Українська анімація власними силами: як створюють мультсеріал "Університет Чупарського"

Більше про те, як з'явилася ідея серіалу та як над ним працюють, дізнавалася кореспондентка Еспресо Катерина Галко.

"Університет Чупарського" доводить, що анімація може народжуватися не лише у великих студіях. Іноді для цього достатньо двох людей, наполегливості та глядачів, які готові підтримувати український продукт. Мультсеріал уже налічує 2 сезони. Втім за кожною двадцятихвилинною серією стоять кілька місяців напруженої роботи. 

"Починається все, звісно, з написання сценарію. Це триває два тижні, а може, три. Ми пишемо одну версію, потім переписуємо її сім разів. Після сценарію приступаємо до роботи. Я роблю анімацію до двох місяців, а після цього Михайло робить звук для серії", – зазначає Микола Семенюк.

Він розповідає, що коли вирішив придумати власний мільтфільм, то витратив багато часу, щоб навчитися займатися анімацією, вивчити саму анімацію. Під час цього з'явилася ідея зробити концепт на основі університету. 

"Я помітив одразу дуже великий потенціал у цьому проєкті. Кажу: Микол, давай, я буду "запрягатися" вже по повній програмі, будемо на партнерських стосунках це все робити", – додає  Михайло Карпань.

Усе виробництво тримається лише на двох людях. Та попри відсутність великої команди, автори переконують: саме це дозволяє їм працювати швидше.

"Завдяки тому, що це одна людина, їй розкадровка не потрібна, в мене все є в голові, мені тільки треба "на пальцях" Миші пояснити, як це плюс-мінус виглядатиме, або він мені пояснить, як він бачить цю сцену", – пояснює Микола Семенюк.

Михайло Карпань додає, що на створення однієї серії будь-якого серіалу йде приблизно рік. Проте в їхній команді все відбувається значно швидше: "Наприклад, якщо взяти навіть бюджетні якісь Netflix-івські серіали абощо, на серію закладають приблизний термін рік, це робить команда із 20-30, а то і 100 людей. А ми робимо вдвох за два місяці. Це дуже швидко".

Утім така швидкість має свою ціну. Будь-які труднощі, від відключень світла до особистих обставин, одразу позначаються на виробництві.

Микола Семенюк зауважує, що тримати темп важко, затримки бувають, коли хтось один "вилітає" через певні життєві труднощі чи якісь інші перешкоди. 

"Це дуже часто ставалося, коли вимикалося світло, це прямо була катастрофа. Ми якось, звісно, виплутувалися, але це дуже гальмувало нас", – каже Микола Семенюк.

Головним джерелом фінансування мультсеріалу залишаються самі глядачі. Виробництво однієї серії коштує кілька тисяч доларів. Один із випусків вдалося створити завдяки міжнародному гранту. Натомість державними програмами підтримки автори майже не користуються. Кажуть: окремі з них передбачають передачу авторських прав, а такі умови для команди неприйнятні. Тож більшість епізодів народжується завдяки підтримці аудиторії та монетизації YouTube. Станом на липень цього року канал Animarody має майже 62 тисячі підписників і понад три мільйони переглядів.

"Основний дохід – це, звісно, з патреона і монобази тепер, ютуб уже потрошки починає краще платити за те, що ми робимо. Цього недостатньо для того, щоб наймати команду, щоб це було ще швидше і краще. Тому поки що ми тільки двоє", – зазначив Микола Семенюк.

Його колега додає, що навіть попри всі складні реалії їм вдається триматися на плаву. Але мотивація сильна: "Ми насправді горимо цією роботою, і дуже круто, що щось виходить, людям подобається. Це головне".

Микола Семенюк зауважує, що його доволі дратує, коли "Університет Чупарського" порівнюють з "Рік і Морті", бо вони зовсім не схожі. Каже, що більше надихався "Футурамою", ніж "Ріком і Морті".

Попри порівняння із закордонними анімаціями, автори наголошують: серіал насамперед створений для українців. Вважають, що якби навіть зробили його дубляж англійською, він, напевно, не дуже добре спрацював би, адже не дуже розрахований на англомовного глядача. Локальний гумор, наші реалії та десятки культурних відсилок роблять цей проєкт унікальним.