Про потребу ремонту

Учора я писав про ймовірні алюзії у стосунках чинного президента України з парламентом та історією єльцинського розстрілу з танків Госдуми Росії 1993-го. Учора ж ми дістали наочне підтвердження того, що конфлікт на лінії "Банкова - Грушевського" щойно починають роздмухувати. І схоже на те, що Порошенкові й справді доведеться шукати екзотичних шляхів для "порозуміння" з найвищим законодавчим органом країни, який, - парадокс, - не є таким у розумінні своїх же виборців. Нічого страшного, майже за Кастанедою: "Ти завжди мусиш пом'ятати, що шлях – це тільки шлях. Якщо ти відчуваєш, що тобі не варто йти ним, то ти не мусиш залишатися на ньому за жодних обставин". 
 

На інтернет-форумах з новою силою спалахнула дискусія про потребу перезаснування держави. Автори не тільки відгуків, але й серйозних аналітичних статтей, можливо, свідомо, а цілком ймовірно, самі того не розуміючи, стають на бік ініціаторів змін до Конституції. Апологетика, а тим паче епігонство, однак, не можуть бути плідними, оскільки у цій високопарній риториці бракує найважливішого елемента – а хто саме уповноважений «перезасновувати», «перезавантажувати» програму української державності?
 

Нас штовхають на примітивізацію самої затії, киваючи на чинний Основний Закон, який стверджує, що джерелом державної влади в Україні є народ. Але було б наївним сподіватися, та й це нереально, що 46 з лишком мільйонів українців зберуться на певній вічевій площі і влаштують чергову «чорну раду», ухваливши відтак текст нової Конституції. Отже, маємо шукати інші виходи, бо просто стрясати повітря віртуальними пропозиціями, – аморально. Як казав Марк Твен, «у будні ми не надто вдало послуговуємося своєю моральністю, а до неділі вона завжди вимагає ремонту». Слід розуміти, така «неділя» має настати якомога швидше.
 

Натяки на те, що Основний Закон напишемо, скликавши Установчі збори, також хибують смаковими недоречностями, бо хто і коли займатиметься цим у часи неймовірного цейтноту? Не можна ж всерйоз розраховувати на незаангажованість та безпристрастність сільських голів, мерів чи губернаторів, а тим паче, – на партійну цноту депутатів різних рівнів, які б очолили процес відбору делегатів на всеукраїнське зібрання. Ба більше, – не слід живити ілюзій, – доярка і ремісник вже, пригадую, правили державою. Нині ж нею крутять, мов циган сонцем, колишні водії та бодігарди олігархів. Для того, аби укласти талмуд Конституції, все-таки доречніше було б запросити правників.
Знову ж таки маємо проблему, оскільки щодень додає до нашого досвіду приклади цілковитої сваволі суддів, адвокатів, прокурорів, академічні ж уми на потребу тієї чи іншої політичної сили так зуміють повернути навіть найелементарніший параграф закону, що залишиться лише розвести руками від подивування наслідками.
 

«Перезавантаження» Україні, безумовно, потрібне. Але не менш потрібна політична воля і розуміння перспективи. У Порошенка, здається, присутні ці два елементи. У "Батьківщини", "Свободи", регіоналів та комуністів - теж. Ось тільки різниця - у розумінні цих речей. Несподівана "квадрига", яка сформувалася учора в цілком неадекватній часу ВР, чудово усвідомлює безперспективність власних перспектив, за умови, коли президент візьме гору. А виходити слід не з міркувань політичного майбутнього тих чи інших дискредитованих часом і попередньою практикою структур, а з власне перспективи держави та нації, а вже відтак, – після відчуття безпечності та комфортності того, що задумано, – і особистої долі кожного з авторів ще не написаного Основного закону. 
 

Чи є у нас настільки авторитетні, сумлінні, а головне, – безкорисливі постаті, яким ми могли б беззастережно доручити цей титанічний труд? Можливо. Та чи не сприймуть вони таке суспільне доручення за чергову спробу ницо скористатися їхніми незаплямованими репутаціями? Хіба досі не було таких прецедентів?