Морозов: Кремль уперше зіткнувся з викликом, до якого не був готовий
Російський опозиційний експерт, що перебуває в Празі, Олександр Морозов в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському пояснив, чому удари по паливній та енергетичній інфраструктурі РФ можуть змінити перебіг війни більше, ніж захоплення нових територій
Триває величезний турецький гамбіт, Дональду Трампу його порядок денний змінили донедавні іранські партнери. Кажу про це з гіркою іронією, тому що Іран знов опинився в центрі уваги. І знов розпочалася війна, і фіговий меморандум відкинуто в сторону.
Чому я починаю нашу розмову з Ірану? Тому що Дональду Трампу потрібна була б якась потужна, помітна перемога. І ми сподівалися, що саме російсько-українська війна допоможе йому визначитись, чи він буде героєм на папері, чи він все-таки буде змушений допомогти нам. Особливо з урахуванням численних російських ударів по наших українських містах. Це один момент.
А другий момент - що навіть Дональд Трамп не може не побачити знищення російської інфраструктури і логістики. І навіть Дональд Трамп уже може вимірювати ту траєкторію, по якій буде падати російський режим. Хоча це може не статися скоро. Як Трамп може вчинити в такій ситуації?
На мій погляд, ситуація не настільки погана, як могла б бути. Трамп отримує від Ірану те, що й очікувалося. Оскільки очевидно, що в якийсь момент він не довів справу до кінця, зупинився посередині. Власне, похорон Хаменеї дуже ясно показав, що іранське суспільство готове продовжувати спротив, а в Трампа щодо цього немає жодної ідеї.
Попри це й незважаючи на те, що Трамп особисто може бути невдоволений, але об'єктивно ситуація складається так, що США і Вашингтон не можуть продовжувати ту ж саму політику трампівську, яка була направлена на те, щоб безкінечно заявляти. Він це робитиме й надалі, але це риторика. А продовжувати далі цю лінію «нумо якимось чином ударимо по руках, укладемо угоду щодо української війни» Вашингтон не може.
У мене зараз враження, шо це означає таке: вирішальним чинником надалі у визначенні американської політики буде те, що вже склалася військова співпраця між українськими і великими американськими компаніями, що важливо для Трампа, звісно, і Рубіо ясно вже це схвалив.
Плюс до цього адміністрація Трампа бачить чудово, це бачать і американські військові - відбувся якийсь великий технологічний перелом на користь України цим літом. І для багатьох те, що відбувається зараз, не просто чергова літня кампанія, а свідчення якихось нових технологічних можливостей, на які дуже багато країн поглядають із великою цікавістю. Адже подальше переозброєння, насамперед у царині дронової війни і штучного інтелекту, стосується всіх. І це впливає і буде впливати на США, як я розумію.
І, нарешті, третій важливий момент. Гадаю, що все-таки те, з якою обережністю Трамп каже зараз про Росію і про Путіна, говорить про те, що він теж прочитав або в будь-якому випадку йому виклали численні думки стосовно того, що реально Путін не збирається закінчувати війну.
Річ у тім, що Путін декілька разів на цьому публічно дуже чітко наголосив. Звісно, апарат Рубіо і Держдеп це почули, і цей фактор теж впливає. На мою думку, така ситуація дійсно краща, ніж могла б бути.
Ситуація, можливо, і краща, ніж могла б бути, але все одно для Путіна вона залишається критично складною: регулярно в Росію прилітає і регулярно палають об'єкти нафтопереробки, військової логістики і не лише. США не помітити цього не можуть, з іншого боку, Путін почав переформульовувати задачі, які вони поставили на початку повномасштабного вторгнення. Пєсков сказав: війна триває. Не СВО - війна.
Це дуже неприємний сигнал, але є ще інстинкт самозбереження. Путіна справедливо можна звинувачувати в дуже багатьох речах, але інстинкт самозбереження в нього пропрацьований. Перед ним перспектива мобілізації. Але мобілізація сама по собі не буває, людей треба вишколити, озброїти, має бути відповідна логістика і план подальших дій.
А Омський комбінат - він один. Його підпалили, через пару днів знову прилетить, і він згорить. А чим заправляти техніку, на якій російські свіжовідмобілізовані поїдуть на фронт? І плюс бензинові поки що не бунти, але вони вже є.
