Віник для «підкилимних справ»

Учора «краснобай і баламут» Лавров пообіцяв, що Кремль пильнуватиме за дотриманням домовленостей щодо ситуації в Україні, які були досягнуті ще за участі Януковича. Мовляв, - дослівно, - «вони узгоджені, вони схвалені, в тому числі українцями за участю США і ЄС, і зараз намагатися все замести під килим нечесно, і ми не дозволимо цього зробити». Згадала бабця, як дівкою була...

Воно, зрештою, й непринципово, що думає собі глава зовнішньополітичного відомства країни, яка обрала невдячну роль агресора, а тепер одягає своїх вояків в однострої миротворців. Тим паче, що з огляду на перспективу тотальної міжнародної ізоляції путінської РФ і грядущої економічної прірви, дешевше було б взагалі скасувати МЗС разом з посадою його очільника. Бо з Кремлем, як у тому переконалися і америки, і європи, не можна говорити серйозно про плани. ВВХ і його військово-православна кліка все рівно робитимуть своє. Аж поки їх не змете власний же народ.

Наразі Лавров і його колеги уперто заповзялися «замітати під килим» внутрішні проблеми Російської Федерації. Серпень – взагалі важкий місяць для сусідської історії, любителі статистики знають, що саме цього місяця Москва розпочинала дуже невдалі військові авантюри, а також переживала небачені досі трагедії, зокрема загибель атомної субмарини «Курск».

Цьогорічне завершення літа також, мабуть, видасться для Москви спекотним. Кілька російських регіонів зважилися таки (після тривалої паузи, що минула від останніх сепаратистських заворушень у Татарстані та на Далекому Сході) на синхронізовані дії проти федерального центру. Вони, мабуть, і далі б мовчали, якби ВВХ не зворохобив донбаського мурашника під тими ж таки знаменами «самовизначення» українських регіонів.

Данєцкая і Луганская «народниє рєспублікі» вже дишуть на ладан під ударами сил АТО, не зважаючи на очевидне бажання діячів типу Стрєлкова продовжити таку небувалу «реконструкцію». А тим часом полум’яні борці з "київською хунтою" вже не поодинці, а цілком організовано протоптують стежини із зони бойових дій на терени агресора. Гадаю, вони несподівано з’являться десь у Новосибірську чи Калінінграді, де (судячи з фейсбучних повідомлень) народ також вирішив влаштувати собі «автономку».

Звісно, ті, хто влаштовував криваві селфі на тлі убитих укрів, не стануть до лав сибірських сепаратистів, вони, мабуть, складуть кістяк «ескадронів смерті» для придушення ймовірних бунтів у надто вільнолюбних регіонах. Саме їхніми руками Кремль спробує задушити у зародку якісь там сибірські "вибрики". Бо Путін не хоче програвати, "Путін не може програвати. Мені здається, - каже на Збручі психотерапевт Роман Кечур, - що він думає так: якщо він програє владу на Донбасі, то він програє владу в Росії".
Бо якщо не Путін - то... Стрєлков. Принаймні, так висловлюються слухачі "Эха Москвы". Причому, швидше - Стрєлков.

А ось у Калінінграді навряд чи це вдасться. Ізольований від материкової Росії анклав – надто вже близький до Європи, фактично – майже Європа. І якщо там забажають сепаруватися від Москви, то тактика «гібридних війн», наразі випробувана в Україні, навряд чи стане у пригоді. Навряд чи фрау Меркель сподобається, коли під її тином лунатимуть залпи Градів чи схожа "музика".

Та й взагалі - навряд чи хтось із німців досі замислювався над тим, наскільки близькою є для них українська криза. Подумаєш, десь під Богом забутим Дебальцевим якісь українці влаштували розбірки з російським монстром. Звісно, хай чубляться до нестями, лиш би не перекрили газ…

Тож поки Лавров і ще живе російське МЗС «замітатимуть під килим» звістки про сибірський чи калінінградський марші, у Берліні і ще кількох не надто сміливих європейських столицях теж недолуго пояснюватимуть своїм виборцям, що таке українська війна і чому їхні уряди не бажали припинити цю кремлівську авантюру одразу. Якщо, звичайно, встигнуть пояснити…