Чи варто долучати до державного управління людей з бізнесу

По-перше: де взяти нових державних службовців? Професійних, порядних, сучасних? Ми ж не закриємо всі позиції імпортованими іноземними реформаторами. Якщо не можна брати керівників з бізнесу, то виходить, треба шукати лише серед старих державних службовців. Та чи знайдемо ми їх там? Чи можна довіряти сьогодні кермо державної машини людям, які зробили кар’єру за часів Кучми, Ющенка та Януковича? Чи певні ми, що ці люди володіють сучасними підходами до управління? Багато хто з них несе особисту частку відповідальності, хай навіть невелику, за те, що сталося з країною. Багато хто з них ніколи в житті не бачив ефективного управління, бо просто не було де побачити.

Звичайно, мені дуже подобається ідея створення школи нових державних управлінців з числа кращих випускників університетів. За два-три роки можна було би їх підготувати. (Таку школу треба було запустити ще торік, але, виходить, ні для кого це не пріоритет.) Але ж два-три роки чекати не можемо, керівники потрібні вже сьогодні, навіть вчора.

Тому іншого шляху, ніж брати керівників із бізнесу, сьогодні просто немає. І ми сьогодні вже бачимо низку ефективних міністрів, заступників міністрів, керівників департаментів. Ці люди мають велику амбіцію модернізації країни, і, всупереч точці зору прем’єр-міністра, вони показують приклад професіоналізму старим державним службовцям.

Друге питання стосується неможливості використання бізнес-підходів у державному менеджменті. Скажіть мені, будь ласка, чому такі порівняно нескладні й давно опановані бізнесом підходи, як електронний документообіг чи документовані процеси, так складно впроваджуються урядовими установами? Чому давно й успішно вирішені бізнесом проблеми, такі, як ефективне стимулювання працівників чи встановлення ключових показників ефективності роботи, не використати на державній службі? Навіть кращі люди старої школи демонструють такі вади, як мікроменеджмент, відсутність навичок колективної роботи над документами, відірваність від сучасних інформаційних технологій.

Органи влади в цілому залишаються заповідником менеджменту зразків 70-х років минулого сторіччя, а подекуди навіть часів Золотої Орди. І це тоді, коли значна частина українського бізнесу вже опанувала найсучасніші підходи. Цей розрив не пускає країну у майбутнє, і він має бути подоланий.