Схетина з Польщі, як і Борис Вжесневський з Канади, - високопосадовці Європи і світу вчать українську! Ми таки недаремно стояли на Майдані: Україна є, і дедалі помітніша, значиміша для світу. І якщо той же Дональд Туск цитує вірш Галини Крук, - українські поети недаремно пишуть вірші!" - написала у своєму Facebook письменниця Зірка Мензатюк ось буквально день тому.
Президент Європейської Ради Дональд Туск 19 лютого 2019 року п'ятнадцять хвилин виступав у Верховній Раді українською на спецзасіданні у зв'язку з п'ятьою річницею початку російської агресії (фото: Reuters)
То що виходить? Нашу мову поважають у світі, вчать і захоплюються нею, а ми в ній досі шукаємо вади? Ми - сучасні українці, діти стількох революцій, люди, які за останнє десятиріччя пережили так багато, що історикам писати й писати, не повинні дозволити відсунути рідну мову на задвірки. Вона має жити з нами, із сильною красивою нацією, за якою - майбутнє.
Українці святкують День соборності 22 січня 2019-го року (фото: Reuters)