Ситуація саме така. Вона явно двоїста. У чому двоїстість? З одного боку, видно, що Путін майже самовбивчо добивається від російських військових, щоб вони продемонстрували якийсь успіх саме в територіальній війні, тобто щось захопили. Причому ці захоплення, власне, ні на російське суспільство, ні на адміністративні кола жодного реального враження не справляють. Тому що всі прекрасно розуміють зараз усередині країни, я дуже ясно це бачу, що таким чином хід війни ні до чого не веде. Адже можна захопити ще якесь селище або місто, але це не наблизить перспективу закінчення війни. Російське населення теж це розуміє. Це один бік ситуації.
З іншого боку, насправді такої бензинової кризи ніколи в Путіна не було. Якщо згадати усе його правління, чогось подібного, що використовувало б практично кожне домогосподарство, адже бензин - це все-таки значною мірою наче вода для домогосподарства, - такого не було ніколи. Бували якісь локальні продовольчі ускладнення або наслідки технологічних катастроф, але такого, щоб зачепило всю країну, не було.
Якщо вважати, що, скоріше за все, російське населення стикнеться і з блек-аутами, тобто з ударами по енергетиці (взагалі цього треба сподіватися, і до цього і готуються декотрі російські регіони), то в такому випадку ситуація ще погіршиться.
І ось тут виникає ситуація, яку дуже важко прогнозувати, тому що немає і не може бути тепер успіху на фронті з боку Кремля, а з іншого боку, посилюється демонстрація і можливості української армії з точки зору далекобійних дронів, а далі ракет. І це стосується населення.
Тож, чесно кажучи, я б сказав, що осінь для Путіна і його людей буде набагато більш тривожною і складною, ніж вони розраховували на початку року.
Я думаю, що Кремль отримає ще кілька неприємних для себе сюрпризів. Якщо говорити про поведінкові траєкторії населення, зрозуміло, бензин стосується кожного. Але Омськ, Челябінськ – це далеко. Так, під Москву прилітало, і напевно прилітатиме ще. Як реагуватимуть московські еліти і конкретно оточення Путіна, яке приходить до нього з доповідями, слухає його, якому він пояснює, чому він буде готовий вести війну до повного демонтажу Російської імперії?
Має бути якийсь логічний фідбек. У Путіна восени відбудуться так звані вибори. І на них буде одне питання: наскільки ви підтримуєте партію війни, партію Z, партію агресії, партію смерті? Це все одна політична сила, неважливо, як вона буде називатися.
Я вважаю, що ми просто перебуваємо в новій ситуації, якої раніше не було.
Чотири рокі війни йшли з різною інтенсивністю, з різними сюжетами, зокрема дуже радикальними, як-от заколот Пригожина чи втрата частини Курської області. Це якщо говорити про те, що відбувалося з кремлівської сторони. Але те, що відбувається зараз, воно є більш значним і масштабним і, на мою думку, є реально переломним моментом в ході цієї війни.
А як це позначиться на російських керманичах, на адміністративних і військових колах? Це доволі великі групи, якщо враховувати не тільки адміністративних і військових керівників, а й керівників індустрії. Я б сказав так: питання в тому, наскільки відчутно вдасться зараз показати цим колам, що все-таки подальша війна для Кремля і для Російської Федерації загалом є самовбивчою. Це суїцидальна політика.
Ми говоримо про те, що, з одного боку, це геноцидальна війна, тому що Кремль веде війну геноцидальну - і за кількістю жертв українських, і за ступенем руйнування. Але одночасно на цьому етапі це суїцидальна війна для російських еліт. І я думаю, що треба наполегливо про це говорити зараз, саме у 2026 році, для того щоб до кінця року, можливо, побачити якісь прояви всередині цього середовища, щоб уже принаймні ставили б питання: а куди ми йдемо в цьому дедалі вужчому коридорі?
Тому що зараз продемонстровано таке: в умовах збільшення можливостей виробництва дронів "Дроновим альянсом" - а Україна лише частина цього альянсу, він уже склався у 2026 році - Російська Федерація ніколи не вироблятиме таку кількість дронів. І що стосується штучного інтелекту, РФ у своєму суверенному штучному інтелекті ніколи не опанує ці нові можливості глобального штучного інтелекту, в який Україну залучено разом із великою групою країн, що у військовій сфері це розробляють.
