Мова, за яку розстрілювали. Про фобію меншовартості, або Скільки можна умовляти?

Ще з 2000 року щорічно 21 лютого весь світ святкує День рідної мови. Як би банально це не звучало, але мова - це справді душа народу, його інтелектуальний портрет, те єдине і невідворотне, що об’єднує всіх людей, те, чим пишеться історія народу. Тому всі народи світу цього дня будуть особливо монолітні, демонструватимуть красу саме своєї мови, розповідатимуть про те, що саме їхня мова - найдавніша, найсильніша і наймилозвучніша.

І це нормально і природно, оскільки своє - завше найкраще. Ненормально і неприродньо відгороджуватися від свого і вважати його другосортним, недосконалим, а ще гірше - соромитися. Гірко, що саме це спостерігається в нас, коли саме твою мову, якою ти спілкуєшся зі світом, яку перейняв від матері і якою щиро дорожиш, вважають другосортною. 

Звичайно, як і в кожному питанні, в цьому також можна знайти свої причини та наслідки. Одна з таких - заборони мови, її геноцид, знищення в минулому, недостатній обсяг знань про рідну мову, який нам був доступний, і невеликий досвід, неповний спектр її розкриття. Щоб заповнити ці прогалини в мовах, які трапляються, й було запроваджене свято, яке ми відзначаємо наприкінці зими.

Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази 

Добре, що останнім часом українська мова для всіх українців усе-таки стає пріоритетною. З чим ми себе сьогодні можемо по-праву і привітати!

"Мови – це важливо!" – гасло ЮНЕСКО до Дня рідної мови

Міжнародний день рідної мови був започаткований у листопаді 1999 року на ХХХ-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Там же було вирішено підтримувати мовне та культурне розмаїття планети. 

 Може, ми і не знали, але фахівці підрахували: із 6000 мов, які нині існують, половина з них перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО звертає увагу людства на це важливе питання комунікації між народами.   

Розпорядження "Про відзначення Міжнародного дня рідної мови" в Україні було видано в 2002 році. З того часу ми маємо ще один день пошанування рідної мови в освітніх і культурних закладах, у спільнотах, просвітницьких організаціях, школах, садочках і в кожній родині зокрема.

Читайте також: Мова має значення! Є мова - є людина, нема мови - є раб

Українська - це мова, якою не прикривали армію і флот, за яку розстрілювали

Відома українська письменниця Оксана Забужко не стомлюється звертатися і до нас, своїх співвітчизників, і до світової громадськості з животрепетними питаннями нашої мови. Вона залишає романтичний бік мовного питання романтикам, натомість керується конкретними фактами, які змушують серйозно замислитися і які по-справжньому мотивують.

"Я говорю українською, тому що я українка, і це моя рідна мова. Мова є маркером ідентичності, одним з дуже важливих. І мова живе доти і остільки, доки і оскільки нею говорять. Якщо мовою не говорять, вона завмирає. Я говорю українською для того, щоб моя мова жила, ширилася, розвивалася і мала майбутнє. Українська взагалі дуже сильна мова. Я думаю, що той факт, що я з нею народилася – для мене особисто велика творча удача і, можна сказати, привілей. Українська – це мова, яка за модерний, останній період, за 200 останніх років, практично не мала постійного політичного даху. Це мова, якою не прикривали армію і флот. Навпаки, це мова, за яку розстрілювали. Як у Києві 1918 року, так і в Донецьку 2014-го. І те, що в цих умовах найменшого сприяння ця мова не лише вижила і збереглася, а й створила прекрасну літературу, спадкоємицею якої я маю честь себе почувати, - показник того, що це – надзвичайно сильна  потужна мова. Мова, за якою, що б там не було, - майбутнє. Не бійтесь говорити українською! Думайте про майбутнє".

Мова – далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі. Значно серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”."

Оксана Забужко

Заговори, щоб всі тебе почули!

І справді, скільки можна переконувати? Це вже навіть не смішно - жити на цій землі, а говорити мовою цієї землі не вміти.

