Віталій Портников: Запит на прихований колабораціонізм

Якщо ще в грудні минулого року таких друзів країни-агресора в Україні було 48 відсотків, так сьогодні вже 57. Ще більше українців позитивно ставляться до "простих росіян" - 77 відсотків, цей показчик всього за кілька місяців виріс на десять відсотків.

Самі росіяни не поспішають закохуватися в Україну. До нашої країни позитивно ставляться лише 34 відсотки опитаних, однак 82 відсотки добре ставляться до "простих українців". 17 відсотків росіян як і раніше виступає за приєднання України, кількість таких опитаних продовжує зростати. При цьому до української влади позитивно ставиться лише 7 відсотків росіян. У режиму Володимира Путіна в Україні майже в два рази більше прихильників - 13 відсотків.

Можливо, когось такі цифри і здивують - але такою є реальність українського політичного мислення. Про війну велика частина наших співвітчизників вважає за краще не замислюватися, тим більше, що війна переходить у класичний заморожений конфлікт. І варто Путіну припинити стріляти на кордоні, як кількість друзів Росії і шанувальників його режиму в Україні зросте ще на 10-15 відсотків. Крім того, не варто скидати з рахунків і дестабілізуючу діяльність проросійських телеканалів, і президентську передвиборчу кампанію. Адже саме її учасники запевняють своїх потенційних прихильників, що з Росією можна домовитися, що з Путіним потрібно розмовляти, що це українська влада "не змогла" зупинити війну і відновити територіальну цілісність. І ці брехливі слова падають на угноєний грунт капітулянтства і втоми від війни.

Політолог Вадим Карасьов, який коментував результати опитувань для московської газети "Ведомости", зазначив, що "Зеленський - це альтернатива півдня і сходу, це проросійський електорат, який не хоче чітко артикулювати свої настрої. Тому голоси Зеленського - це голоси прихованої проросійської більшості".
Але справа, звичайно ж, не в Зеленському, адже цей кандидат  донедавна взагалі не цікавився політикою. Справа в цьому запиті на прихований колабораціонізм, який потихеньку стає змістом української політики і на який не можуть не реагувати провідні претенденти на посаду президента. По суті, в нових, куди більш трагічних умовах, повторюється ситуація, яка визначила розклад сил 2010 року і привела до краху Української держави і війни лише за чотири роки після тріумфу міщанства і угодовства.

Якщо така ж ситуація повториться зараз, після війни і в умовах відсутності в списках виборців мільйонів людей, які традиційно голосували за проросійські сили, доведеться констатувати, що український народ - в усякому разі, в існуючих територіальних кордонах - просто не може скласти іспит на власну державність , що він продовжує сприймати свою державу не як Польщу, а як Білорусь.

І тоді збудуться всі найнеприємніші прогнози російських "доброзичливців" нашої країни. Україна або розколеться, або цілком повернеться до російської сфери впливу. Але зрозуміло, що мирним шляхом це відбуватися не буде. У разі перемоги прихованого колабораціонізму нові Майдани, внутрішні конфлікти і війни з Росією нам забезпечені. І страждати від цього, у першу чергу, будуть мешканці саме тих регіонів країни, які досі не можуть зробити висновків про ймовірні наслідки прихованого колабораціонізму.