Протезування в Україні: прірва між державним стандартом та потребою ветеранів

Російсько-українська війна залишила десятки тисяч людей із важкими пораненнями та ампутаціями. Для багатьох із них боротьба не закінчується після евакуації з поля бою, адже попереду на бійців чекає тривала реабілітація, протезування та повернення до повноцінного життя. Водночас ветерани наголошують, що якісне протезування в Україні досі залишається викликом.

Про проблему протезування розповіли бійці для програми Христини Парубій "По живому".

Історії нескорених бійців

Помічник кулеметника однієї з бригад ЗСУ Андрій Вервейко вже майже місяць проходить реабілітацію в центрі "Superhumans". Там він навчається користуватися протезом і навіть повернувся до спорту й займається кікбоксингом.

До війни Андрій усе життя був активним, він сім років грав у футбол, займався боротьбою та кулачними боями. Каже, саме спорт допомагає не втрачати мотивацію й після поранення.

Андрій Вервейко, фото: скріншот

"Я бажаю всім пройти реабілітацію, знайти мотивацію встати на ноги та продовжити життя. Ми нічим не відрізняємося від інших людей", — говорить військовий.

До війська Андрій пішов у 18 років — спочатку проходив строкову службу, згодом підписав контракт. На фронт попросився добровільно. Під час одного з бойових виходів боєприпас, скинутий із російського дрона, вибухнув просто під його ногами.

Після надання домедичної допомоги розпочалася складна евакуація. Спершу військовий самостійно здолав шлях до Мирнограда, а далі разом із побратимами проходив під постійними обстрілами.

"Спочатку ми їхали на візку — я сам себе віз через поля. Ззаду хлопці йшли з БПЛА. Вони супроводжували мене, і це був дуже екстремальний момент. Почали наш квадрат насипати 120-ми мінами. Я їду на візку, і тільки чую свист. Міна 120-та лягає за 15 метрів. Я не знаю, якою божою силою я вижив", – розповідає Вервейко. 

Також своєю історією ділиться Олександр Мельник, який тренується на кріслі колісному. Військовий самостійно виховував дитину, тому доєднався до війська у 2018 році, коли син досяг повноліття.

Олександр Мельник, фото: скріншот

Після підписання контракту чоловік двадцять один місяць пробув у зоні виконання завдань, а наприкінці 2021 року звільнився з армії. Плани повернутися в цивільне життя зламало повномасштабне вторгнення Росії. Олександру Мельнику знову довелося повернутися на лінію зіткнення.

За словами ветерана, сучасна війна дедалі більше залежить від технологій. "Зараз це переважно війна дронів. Я наголошую на тому, що техніки треба більше. Якщо до FPV-дронів я ставлюся стримано, то наземні роботизовані комплекси (НРК) мені подобаються. Вони можуть замінювати хлопців у бою, вести вогонь. Їх потрібно більше, бо людей шкода", — переконаний він.

Поранення Олександр дістав у травні 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута. Його підрозділ потрапив під обстріл одразу після виходу на відкриту місцевість.

Чотири військових загинули на місці, а Олександр отримав найтяжчі поранення. Евакуація тривала кілька годин під безперервними обстрілами.

"Ми подолали 6 кілометрів пішки. Хлопці донесли мене до виходу з посадки, а далі прикріпили ноші до квадроцикла. Ми їхали повз тіла загиблих. Я пам'ятаю, як дивився на них і думав: "Вася, Петя, чому ти тут лежиш?", – розповів ветеран.

Проблема полягає у системі забезпечення протезами

За його словами, проблема полягає не лише у вартості сучасних протезів, а й у самій системі забезпечення. Держава переважно пропонує механічні моделі, які не завжди підходять пацієнтам із важкими травмами.

"Мені механіка не підходить, від держави — це зазвичай лише первинні протези. Мені подобається підхід у Superhumans, де протезисти та реабілітологи працюють поруч. А в державі, якщо є протезна фірма, то реабілітолога ще пошукай — вони не працюють разом, тому нічого толком підігнати неможливо", – ділиться Олександр.

Окремою проблемою ветеран називає отримання сучасних протезів із електронним колінним модулем. Щоб оформити таке забезпечення, доводиться проходити тривалі бюрократичні процедури й доводити необхідність саме такого виробу.

Варто розуміти відмінність механічного та електронного (біонічного) протезів. Перший – штучна кінцівка, керування якою здійснюється за рахунок зусиль м’язів плеча чи лопатки. Механічний протез є найпоширенішим варіантом для первинного протезування. Натомість біонічні протези — це комплекси, які здатні імітувати природні рухи кінцівки завдяки електроніці, чутливим моторам та сигналам від м'язів.

Саме електронний протез сподівається отримати військовий, адже він є високофункціональним і розширює можливість у користуванні штучною кінцівкою.

"Тому я від держави отримав перший протез і більше нічого там не брав. Зараз є можливість взяти електронні коліна від держави, але це просто пекло. Потрібно доводити, що ти спортивний, що ти активний, а мені кажуть: "Ти вже немолодий, навіщо вони тобі?" — пояснює Олександр.

Закордонні аналоги коштують близько $150 тис. — сума, яка для більшості ветеранів є недосяжною.

Попри труднощі, Олександр продовжує реабілітацію та займається спортом. Він сподівається, що зможе отримати сучасний протез і повернутися до максимально активного життя.

Сьогодні в Україні десятки тисяч військових і цивільних потребують протезування та комплексної реабілітації. Історії Андрія Вервейка та Олександра Мельника показують не лише силу людей, які пережили війну, а й проблеми, які ще належить вирішити державі, щоб шлях до відновлення був швидшим і доступнішим.