З чого почати? Ось:

1. Вчитися, не боятися робити помилок, запитувати, цікавитися.
2. Читати книжки українською мовою, дивитися фільми українською мовою, слухати українську музику.
3. Писати українською мовою в соцмережах.
4. Знайти друзів, які хочуть перейти на українську, взаємно мотивувати.
5. Запровадити українську в родині, вчитися разом.
6. З незнайомими людьми, в магазинах, на касах, у сфері обслуговування говорити українською мовою.
7. Почати говорити з друзями українською мовою.
8. Почати говорити на роботі українською мовою.
9. Налаштувати українською мову сайтів та техніки.
10. Творити український простір.
11. Підтримувати українську культуру та медіа.
12. Запросити інших робити те саме.

Як ти говориш з дитиною? Про страх меншовартості

Це - з особистого, але, на мій погляд, дуже типового. Коли сусідка на дитячому майданчику слухала, як я спілкуюся з дитиною, щоразу ставила одне і те ж запитання: "Чому ти з ним говориш українською? Як же він з людьми буде спілкуватися, коли виросте?". Це було давно, і сусідка моя з чоловіком приїхали в столицю з сільської глибинки, щоб працювати на будівництві.  Вони постійно побоювалися, що "розкусять" їхнє провінційне походження і насміхатимуться через це з них і їхніх дітей. Дітей вони назвали модними інтернаціональними іменами і спілкувалися з ними жахливою російською впереміш з гуцульською говіркою. Норму поведінки в таких родинах визначав страх меншовартості.

Але світ змінився і стрімко змінюється надалі. До нас приїздять високі представники з усіх куточків світу. Вони, люди, які досягли в цьому житті дуже багато, не соромляться говорити з нами українською. Вони залюбки вчать її, захоплюються красою і милозвучністю і часто наголошують на цьому.

З нами хочуть спілкуватися українською!

Мала честь поспілкуватися з парижанином Кирилом Клеманом (українською буде "Кирило" - так "прочитав" мені своє ім’я  фотограф, блогер, письменник, перекладач (з англійської, російської та української на французьку).  "Я люблю говорити українською мовою, вона - як  пісня, гарна мова!", - каже Кирило. Француз навчався в Сорбоні, вивчав лінгвістику, а наразі робить все можливе, щоб об'єднати європейські народи в напрямі зацікавлення культурним, історичним і духовним надбанням один одного, бо це - норма для сучасного світу. Кирила із задоволенням запрошують на дружні заходи в різні діаспори, у тому числі й нашу.  Вдалося йому побувати гостем на форумі за участю прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана. Велика кількість фото України, українців, які зробив Кирило Клеман, інтерв’ю, розмови з українцями, які провів він, свідчать про те, що ми - цікаві світу, нас хочуть знати і з нами хочуть спілкуватися. З нами хочуть спілкуватися українською!

Парижанин Кирило Клеман

​ "Потрапила, як карась у сметану: стала свідком підписання змін до Конституції на засіданні Верховної Ради у зв'язку з п'ятою річницею початку агресії Росії проти України. До речі, голова Європейської Ради Дональд Туск свою промову виголосив українською, як і Гжегож Схетина з Польщі, як і Борис Вжесневський з Канади, - високопосадовці Європи і світу вчать українську! Ми таки недаремно стояли на Майдані: Україна є, і дедалі помітніша, значиміша для світу. І якщо той же Дональд Туск цитує вірш Галини Крук, - українські поети недаремно пишуть вірші!" - написала у своєму Facebook письменниця Зірка Мензатюк ось буквально день тому.

Президент Європейської Ради Дональд Туск 19 лютого 2019 року п'ятнадцять хвилин виступав у Верховній Раді українською на спецзасіданні у зв'язку з п'ятьою річницею початку російської агресії (фото: Reuters)

То що виходить? Нашу мову поважають у світі, вчать і захоплюються нею, а ми в ній досі шукаємо вади? Ми - сучасні українці, діти стількох революцій, люди, які за останнє десятиріччя пережили так багато, що історикам писати й писати, не повинні дозволити відсунути рідну мову на задвірки. Вона має жити з нами, із сильною красивою нацією, за якою - майбутнє.   

Українці святкують День соборності 22 січня 2019-го року (фото: Reuters)