Таким чином і перед російськими військовими повинна дуже ясно стояти ця перспектива. Ці всі успіхи в розмірі кілометрів захоплених не просувають Росію нікуди вперед - вони її відкидають назад. Щодо російської еліти було б непогано навіть ініціювати якісь дипломатичні кроки у другій половині року. І, можливо, ми побачимо з боку європейських лідерів такий крок, і це, можливо, буде не так і погано - говорити не з Путіним і пропонувати щось не Путіну, а на наступному поверсі під Путіним пропонувати задуматися про наслідки подальшої політики, про те, що Путін буде вести війну до кінця і що це самогубство.
Але, звісно, зовсім неможливо сподіватися і покладатися на те, що такі звернення матимуть якийсь ефект. Це буде в якомусь сенсі історичне чудо, якщо хтось у Росії зупинить Путіна і піде по якомусь «сценарію Микити Хрущова». Це буде чудо, це важко уявити. Але цю можливість не можна відкидати, про неї треба пам'ятати.
Якщо цього не відбудеться, то, звісно, Путін буде просто озлоблятися, він не визнає жодних помилок і, тим більше, не визнає жодних злочинів. І тому треба розраховувати на те, що різними засобами все одно доведеться обрізати можливості Кремля далі.
Нічого тут більше не придумаєш, і ясно, що це все буде стосуватися і того, що відбувається на морі. Тобто і морський транспорт, і енергетика, і банкінг. У будь-якому випадку, якщо сама російська еліта не поставить тут якусь крапку стосовно Путіна, то все одно доведеться демонструвати можливості обмеження, яких стає дедалі більше.
Путін озвучив абсолютно легендарну байку про те, що до нього буцім прийшов Абрамович і сказав: а ви не хочете мене відправити виконати почесну дипломатичну місію та пошукати якісь ключі до миру? Ну і Путін йому каже: звісно, товаришу Абрамович, доручаю, не заперечую принаймні.
Окрім Абрамовича, ще є контактери - і в Женеві є, і, можливо, у Берліні та Сполучених Штатах. З чим би ті путінські контактери могли б приїхати, наприклад, в Анкару? Два аркушики, на яких чорним по білому намальовані певні прокреслені траєкторії, - їх показують Дональду Трампу і, можливо, не тільки йому.
Але крім того всього є ще дуже конкретний аргумент - ситуація на полі бою на Південному напрямку. Розуміємо, що зараз так званий південний кримський балкон тріщить. І що ситуація з відсутністю електрики в Севастополі чи бензину для військових тягачів – це далеко не все. Найближчі пару місяців можуть мати для російських інтервентів фатальний ефект.
Я думаю, що генерали також можуть приходити з тими чи іншими папірцями - тільки не до Трампа, а для "костянтинівського самітника". В історії з тією псевдокостянтинівською ставкою єдине, чого бракувало, - прильотів в район Тушино чи Калуги, щоб перший пацієнт нарешті усвідомив, наскільки далеко він усе завів для себе. Я не кажу тут про загальні моделі співіснування у великому глобальному світі - у Путіна на першому місці він, Путін. І якщо запалає – наприклад, у Тушино, – можливо, він побачить цей вогонь?
Гадаю, сам Путін не змінить позицію. І погоджуюся, що було б наївно розраховувати на те, що будуть якісь парламентарі від нього. Якщо такі й будуть, то це ті, хто продовжує брати участь у путінській маніпуляції, а не в русі до якогось закінчення війни чи якоїсь розумної політики. Я не уявляю собі, щоб військове керівництво прийняло якесь антипутінське рішення. Скоріше, ідеться про ті можливості, які мають громадські керівники найвищого рівня і керівники індустрії.
На мій погляд, зараз небагато залишилося людей навколо Путіна, але ситуація ясно показує їм усім: так, треба йти або на самовбивчий конфлікт із колосальною кількістю країн, якщо вірити тому, що сказав зараз Пєсков - а він де-факто цитував Путіна, тому що Путін дав цю вказівку перевести країни, які підтримують Україну, з недружніх (такий статус було придумано – «недружні країни») прямо в розряд воєнних ворогів. Якщо Путін збирається рухатися в цьому напрямі і дійсно атакувати або якось провокувати Польщу, країни Балтії або країни Північної Європи, Фінляндію наприклад, то я думаю, що будь-який із цих керівників, включно з Чемезовим і Ковальчуком, хоча вони найтемніші персонажі, має розуміти, що це самогубство.
Тільки зовсім одіозні і абсолютно дурні російські де-факто клоуни кричать про те, що Росія здатна перевернути всю Європу, перевернути весь світ, що треба вийти, усі такі слабкі, що ми їх здолаємо. Ні, це, звісно, не так. Верхівка це розуміє.
