«Повелитель мух»

Сєргєй Лавров пропонує ООН заборонити… революції

Зміст

Я вже колись писав, що сплеск російської агресії (добре було б, аби він виявився сезонним) небезпечний не тільки своїм, так би мовити, матеріальним утіленням. Війна на Сході України, - безумовно, кривава трагедія, яка зламала життя і долі мільйонів. Але найпроблематичнішим є «інфекційність» російського синдрому, здатність цього неадеквату розповзатися планетою, мов якийсь вірус, така собі, якщо бажаєте, світоглядна «ебола».

Росія вражена цим вірусом усерйоз і надовго, його симптоми, зокрема, паранойя, даються взнаки наразі недолугими мітингами «антімайдановцев», маячнею Кісєльова про натовські бомбардувальники на летовищах Галичини тощо. Страх перед майбутнім, який не дає спокою не стільки пересічному мешканцю російської глибинки, денно і нощно переслідує тих, кого цей «маленькій чєловєк» уважає повелителями всесвіту і стихій. Фобія реальності, якась дивна, невластива для нормальних людей, ідіосинкразія до інакодумців, просто інших, штовхає цих, з дозволу сказати, державців, на просто таки несусвітні речі, вириває з їхніх уст безглузді до краю сентенції. Порожнеча їхніх спічів, однак, не вадить дуже прудким медіям, розносити цю інфекцію всім світом. З одного боку – інформаційне сміття проблематичне своєю підступною здатністю затіняти головне; з іншого, - що ж, послуговуючись російською приказкою, можна лише вітати процес, коли «дурь каждого відна»…

Очільник зовнішньополітичного відомства РФ, дипломат із багаторічним стажем та ще совєтською закваскою Сєргєй Лавров днями з високої трибуни ООН запропонував цій поважній організації змінити Декларацію ООН 1970 року про принципи міжнародного права. Він хотів би бачити у тексті репліку про неприпустимість підтримки антиконституційної зміни влади. Іншими словами, Лавров виступає у такій собі геть нескромній ролі повелителя суспільної, народної стихії, наполягаючи на нагальній потребі законодавчої заборони революцій.

Мотиви Лаврова і особливо його начальника – ВВХ – цілком зрозумілі. Їм явно не до смаку «повторення долі» (геть за Вішнєвскім) кривавих диктаторів. Тим паче, що акурат на каденцію чинного нині російського автократа припали інциденти з Каддафі та Гусейном. У принципі, Путін був вже у цілком зрілому віці, аби належно оцінити того ж таки завершення «славного шляху» Чаушеску. Випадок з Мілошевічем – теж не найкращий аргумент на користь кремлівського самодержця, - завершити сумнівним інсультом, хай навіть у віп-в’язниці Гааги, для «крутого пацана» - ганьба непрощенна.

Я розумію, що Сєргєю Вікторовічу розходилося бодай якось відволікти увагу приявних на дебатах у Радбезі ООН від категоричної оцінки дій Росії у Криму та на Донбасі з боку США, Британії та України. Йому було важливим якось заретушувати вимогу Клімкіна внести до Статуту ООН пункт про неприпустимість постійного членства агресора у Раді Безпеки, та ще й з необмеженим правом вето. Фактично, Київ запропонував реформу відомства Пан Гі Муна, яка очевидно стала б справжньою революцією ООН. Тобто тим, чого у принципі так боїться кремлівська верхівка.

Між тим, Лавров у гарячці просто таки фундаментально підважив усі основи сучасної російської державності. Нагадаю, РФ позиціонує себе правонаступницею СРСР, большевицької імперії, яка постала після антидержавного перевороту в «октябрє» 1917-го. То що ж, - вимагаючи міжнародної заборони насильницької зміни влади, міністр-пропагандист визнає, що, по суті, представляє злочинне угруповання, спадкоємця путчистів, кримінальників і покидьків?

Але хто б на те зважав?

2026, субота

13 червня