НП типового масштабу

 

Український (і не тільки) сегмент інтернету кишить повідомленнями, кпинами, версіями та іншою інформацією про пригоди Шкіряка і злощасного Ил-76 у Делі. Особливо кумедними, - якщо вилучити з цієї історії трагізм ситуації, у яку потрапили ті, хто хоче порятунку і кого мають намір рятувати, - виглядають маневри оборонного відомства, що умудрилося надіслати до Індії несправну (не ту?) деталь, аби Ил таки дістався до летовища Катманду.

 

Я б, мабуть, не торкався цієї теми, позаяк не маю звички писати про те, чого не знаю достеменно. Отож, напишу про те, що доводиться споглядати на власні очі, у власному місті.

 

Чим ситуація з рятувальною місією до Непалу відрізняється від типової для мого рідного мікрорайону НП, яка має здатність повторюватися із подиву гідною частотою кілька разів на рік? Щоразу тут прориває водопровідну трубу, і довколишні мешканці втішаються видовищем рукотворного ставу. Трафунок, ще раз наголошу, систематичний, до того ж прорив, зазвичай,

 

відбувається там, де ще не встигли постелити новий асфальт після минулої такої ж оказії. Мабуть, із водоканалу сюди щоразу доставляють неякісну деталь чи що там треба, благо, недалеко, і не доводиться гнати повітряний лайнер за тридев’ять земель...

У тому є своя дивна логіка – роботи виконано, наряди закрито, всі при ділі і при зарплаті. Не тільки замурзані робітники-аварійники, але й пан начальник.

 

...Коли в Ожидові трапилася залізнична троща з витоком отруйного аміаку, на місце події прибув напівживий від спожитого алкоголю генерал Кузьмук. І бовкнув на камеру таке, за що серйозного державного мужа мали б одразу доправити до найближчої буцегарні. Він порівняв ожидівську пригоду із Чорнобилем. І нічого. Кузьмук, знаний не тільки з Ожидова, але й після «вдалих пусків» ракет по мирних Броварах, досі, мабуть, на свята одягає генеральський мундир. А ви про Шкіряка із тренеркою розводитеся!

 

Смердюча тоді трапилася історія, і, далебі, не через викид в атмосферу того аміаку. Ще смердючіша, - бо кількарічна, - триває у Львові. У шляхетному пориві відремонтувати усі дороги перед Євро’2012 місцева адміністрація з теперішнім номером 50-м у списку «Самопомочі» на чолі зруйнувала спеціальні люки, які унеможливлювали відчутну для носа концентрацію ароматів львівської каналізації. І тепер, щойно місцева погода запрагне змін, у європейському Львові краще не дихати. Ні місцевим мешканцям, ні туристам. Кого тільки не призначали цапом-відбувайлом – тільки не тих, хто нехлюйськи виконав роботу і, ясна річ, не тих, хто «закривав наряди».

 

Отже, вимушена затримка рятувального літака у далекій Індії через якусь там детальку – то надзвичайно-звичайна подія типового для України масштабу.

 

Шкода тільки, що відстані, митниці, прикордонні служби завадили волонтерам взятися за справу. І я чомусь переконаний, що земляки, яких зла година застала у Непалі, вже були б на батьківщині і звідси споглядали б на подвиги головного рятувальника в Делі.

 

Але, даруйте, не можуть волонтери, хай навіть найініціативніші, замінити нам всі міністерства, парламент і президента. Усіх міських голів, начальників жеків, нетверезих сантехніків... Їх, волонтерів, звичайно, варто брати на роботу у ці структури, аби бодай трохи розтормосити сонних від неробства і безвідповідальності чинуш. І платити активістам належну зарплату. Принаймні, тоді знатимемо, куди йдуть наші з вами податки.

 

Утім, що робити там, у Делі, Шкіряку? Він, може, авіамеханік чи бортінженер, чи все-таки урядник? Мабуть, те, що колись робив Ющенко, власноруч перед телекамерами з лопатою гасивши пожежу на Херсонщині. Тоді «надзвичайником» був Нестор Шуфрич. Він більше до парламентських бійок надається, ніж до бранспойнтів.

 

Тож я прихильник того, що радив Фазіль Іскандер: «Чим гірший державнийустрій, тем більше ми про нього думаємо. Чим більше ми про нього думаємо, тим менше ми займаємося своїм ділом. Чим менше ми займаємося своїм ділом, тим гіршою є держава...».

 

...Кажуть, що українців з Непалу заберуть чартером. Цікаво, чия компанія з волі уряду покладе собі до кишені несподіваний куш? Адже і тут не обійшлося, мабуть, без особливого сприяння...

Ігор Гулик. Ілюстрація: poltavska.info