Тому тут є якась грань. І саме в цьому полягає новизна ситуації, що ця грань зараз переходить. Тобто три роки тому, два роки тому Кремль міг сказати, що це така рутинна війна, ми її ведемо, вона колись там чимось закінчиться, нашою перемогою вона закінчиться… колись. Зараз - ні, зараз Путін не може сказати, що в нього війна закінчиться перемогою. Він може запропонувати тільки одне - підняти війну на новий рівень, тобто розв'язати другий рівень війни. А на це РФ не має сил, вона не зможе технологічно протистояти тим країнам, яким вона хоче нав'язати цю нову війну.
З цієї точки зору Путін, його люди точніше, бо сам Путін - ні, звісно, він буде до останньої хвилини на щось сподіватися, вважати, що в нього з'являться якісь можливості або раптом країни Північної Європи злякаються і прийдуть до нього з поклонами. Але зрозуміло, що нічого цього не буде.
А от чи буде якась зміна? Хотілося б сподіватися, що хтось візьме на себе відповідальність в Росії за подальші події. Якщо ні, то тоді, звісно, будуть ще 2-3 роки важкої бійні і Путін тестуватиме сусідні країни просто тому, що не має вибору: усі відчувають чудово, що він почав програвати сьогодні, у 2026 році, Україні так відчутно, коли по-іншому став виглядати паритет, який був. Він має зробити якийсь крок, і він це розуміє, і це розуміє його оточення.
Так що тут, з одного боку, небезпечна ситуація, а з іншого, ситуація, як я і кажу, зберігає якусь надію, тому що Путін піднявся в цій війні на останній поверх - далі тільки наступний поверх, на який Путіну видертися дуже важко і, я б сказав, просто нереалістично.
Генерал Буданов, колишній керівник нашої військової розвідки, попередив, що росіяни можуть готуватися до збільшення ескалації, заради того щоб потім торгуватися за деескалацію. Тобто максималізація ескалації заради подальших торгів.
Якщо говорити про певні символи, дивіться: б'ють по Києву, по Сумах, по Харкову, регулярно вбивають цивільних українців в їхніх будинках. Відповідно, українське суспільство також потребує певних симетричних і зрозумілих речей: Кримський міст, можливо, мавзолей. Як, наприклад, втрата мавзолея могла б вплинути на жителів Російської Федерації? Чи Кримський міст - це було б гучніше?
Ні, ні, тут перебільшувати не треба. Ці символічні місця мають менше значення, з моєї точки зору, якщо говорити про ефективність і результативність. Тобто зрозуміло, що блек-аут діє більш переконливо, тому що він зачіпає звичайних громадян. Ось ці символічні елементи в Російській Федерації насправді для населення дуже мало що означають, оскільки вони не зачіпають життєзабезпечення.
Тому, я вважаю, що стратегія 40 днів, яка заявлена і яка реалізується зараз Україною, доволі продумана і не потребує того, щоб крушити мавзолеї. Це було б швидше помилкою - завдати удару, наприклад, по жахливому пам'ятнику, тій валькірії, яка стоїть на Мамаєвому кургані й символізує природну силу якоїсь помсти й відплати і якогось ресентименту тепер.
Ні, нічого цього не треба змітати, а треба просто продовжувати, і це дуже ефективно, зачіпати те, що стосується життєзабезпечення. Це працює і це змінює ситуацію - це вже показало це літо.
Звісно, тут треба бути дуже обережним, тому що, так, це фіксований успіх зараз, але зрозуміло, що є якісь можливості у Кремля, і вони будуть реалізовуватися. На них теж буде знайдено відповідь, це ціла послідовна серія взаємних кроків. Знадобиться обережність і готовність до того, що Кремль може, скажімо, дійсно спробувати атакувати Чернігівщину з боку Брянської області. Так, чому ні, це, якщо подивитися на мапу, очевидно. Якщо правда, що Путін дав команду генштабу знову там підготувати напрямки для удару, до цього потрібно бути готовими. І правильно, дуже правильно поставало питання стосовно Білорусі, і робота велася, дипломатична зокрема, щоб вияснити, скажімо, чи погодиться Білорусь, наприклад, брати участь у путінських планах на цьому новому етапі, який буде.
