Зеленський живе, під собою не чуючи країни

Бо обидві ноги цієї влади походять із світу віртуального. Тільки якщо хибні уявлення в середині країни поки що ще знаходять благодатну аудиторію у вигляді особистих симпатиків Зеленського, то на полях зустрічі світових олігархів благодурощі про "нянь" для інвесторів може мати тільки один результат – порожній зал під час виступу та відсутність цікавості до того, хто не розуміє власної країни.

Ця перефразована цитата з російського поета Йосипа Мандельштама, яка винесена у заголовок, як ніщо краще ілюструє ті процеси, які наразі відбуваються з нашою країною. Цей текст – не стільки про те, що саме говорив Зеленський й Гончарук перед світовими грошовими мішками. Особливо враховуючи, що вони, в більшості своїй, просто проігнорували українських високопосадовців. Бо зачудування від минулорічної перемоги Зе вже випарувалися навіть з точки зору вивчення технології досягнення цього успіху. А залишилося стійке розуміння непрофесійності та дилетантизму нинішньої влади у майже кожному її побутовому прояві, яка в усьому сподівається на метод "включи харизму в неформальній бесіді". Сказати, що це не дуже діє – нічого не сказати. Адже коли людина, що отримала на виборах майже три чверті голосів за себе особисто та трохи не дотягнула до двох третин місць у парламенті замість чіткої економічної політики пропонує приставити до міфічних інвесторів чергового хіпстера в окулярах – це говорить про глибоке нерозуміння того, чим є Україна.

Однак давайте по порядку. Отже, з кого в нас складається нинішня конструкція влади? Багато в чому – абсолютно випадкова, набрана за принципом хто вільний і згоден працювати, а ще краще – хто має зуб на владу попередню. Й тим не менше. Отже, найпершими розберемо тих, хто близький особисто до Зеленського і кого можна назвати його особистою командою. Якщо прибрати припутніх типу Богдана та Єрмака, всі люди, яким довіряє нинішній президент – це вихідці з "95 кварталу". Тобто, шоу-бізнесу. Тобто, це ті, хто звик жити у світі віртуального виробництва. Що дає їм величезну піар-перевагу, адже у здатності тримати фокус суспільної уваги та постійно вигадувати нові фішечки для свого глядача їм справді нема рівних. Й досі. Треба визнати, що у вмінні створювати нові інформприводи для свого відданого глядача цій команді мало хто може скласти конкуренцію. 

Але проблема в тому, що державне управління – це аж ніяк не серія піар-приводів, які перекривають один одного. Це нудна, марудна, особливо в наших умовах справа, де все має ґрунтуватися на грошах та цифрах. І не у формі "отримали гонорар – вклали в апаратуру – отримали гонорар – витратили на відпочинок". Ні, у формі довгого планування, відстеження інтересів всіх осіб, а не тільки свого тощо. Й так, з дітьми прийдеться бачитися досить рідко. Віртуальні інформприводи діють тільки до певного моменту – допоки раптом любителю роликів Зеленського не доносять через ті ж таки соціальні мережі, що якийсь міністр отримує стільки, скільки не заробить вся його родина за століття. 

Й ось тут ми виходимо на другу категорію людей, з якої передовсім складається нинішня влада. Це – вихідці з грантово-громадського сектору чи щонайбільше – сектору консультативних послуг. Люди, які звикли жити в дистильованому світі європейських стандартів в усьому, в тому числі й зарплат. Правда, за рахунок європейських та американських платників податків. Але – в Україні. Це люди, яких медійні шавки Коломойського типу всіх цих дубінських/бужанських називають словом "соросята". Звичайно, абсолютна більшість з них не має жодного стосунку ні до самого 90-річного американського мультимільярдера, ні до його структур. Однак, ніде правди діти, є породженням багаторічних грантових програм західних країн. 

В цьому немає нічого поганого, адже Захід давав гроші на дуже благі цілі, й слава Богу, що давав, й дай Боже – буде давати й надалі. Тут питання скоріше до ефективності їхнього використання, цих коштів. Але ми зараз не про те. А про те, що публіка, зрощена на цьому благодатному ґрунті, так само, як і перша нога Зе – "квартал-команда"- звикла жити у віртуальному світі вузенької тусовки для обраних. Де важливі піар-акції для грантодавців, івенти для обраних, річні звіти, поїздки до "хед-офісів"тощо. Й де реальний результат можна підмінити всім вище переліченим. Де віртуальне знову ж таки панує над реальним. Тож, мене особисто не дивує, що Зеленський сформував виконавчу владу з близьких собі по духу, таких само породжень віртуального світу.  

Але 248 днів президентства Зеленського, про які він сам сказав у Давосі – цікаво, він що,  теж, напевно, рахує дні до його закінчення – чітко показали, що вміння робити картинку допомагає перемогти, але не втримати перемогу. Особливо у такій відсталій в сакральному для нинішньої влади питанні діджиталізації країні, як наша. Можна скільки завгодно закликати інвесторів в країну, але потім своєю пропозицією "няньки"чітко показати, що у нас чесно робити бізнес майже нереально. Я вже мовчу, як мають таку пропозицію сприймати українські підприємці, яким "плюшка"у вигляді "няньки"не передбачена.   

Виходить, що панування "віртуальників"може прекрасно створювати піар, але не реальний продукт для цього піару. Нинішня владна команда живе під собою не відчуваючи країну, якою править. Не на рівні шоу, а на рівні глибинних її запитів й форм, в яких ці запити вдовольняються. Цікаво, як діджиталізація змінить прокурорсько-ментівські клани, суддівський "беспредєл" чи вплив того ж таки Коломойського на все вищевказане? Й те, як реальний західний бізнес реагує на шаманські камлання по зазиванню грошей в країну, тобто, знову ж таки, перед порожнім залом під час виступу "шамана"- це вирок. Картинкою ситий не будеш, це навіть Янукович знав. Чи дізнається про цю просту істину породження віртуального хайпу під іменем "Зе-влада", ми всі дізнаємося дуже скоро.