З’ясувалося, що ні, не буде, і це не так погано. Так що тут я б сказав так: треба бути дуже уважними. Але за підсумком 40 днів, мені здається, буде дуже важливий звіт і для Кремля він буде доволі болючим. Тому що за підсумком цієї 40-денної операції Україна дуже сильно зміцнить своє становище в колі країн, які зараз займаються переозброєнням власних армій, і роблять це дуже активно, будують довгострокові плани розвитку власних збройних сил, системи ППО тощо.
Це буде відчутно новий етап інтеграції України, а для Кремля це, звісно, буде неймовірно болючим. Тому що на прикладі російських нафтопереробних заводів і підприємств ВПК було продемонстровано, наскільки ефективно дійсно можна використовувати дронові засоби. Це велика, важлива подія взагалі для всіх - не тільки для військової, але й для цивільної економіки.
Академік Павлов провів низку абсолютно антигуманних експериментів, але йому вдалося довести в публічній сфері, що пси – це розумні істоти, які можуть навчатися. Він почав їх антигуманно тренувати – за допомогою дзвіночка і електричного струму. І з'ясувалося, що пси реагують.
Зараз відбувається когнітивна смичка причин і наслідків у мисленні пересічного росіянина: у тебе нема бензину, у тебе не буде світла, ти, можливо, у чорному мішку приїдеш додому для отримання білої "лади" - тільки через те, що Путін вирішив напасти на Україну. Чи там війна в Україні і відсутність бензину та світла окремо?
Чи все-таки соціологія відповідає, що, можливо, відбуваються якісь зрушення - в усвідомлені проблеми принаймні? Якщо проблема усвідомлюється, це означає, що в Кремлі також реагують на соціологію.
На цьому етапі війни, коли минуло вже чотири роки, можна було б розраховувати на те, що російське населення якимсь чином сформує собі адекватну картину цієї війни. Зараз, на п’ятому році, я сказав би, що чим гірше справи йдуть у Путіна, тим сильніше російське населення буде говорити собі, як завжди в таких випадках, що "це не ми все починали", "це взагалі війна, яку затіяли якісь високі політики, це в їхніх інтересах".
Придумується маса аргументів про те, що війна взагалі ведеться навіть не з Україною, а з якимись людьми, які фінансують нібито війну, нібито ці фінансисти зацікавлені у війні. Маса всього придумується для того, щоб пояснити, чому "ми" виявилися в такій ситуації. І це, як правило, відбувається до самого кінця війни, до поразки. Історія знає численні такі приклади - люди, навіть уже зазнавши поразки в масштабній війні, не визнають цього.
"У нас украли перемогу!" - заявили німці дружно й відомо кого обрали на виборах.
Абсолютно так. Тому тут треба розраховувати на інше. Тут є два варіанти. Або все закінчиться буквально самогубством РФ, яка заведе себе в глухий кут цієї війни й у цій війні згорить. Згорить у різних формах, зокрема як адміністративне велике тіло, яке виникло після 1991 року як пострадянська Росія. Так, з ним може щось статися, оскільки воно довело себе до цієї війни й у цій війні не впоралося саме з собою. На цьому почнеться якийсь інший етап існування цієї держави на цій чи на близькій до неї території. Це один варіант.
А інший варіант – ліквідація Путіна силами всередині самої еліти, яка скаже собі, що далі доводити до самогубства немає сенсу, краще зупинитися тут. Це рішення, безумовно, буде дуже болісним і важким, воно буде важким і для Європи, і для України, але це буде форма компромісу. І багато чого вдасться отримати в подальшому усім країнам, що оточують Росію.
Поза тим, якщо станеться ліквідація Путіна силами російських елітних груп, тоді виникає історичний шанс. Ось так я це бачу, не покладаюся на населення, воно підтримає будь-який сценарій. Треба сказати, що населення дуже пластичне, і якщо влада наполягатиме на самогубстві, то воно піде за владою, буде їсти траву, але казатиме собі, що ми беремо участь у якійсь важливій війні, а якщо не беремо участь, то що ж, така наша доля, нічого не вдієш.
Щодо тих, хто несе відповідальність за маси людей, які їм підпорядковуються, за гігантські галузі, - цим людям варто все добре обміркувати до кінця 2026 року. Вони мають визначитися, чи вони взагалі збираються далі самовбиватися, чи якось спробують сформулювати. Це буде надскладне завдання – виборсатися з наслідків такої війни. Навіть ті, хто скине Путіна, опиниться під колосальною відповідальністю. Це дуже важка стратегічна дія, але якщо вони на це наважаться, то вони ввійдуть в історію.
- Актуальне
- Важливе